П’ята медитація
Історія людства показує, що релігія як особиста єдність з Богом функціонує тільки в невеликої кількості індивідів. Для більшості адептів якоїсь релігії чи конфесії вона виконує роль зовнішнього атрибута на рівні з мовою, культурою, звичаями, традицією. Для більшості віруючого в щось людства основна цінність – не божественне, а земне. Не релігійні доктрини, а земне буття визначає світогляд, спосіб мислення, судження, бажань і дій. Богом і релігією можна тільки прикривати свій матеріалістичний, псевдорелігійний світогляд. Особистий досвід говорить те саме. До прикладу, познайомитися з якимись техніками молитви, медитації, вивчити їх й почати практикувати – це ще нічого не змінює в житті. Можна цим займатися безрезультатно все життя. Все це буде залишатися в сфері інтелекту, свідомості. І лише коли воно починає пробивати захисні механізми психіки, яка статична, боїться змін, пробивати розум, свідомість, сходити в глибину, тоді з нами щось починає діятися по-справжньому. Зустріч із божественним може відбутися тільки на достатній глибині. Лише тоді відчуваємо, що Бог, якщо ще не зайняв основне місце в житті, то принаймні вже достатньо просунувся до цього місця. І тому мову Рахав можна сприйняти як свідчення справжньої віри, може ще не достатньо проявленої єдності з Богом, яку вона осягнула довгими молитвами й роздумами. Але божественне вже подолало в ній земне, глибше розпізнавання привело її до висновку, що її роль у Божих планах – допомогти вибраному народові, приєднатися до нього через віру. Лише достатня єдність з Богом може подолати всі бар’єри й стереотипи мислення: релігійні, мовні, національні, етнічні, культурні тощо.
І. Н. 2: «18 Ось як ми увійдемо в землю, ти прив'яжеш до вікна, через яке спустила нас долів, оту червоноткану мотузку й збереш до себе в хату твого батька і твою матір, і твоїх братів, і всю родину твого батька. 19 Хто ж вийде за двері твоєї хати на вулицю, кров його буде на його голові, а ми будемо безвинні. Усіх же тих, що будуть із тобою в хаті - кров їх на нашій голові, якби хто до них приторкнувся».
Цей
текст асоціюється з останньою ніччю євреїв у Єгипті: не
виходити з будинків, одвірки помазати кров’ю агнця. Це була
ніч спасіння єврейських хлопчиків, ніч переходу з неволі на
волю. Це ПАСХА – перехід від смерті до життя. Для неї це
також заповідь спасіння, і не тільки фізичного, а й
духовного.
| ||