КШИШТОФ ВОНС SDS  

З РЕКОЛЕКЦІЙ У ЩОДЕННІСТЬ 

Коли закінчуються реколекції, а разом з ними дні інтенсивної молитви в пустелі, то часто в нас з’являються змінні й суперечні почуття. Чим ближче до закінчення реколекцій, тим вони сильніші. 

З одного боку, нас супроводжує почуття радості й задоволення з плідно прожитого часу. З другого боку, з’являється страх і невпевненість. Чи зможемо зберегти й захистити свої духовні прагнення? Чи в буденності вдасться вибороти кусочок часу для особистої молитви? Чи наш контакт з Божим словом не змарніє? Чи глибина, розпалена словом, не охолоне у щоденному вирі обов’язків і турбот? 

Часто страх і побоювання про майбутнє необережно деформують справжній образ щоденності і її значення. Дивимось на неї як на конкурента нашої пустелі, ворога наших реколекцій. А наша щоденність насичується духовністю, яка є в нас. Це ми в значній мірі виявляємося її авторами. 

Приготування до щоденності 

Реколекції – це благодать, дана нам з думкою про щоденність. Бог виводить нас у пустелю, щоб ми повернулися до своїх обов’язків більш зрілими і до звичайних справ – з більшою свободою. Тепер Бог очікує нас «в самому серці» водоверті щоденності – так, як очікував нас у пустелі. Якщо шукатимемо Бога лише під час реколекцій, то ризикуватимемо розминутися з Ним. Він хоче бути присутнім і говорити до нас у щоденності з такою самою щедрістю, як і під час реколекцій. 

Духовне життя є важким викликом. Реколекції вже нам показали, що духовний розвиток не полягає у безтурботному й неустанному сходженні вгору. Після багатьох днів інтенсивної молитви серед утіх і спустошень не маємо сумніву, що ми – поле боротьби, що треба боротися, тривати, терпеливо слухати, розпізнавати Божу волю і довіряти Богові, щоб Він міг нас змінити. 

Щоденність виявляється найпридатнішим кліматом для росту і точною перевіркою дійсних результатів нашої молитви в пустелі. У нашому духовному житті враховуються не лише окремі епізоди, навіть наповнені довгими годинами молитви. Враховується вірність і постійність у глибшому зв’язку з Богом посеред мінливих обставин щоденного життя. 

Будувати щоденність на Божому слові 

Отож, треба віддати Богові свій страх, побоювання і неспокій, і просити про духовну мудрість будувати з Ним близькі стосунки в щоденності. Бог дає нам цю мудрість під час реколекцій. Це Його слово і наше щедре й великодушне слухання, продовжена молитва і розпізнавання. Під час реколекцій Бог показав нам, що найважливіше в нашому житті – слово. Воно є дорогою до глибокого переживання нашої щоденності, до пошуків і знаходження Його волі в буденних подіях. 

Безперечно, що слід змінити ритм життя. У щоденність неможливо ввести ритм дня, який супроводжував нас у пустелі. Це зауваження може здаватися банальним, але про це слід пам’ятати. Треба запитати себе ще до повернення додому: Який ритм матиме моя щоденність – та, яку добре знаю з минулого: зі «старими справами», з турботами, зі своїми несподіванками? 

Передовсім треба щиро себе запитати, чи віримо, що наша щоденність потребує Божого слова. Саме воно під час реколекцій говорило в нас про свою безмежну силу, а в щоденності допомагатиме нам помірятися силами як з легкою, так і з важкою буденністю. 

Як жити з Божим словом на щодень 

Боже слово, якщо слухаємо його щодня, виразно говорить, що ми покликані й послані в щоденність так, як Ісус з Назарету, Втілене Слово. Ми повинні не лише молитися зі словом у щоденності, але й молитися щоденністю, тобто помічати Божий вимір щоденності, проживати події дня в світлі Його слова. Щоденність є і повинна залишатися щоденністю – ми не повинні насильно перетворювати її в свято. Хто втікатиме від щоденності, той втрачатиме шанс зустріти в ній Бога. 

Залишається дуже практичне запитання: як жити Божим словом на щодень, коли бракуватиме клімату пустелі, реколекційних введень, щоденних розмов з духовним керівником? Пропоную кілька конкретних кроків. 

Приготуватися до молитви 

Ми повинні звернути увагу на дві постави серця: внутрішнє прагнення і очікування слова. 

У духовному житті прагнення відіграють важливу роль. Можна сказати, що які прагнення, такий і рівень духовного життя. Вони відкривають, ким ми є, які наші очікування, яка щедрість нашого серця, яке глибоке прагнення Бога. Прагнення Бога, прагнення слухати Його є фундаментом нашої зустрічі з Божим словом. Якщо прагнення будуть малими, тоді малими будуть і плоди нашої молитви. 

Як виховувати в собі поставу прагнення і очікування Божого слова? Спочатку необхідно свідомо вибрати слово, яким прагнемо жити цього дня або тижня. Це перший важливий крок на нашій щоденній дорозі молитви Божим словом. 

Як його вибрати? Насправді це не ми вибираємо слово, а воно вибирає нас. Це воно веде нас дорогами історії нашого спасіння. Доріг може бути багато. Одна з них – дозволити вести себе слову, яке Церква подає нам у літургійному році. Це слово, яке звертається до всіх найважливіших моментів історії спасіння. Воно дозволяє нам помітити ці моменти також у нашій особистій історії життя. В Літургії Слова під час Євхаристії відбувається надзвичайно важлива подія. У щоденній Євхаристії Церква, послана Отцем і відповідальна за Його дітей, подає нам слово, ніби «кусок хліба» - поживу сьогоднішнього дня за денною потребою (Вих. 16, 4). 

Знайти час на молитву 

Надзвичайно цінним виявляється забезпечення упродовж дня відповідного простору, потрібного для здобуття здорової відстані до нашої щоденності. Тут необхідно мати свідоме рішення. Додамо, що це не має бути простір, ізольований від щоденності, але такий, який допоможе дивитися на неї на відстані і розпізнавати в ній голос Бога, який промовляє до нас постійно. 

Передовсім необхідно відвести конкретний час для приготування на зустріч зі словом. Не піддаймося ілюзіям. Якщо починаємо шукати цей час щойно на Євхаристії, під час слухання Літургії Слова або читаючи Святе Письмо «на ходу», то наші головні зусилля зосередяться на боротьбі з розпорошеннями, з зовнішнім і внутрішнім галасом. І тому слід завчасно знайти відповідний час, щоб приготуватися до зустрічі з Божим словом. 

Найкращий час для приготування себе до слухання Божого слова під час недільної або щоденної євхаристійної літургії – це вечір попереднього дня. Очевидно, що це вимагає самозречення і відповідної дисципліни життя, але без неї немає духовного життя. Важливо, аби – наскільки це можливо – це був час, коли ми не почуваємося обтяженими багатьма справами, які вже за мить нас кудись потягнуть, і щоб мати психічний комфорт спокійно залишити турботи. Кожний, без огляду на те, яке покликання реалізує, які великі, святі й відповідальні функції виконує в своєму житті, повинен знайти такий час. У протилежному випадку нас огорне атмосфера неспокою й поспішності, яка загальмує, і навіть перешкодить, входження у зосередження й тишу. 

Подбати про простір тиші 

Коли вже ясно окреслимо час на приготування до зустрічі зі словом, тоді мусимо ввійти в друге, дуже важливе духовне змагання: віднайти тишу. Тиша є інтегральною частиною духовного життя. Глибша молитва Божим словом не може відбуватися поза тишею. Спочатку треба організувати зовнішній простір тиші. Це необхідний засіб для осягнення тиші серця. Існує своєрідна зворотна залежність: чим більше ми залежні від зовнішніх збудників, тим більше затухає наша внутрішня вразливість, наша здатність слухати на рівні серця. І навпаки: якщо нам вдається заспокоїти «внутрішні рецептори», то внутрішня вразливість підсилюється. 

У впорядкуванні зовнішньої тиші дуже важливим є місце. І знову, як у випадку простору часу, це не повинно бути місце нашої праці. Наскільки це можливо! Важливо знайти таке місце, яке допоможе нам зачинити двері перед усіма турботами, обов’язками, активністю, розмовами тощо. 

Духовні особи мають більші можливості організувати собі місця тиші. Це: дар самотності, кляузура, каплиця або церква. Ситуація мирян важча. Вони мусять подбати про сприятливі для тиші умови, особливо тоді, коли живуть у тісному родинному домі, не мають власної кімнати чи закутка для молитви. У подружньому житті допомагатиме одно згідність у духовних справах. Якщо подружня пара має подібні прагнення розпочати дорогу молитви Божим словом, то може встановити вибраний час, під час якого будуть мовчати. Якщо часто багато часу проводимо разом у праці, перед телевізором, на шопінгу, на прогулянках, то можемо також і в цьому моменті нашого життя прийняти спільне рішення, аби дарувати собі взаємно вдома окреслений час тиші. Важливо, щоб це було спільне рішення, бо важко, щоб хтось полюбив тишу з примусу. 

Ми повинні відкрити смак тиші й її значення, досвідчити особисто, що вона збуджує в нас прагнення і очікування слова, і що саме тому її дуже потребуємо. Можливо, що спочатку така практика пропонування окреслених моментів тиші в родині чи у спільноті може видаватися дивною і непотрібною, але за деякий час відкриємо в ній взаємний дар. 

Читати слово уважно і з любов’ю 

Якщо подаруємо собі час на зустріч зі словом, якщо матимемо сміливість щоденно відходити від своїх занять і чинити зусилля, щоб витишитися, то помітимо, що помалу з’являтиметься у нас спокій, за яким завжди тужимо. З’явиться прагнення і очікування слова, яке щораз більше зростатиме. Тоді зможемо прийняти слово. Лише тоді. 

Час, місце і тиша повинні вести нас до безпосередньої зустрічі з Божим словом. У такому стані серця можемо перейти до читання Божого слова. Тепер треба з любовною увагою помалу прочитати Боже слово з Літургії наступного дня. Читати треба помалу, спокійно, ангажуючи всю свою особистість: розум, серце і волю. Якщо читатимемо Боже слово щораз глибше, то помітимо, що воно нас зворушує, торкає, западає глибоко в серце. 

Ми повинні його затримати, зберігати в серці й намагатися заснути з цим словом. Часто засинаємо з різними думками й проблемами, які нас непокоять під час сну – так що пробуджуємося вранці втомлені і внутрішньо погано наставлені до нового дня. Боже слово, з яким засинаємо, може впливати на наш нічний відпочинок і збуджувати властиву поставу серця. Йдеться про те, щоби заснути з дорогою для нас думкою, з прагненням, так як часом засинаємо з очікуванням чогось важливого, милого, що чекає на нас завтра. Буде добре, якщо, пробудившись вранці, згадаємо слово або духовне прагнення, з яким ми засинали, і постараємося повернутися до нього розумом, серцем і волею. 

Якщо дбатимемо про старанне приготування до зустрічі зі словом, то напевно швидко помітимо, що наше слухання і прийняття Божого слова під час Євхаристії стає щораз пліднішим, що в нас усередині з’являється нова постава до слова. Коли повертатимемося після Євхаристії до своїх справ, то може щораз виразніше відчуватимемо, що разом з нами повертається вислухане слово, що воно є в нас, що мешкає в нас, що розбудило в нас живі почуття, думки і прагнення, і що дало нам нове світло, нове бачення дійсності. 

Сумлінно практикувати продовжену молитву 

Аби Боже слово в нас жило і було світлом упродовж тижня праці, не достатньо зупинитися на здобутому. Не достатньо ввечері прочитати слово з любов’ю і вислухати під час Євхаристії наступного дня. Тепер це слово треба полюбити всім своїм єством і з любов’ю культивувати в серці. Це не можливо зробити без щирої відповіді й співпраці зі словом, яке нас зворушує й притягує. Не можемо забувати про реалії щоденності, до якої повертаємося із почутим словом. Щоденність має інший клімат, ніж той, який ми досвідчили під час реколекцій. Це слово, навіть при наших найкращих намірах, може втрачати блиск, може гаситися турботами тижня, ховатися під купою наших щоденних проблем і обов’язків. Порухи і прагнення, пробуджені в серці словом, потрібно свідомо культивувати і підтримувати. І тому потрібна довша особиста молитва, аби ще сильніше розпалитися і оживити в собі любов до слова, яке є в нас, і в такий спосіб відчинитися глибше на його порухи і світло. 

Скажімо собі виразно: якщо хочемо, щоб слово в нас жило і проникало в нашу щоденність, то в ній не може бракувати особистої продовженої молитви. Треба промолити почуте слово. Йдеться про сумлінне практикування медитації Божого слова. 

Продовжену молитву можна запланувати перед або після Євхаристії. Цей вибір зв’язаний передовсім з планом наших щоденних занять і з усталеним ритмом дня. У першому й другому випадках найсуттєвіше – ввійти в досвід особистої зустрічі з Божим словом через заплановану раніше продовжену молитву. 

Зберігати слово в щоденності 

Після продовженої молитви, під час якої ми намагалися перебувати у слові, яке нас найбільше зворушило, можна, до прикладу, записати це слово і носити з собою або залишити в місці, яке постійно під рукою, до прикладу, письмовий стіл, молитовник. Мета цієї практики – затримати у видимий і «матеріальний» спосіб слово, яке найбільше поглинуло наш розум, серце і волю. 

Збережене слово може стати викликом у подіях дня. Може допомагати переживати і глибше розуміти щоденність. Вчимося дуже важливого вміння: дивитися на свою щоденність у світлі слова, яке Бог посіяв, як зерно, в наше серце. Якщо це слово нас зворушило, то це означає, що воно в нас живе, «працює» в нашому розумі, серці й волі й, можливо, ще багато чого нам скаже чи вияснить якісь події щоденності. Допоможе нам вийти поза своє обмежене бачення щоденності. 

Культивувати духовне розпізнавання 

Завдяки молитві Божим словом розпочинаємо дивитися на свою щоденність і на самих себе «очима» Бога. У цей момент торкаємо нову проблему, пов’язану з нашою щоденністю. Отож відкриваємо Бога в щоденності, здійснення євангельських виборів не таке просте й однозначне, а це тому, що світ, в якому живемо, не однозначний, як і ми в ньому. Цю неоднозначність спричинив гріх. Гріх спричинив розлам у світі й у нас самих. Наш світ пронизує не лише Боже слово. Окрім Божого слова чуємо ще й інші слова й інші голоси: наших невпорядкованих прагнень, потреб. Цей сильний досвід супроводжував нас особливо під час реколекцій. Ми зрозуміли, що молитва Божим словом не стирає наших слабкостей. Залишаємося людьми в тому, що добре, але також і в тому, що в нас невпорядковане. У нас є прив’язання до себе, у нас є сильний голос пристрастей, пожадань, відзиваються різні турботи. Все це зосереджує нас на собі, і слід додати, що ці людські голоси зазвичай сильніші, крикливіші. 

Що більше, в ситуацію нашого загублення, сумнівів і слабкостей вкрадаються зі своїм голосом також погані духи. Не можна про це забувати й ігнорувати їхнє існування, особливо в щоденному житті, коли наша чутливість менша, ніж під час реколекцій. Йдеться не про те, щоби тепер демонізувати нашу щоденність і кожному куті бачити злого духа. Але потрібно розпізнавати злих духів, які існують і діють у нашій щоденності. Ми – арена боротьби добрих і злих духів, і ніщо цього не змінить – ані наша щоденна молитва, ані щоденне слухання Божого слова, ані наше сакраментальне життя. 

Духовне розпізнавання в щоденності у більшості випадків вимагає допомоги духовного керівника і його супроводження в розпізнаванні Божого слова серед інших голосів, які вриваються у нашу щоденність. Часто не можемо дати собі раду з розпізнаванням Божої волі й з запитаннями, які з’являються під час молитви. Важливо, аби мати біля себе духовного керівника, який через свій життєвий досвід покірно супроводжуватиме нас у читанні Божого слова, у пошуках і знаходженні Його волі. 

Іспит сумління 

Якщо хочемо краще побачити і усвідомити, у який спосіб слово сповнювалося в нашій щоденності й як ми на нього відповідали, то потребуємо зустрітися зі словом під час вечірньої молитви – в хвилині, коли день закінчується. Часто буває, що слово, яке відкривало наш день, щойно ввечері стає ясним і зрозумілим, бо воно живе і діє у конкретних подіях нашого життя. Боже слово промовляє до нас в щоденності й у ній стає конкретним викликом. І тому з перспективи закінчення дня можемо краще побачити і схопити те, що воно хотіло нам сказати раніше під час ранкової медитації, а чого ми ще не розуміли й не передбачували. 

Ми повинні повернутися до Божого слова ввечері, бо з перспективи минулого дня можемо зрозуміти його з більшою мудрістю. Якщо ми були відкритими на слово упродовж дня, то ввечері станемо перед Богом вагітні словом, яке зачалося в нас і сповнювалося. Під час вечірньої молитви прагнемо розпізнати в нашому житті дію Бога в світлі слова, наповненого любов’ю. Це основна мета цієї молитви. Молитва в такому розумінні може навчити нас глибше розуміти і полюбити іспит сумління.

Іспит сумління, який виконуємо в світлі Божого слова, є безустанним відкриванням і розпізнаванням Божих закликів. Бог своїм словом безустанно кличе нас виконувати Його волю, кличе до конкретної форми життя, до кращого життя, до більшої вірності Йому. Якщо прагнемо жити саме такою логікою – «логікою Божого слова», якщо хочемо служити Богові й слухати Його як Марія, то не можемо йти за власними порухами, лише за натхненням Бога, який щодня об’являється нам у своєму слові. Для цього необхідна молитва, яка вчитиме нас розпізнавати й відрізняти натхнення Божого слова від наших егоїстичних порухів. 

Бог, який кличе нас до міцніших зв’язків з Ним, любить нас справжньою любов’ю і тому буде говорити нам правду про нас самих. Буде показувати нам те, чого не можна погодити з Його волею. Його слово, як скальпель доброго лікаря, усуватиме з нашого нутра хворі місця. Торкатиме наших ран, наших невпорядкованих і грішних сфер життя. Місця нашого гріха, наших слабкостей і зневолень стануть місцем особистої зустрічі з Богом і очищення, місцем спасіння. 

Лише тоді, коли відчинимося на Бога і на Його слово, зможемо переживати свою гріховність у спосіб, який нас визволятиме і зцілюватиме. Чим більшою буде єдність із Богом, тим глибшим і більш зрілим буде біль за гріхи. І тоді Боже слово, яке торкатиме й оголюватиме нашу гріховність, почнемо прочитувати не як слово осудження, а як слово спасіння. Іспит сумління стане особистим і наповненим любов’ю покликом Бога до навернення. У нас поглиблюватиметься новий досвід Бога. Чим більшою буде єдність із Богом, тим сильнішим і глибшим буде досвід своєї гріховності. 

Такий досвід Бога і своїх слабкостей змінить наше бачення щоденності. Від зрілості нашого зв’язку з Богом залежить зрілість нашого зв’язку з щоденністю. Коли почнемо дивитися на себе «очима» Бога, тоді зможемо дивитися Його «очима» на зовнішній світ. Саме до такого прийняття щоденності нас готує Боже слово під час реколекцій.