АВРААМ 3  

Бт 12: «7 І Господь явився Авраму й сказав: Я дам оцей Край потомству твоєму.  

Перша обітниця землі була на початку:«І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Бт 12, 1). Погляньмо уважно на самий текст Святого Письма. 

до Краю, який Я тобі покажу. Перша обітниця Бога – дам тобі потомство, покажу землю, але нема обітниці – дам тобі землю. Показати щось і дати щось – не тотожні обіцянки. Бачимо на вітринах магазинів багато дорогих речей, які би ми хотіли мати, і тільки облизуємось у своїх злиднях. Авраам не дискутував і не торгувався з Богом, не задавав Богові питання, як пізніше це буде робити Захарія: Як це станеться, бо ми з дружиною вже старі? Не випитував деталей: скільки дітей буду мати, яка площа і якість землі тощо. Невпевненість у завтрашньому дні замінила довіра до Бога, він зробив крок до Бога, подолав себе самого. Він дійшов до землі, побачив її і отримав обітницю, що ця земля належатиме його потомкам. 

Я дам оцей Край потомству твоєму. 

Загляньмо у свої серці, у свої мрії та прагнення. У молодості багато людей мають утопічні, ідеалістичні мрії, живуть ідеалами, відірваними від реального життя. Якщо ця різниця дуже велика, то людина впадає в психози, депресію, постійно ніби вискакує з реального світу, не вміє помітити те, що в житті осягнула, здобула, отримала в дар, бо все це набагато менше від ідеалу. Ті, які ще не відірвались повністю від реальності, з часом зменшують свій ідеалізм, поволі замінюють його реалізмом, зменшують планку своїх бажань і прагнень, вчаться радіти тим, що є: «Коли нема того, що любиш, то любиш те, що маєш». 

Напевно, старість понизила планку бажань і прагнень Авраама, навчила його покори і смирення, він радіє самим лише обітницям Бога, буде радий будь-якому, навіть невеликому дару, бо сам своїми зусиллями нічого в житті вже не доб’ється. 

І хоча всі бажання Авраама суто земні, Бог користується ними як засобами, щоб виховувати Авраама до зрілої віри – поступово, крок за кроком. 

Дуже часто християни вважають, що спочатку повинні стати чистими, досконалими, бездоганними, мати лише святі наміри та мотиви, лише тоді можна буде налагодити з Богом особовий зв’язок. А оскільки з очищенням і вдосконаленням повний ступор, то духовна ревність згасає і зводиться до формальних практик. Подивімося на Авраама, візьмімо його за взірець для наслідування. Щоб Бог був на першому місці, не означає бути безгрішним і мати лише чисті мотиви шукати Бога, вони можуть переплітатись і з егоїстичними мотивами. Важливо, щоб у нашій душі був хоч клаптик чогось чистого серед гір бруду, за що Бог зможе зачепитись і вести нас.