КШИШТОФ ОСУХ ТІ  

ПРАВИЛА ДУХОВНОГО РОЗПІЗНАВАННЯ 

ПЕРШОГО ТИЖНЯ 

ДУХОВНИХ ВПРАВ У ЩОДЕННОМУ ЖИТТІ 

Коли закінчуються добре виконані ігнатіянські реколекції, маємо враження, що знову відкрили «прихований на полі скарб» (пор. Мт. 13, 44), а живий та інтенсивний діалог з Богом вважаємо найціннішим добром. Але що необхідно робити, щоб не втратити знайдений скарб, не продати його за дрібні гроші? Що робити, щоб кожного дня «забезпечувати» життєдайність та інтенсивність діалогу Любові? 

Незамінну роль відіграє щоденна молитва, достатньо довга і зосереджена на Божому слові, на спогляданні Особи Ісуса. Незмірно важливу роль відіграє щоденний іспит сумління – як загальний, з п’яти пунктів, так і частковий. Також важливим є вміння черпати з мудрості, яка міститься у правилах духовного розпізнавання. Вони найбільш придатні під час реколекцій, коли дія духів інтенсивна. Але якщо ці духи діють на нас щодня, хоча не так інтенсивно, то і самі правила варто «взяти з собою» на все життя. 

Горизонт віри 

Завдяки Христові знаємо, що ми створені з любові й запрошені до з’єднання у любові з Божими Особами. Дорога до щасливої вічності в Домі Отця відкрита, а кожний день – це черговий етап дороги. У паломництві ми не одні. Бог дає нам себе і допомагає нам у різноманітні способи. 

Ця радісна і натхненна візія віри, на жаль, часто зникає з очей, а чистий звук Божої любові часом сильно деформований. Ми піддаємося схильності, успадкованої від прародичів, скоріше підозрівати Господа Бога, ніж повністю Йому довіритися. Якщо довіра слабне, то відвертаємося від Бога і повертаємося до дочасності. Нас тоді дістають спокуси і накидають нам життя на рівні чуттів. Божа любов – як найважливіший принцип здійснення вибору – витісняє ненаситну пожадливість і гвалтовність. 

Незважаючи на всі труднощі, недовіру, спокуси й падіння, хочемо співдіяти і з’єднуватися з Богом, а не з дияволом! Чим довше перебуваємо в школі Ісуса, тим більше переконуємося, що духовне життя вимагає чуйності й праці, аби шальку свободи перехилити до Бога! Без чуйності й праці швидко перестаємо бути помічниками Бога в культивуванні Божого поля й будуванні Божого дому, а починаємо служити дияволові. 

Ці великі об’явлені правди – про Бога, який любить, про диявола, який ненавидить, про роздвоєння внутрішніх прагнень – необхідно постійно тримати в пам’яті й перед очима, щоб і самі правила духовного розпізнавання були для нас практичним провідником по світові духів, придатним на кожний день. 

Дві приналежності 

Спочатку прочитаємо два перші правила, аби окреслити свою фундаментальну екзистенціальну ситуацію. 

«Правило перше. Тим, хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог, зазвичай, підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб найдовше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та вадах. Добрий же дух у таких людях діє протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму» (ДВ 314). 

«Правило друге. У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі. Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу. Натомість доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб людина могла чинити поступ у творенні добра» (ДВ 315). 

Із змісту цих двох правил випливає, що в духовно-релігійному житті маємо справу з двома радикально відмінними способами існування. Вони поєднуються з нашою приналежністю. Кольорів людських очей і шкіри більше, ніж два, натомість у відносинах з Богом Творцем наша ситуація суттєво двояка: або ми з Богом, або з Його ворогом! Tertiumnondatur . 

Справді, дуже важливо, щоб ми, розмірковуючи про свою свободу, не піддавалися ілюзіям, що окрім вибору Бога або диявола можемо вибрати ще щось третє, до прикладу, якусь чисту автономію, в якій можна жити самодостатньо й щасливо. Дійсність така, що або перебуваю у дружніх зв’язках із Богом, або віддаляюся від Нього, входжу в гріх і зближуюся із світом демонів, з якими неможливо бути щасливим. 

Якщо зрозуміємо, що немає третього способу існування, то усвідомимо, що в обох видах життя – з Богом або з дияволом – на нас діє як Бог, так і злий дух. Бог завжди має до нас безпосередній доступ. Диявол не перебуває в нас і завжди мусить скористатися чимось у нас, аби на нас впливати, але, незважаючи на це, його вплив може бути дуже шкідливим і перешкоджати нашій дружбі з Богом. 

Упродовж земного життя Божий Дух ніколи не залишає нас самих; злий дух також ніколи не дає нам спокою. Бог, будучи Любов’ю, притягує нас до себе і пропонує нам Завіт Любові, натомість злий дух, занурений в бунт і ненависть, пропонує нам самодостатнє існування, без стосунків і безособове. Залежно від того, в який бік ми повернулися у фундаментальному виборі, досвідчуватимемо різних за змістом, слабких або інтенсивних, дій Бога і диявола. Правила достатньо точно і вичерпно описують ці різні дії. Помічаючи їх, стараємося якнайдокладніше ідентифікувати – з ким маємо справу. Мета спостережень та ідентифікації – наступний крок охочої співпраці з натхненнями і порухами Бога і рішучий спротив імпульсам і спокусам Злого! 

Натхнення – яке і від кого? 

Затримаймося трошки довше на ситуації, описаній у першому правилі, коли людина йде «від одного смертного гріха до іншого». 

Вчитуючись у це правило, ми повинні сприймати його – особливо в щоденному житті – спершу як запрошення до уважної перевірки себе самого. Бо може виявитися, що побіжне моральне оцінювання не збуджує в нас неспокою, натомість вид і зміст помічених дій духів спонукає мислити і ставити під сумнів і знак запитання упевненість щодо правильної поведінки. 

У нашому житті бувають періоди і моральні ситуації, коли не маємо сумнівів щодо поповнення важких гріхів. Тоді частково очевидно, що за багатьма важкими гріхами приховується початковий смертельний гріх практичної невіри в Бога. Достатньо трошки мислення, щоб зрозуміти, чому добрий дух торкає нас дошкульними докорами сумління, а злий дух, діючи на уяву, підсуває звабливі приємні образи. Достатньо ясно бачимо необхідність навернутися до Бога. Тобто, вся ситуація виглядає достатньо прозорою і не вимагає подальшого детальнішого розпізнання. 

Натомість більшої уважності й детальнішого аналізу вимагає інша ситуація, в якій не почуваємося великими грішниками. У своєму розумінні ми йдемо від гріха до гріха і водночас помічаємо в собі різні дії, які перше правило, яке говорить про людей, які йдуть від одного гріха до іншого, приписує злому або доброму духові. Злий дух бомбардує уяву приємними чуттєвими образами, а добрий дух – у глибших шарах особи – ніби докучає нам, викликаючи прикрі й болісні відчуття в душі. 

Слушний неспокій 

Постає запитання: Як оцінити таку ситуацію і як в ній поводитися? Передовсім слід проявити щиру готовність сумлінно себе перевірити, чи я не перебуваю в стані важкого гріха і чи не розминаюся з Богом. Бо може виявитися, що я застряг у фундаментальному гріхові; розминаюся з метою – Богом. Не звертаюся усім серцем до Бога, не люблю Його в міру заповіді любові. 

Може цей фундаментальний гріх не проявляється у порушенні Декалогу, але уважний інсайт покаже, що я живу як тілесна людина і піддаюся поневоленню якоюсь головною вадою. 

Прислів’я говорить: «Нема диму без вогню». Адаптуючи цей принцип умовиведення від наслідку до причини, запитаймо: Чи «дим чуттєвих спокус» може походити від демона з іншої причини, ніж перебування у практичному відверненні від Бога і веденні тілесного життя? Напевно так! Бо великі аскети і святі згадують, що на них находили, часом дуже напористі й докучливі, образи чуттєвої насолоди і задоволення. Це траплялося навіть тоді, коли повністю були звернені до Бога. 

Справді, напади такого характеру можна пояснити й по-іншому – але під умовою, що спокуси не супроводжуються докорами сумління і духовним болем, який завдає добрий дух. 

Також у людей на дорозі просвічення чи з’єднання злий дух може викликати образи чуттєвого задоволення і приємності, користуючись прагненнями ще тілесної людини. Мата таких спокус Злого – не тримати людину в великих вадах і гріхові відступництва від Бога, а довести її, якщо не від відвернення від Бога і від кращого добра, то, принаймні, до внутрішнього замішання і знеохочення. Злий дух черпає демонічне задоволення не стільки з падіння справедливого, скільки з того, що мучить його і принижує. У такій ситуації нема чим непокоїтися. Можна навіть радіти з можливості отримати заслугу за успішну боротьбу. 

Після таких розрізнень слід сказати, що, скільки живемо на землі, ми завжди повинні бути готовими сумлінно перевіряти, чи маємо в серці гарячу любов до Бога. Чи справді живемо, також і сьогодні, в міру цієї заповіді: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю (Мт. 22, 37)? 

Маючи в своїй історії віри періоди щирого заангажування в життя в Духові, ми схильні апріорі вважати, що вже повністю розірвали з важкими гріхами і усильно просуваємося в очищенні з гріхів, а в служінні Богові, нашому Господові, йдемо від доброго до кращого. 

Очевидно, немає причин, щоб хворобливо себе підозрювати, але ми повинні загострити увагу тоді, коли помічаємо ознаки дії поганого і доброго духа – які проявляються разом, – про які говорить перше правило. Бо може виявитися, у черговий раз, що наше щире заангажування на дорозі очищення і поступу від доброго до кращого розмилося, а на його місце непомітно ввійшли, з одного боку, інтенсивні образи чуттєвого задоволення і приємності, з другого боку, з’явилися докори сумління та інтенсивний біль духа через не сповнення в самому Богові. 

Зразу слід сказати, що маємо п’ять чуттів і п’ять чуттєвих задоволень. Кожне чуття може бути способом і місцем переживання приємності, задоволення і своєрідних утіх. Це означає, що в спокусливих пропозиціях Злого є приємності й задоволення, які здаються цілком «пристойними», але їхня мета – ув’язнити нас у важких вадах і гріхах. 

Св. Йоан від Хреста влучно зауважує, що птах не може злетіти не тільки тоді, коли прикутий ланцюгом, але й тоді, коли прив’язаний шнурком чи ниткою… Отож потрібно уважно придивитися до себе й запитати, про що свідчить моє чуттєве життя. Чи не вводжу чуття в логіку гріха? Чи не наказую їм допомагати мені обходитися без мого Господа і Творця? 

Моє чуттєве життя, наповнене пожадливими очікуваннями і гедоністичним задоволенням, повинно мене занепокоїти і спонукати перевірити, що воно власне означає. Я повинен запитати себе: Чи докори сумління і біль духа не є достатньо ясним посланням Святого Духа, що я повернувся до чуттєвого задоволення і приємності, замість того, щоб черпати радість і духовне задоволення з життя в Духові? 

Досвід і прочитання болю не є легким і простим! Отож затримаємося на двозначності реагування на біль. 

Послання болю 

Усякий біль характеризується тим, що передовсім притягує нашу увагу і призводить до того, що спонтанно зачиняємося в тісному просторі прикрого відчуття. Через біль – нормально, у першому поруху – світ затьмарюється; втрачаємо простір для життя. Важко дихати. 

Але біль – за деякий час і при достатній інтенсивності – спонукає нас думати. Людина в своїй глибині знає, що не створена для болю. А якщо страждає і відчуває духовний біль, то – як розумна істота – відчуває примус зрозуміти, що це означає. 

Правила духовного розпізнавання допомагають нам швидше дібратися до справжньої причини духовного болю, болю особи. Світло Божого Одкровення, вписане в ці правила, діє так, що не занурюємося в біль і в себе, а відштовхуємося і якнайшвидше кидаємося в обійти люблячого Отця. Біль, якщо розуміємо його духовно, стає ніби трампліном, за допомогою якою вириваємося з власного егоцентризму до Бога! 

Святий Дух у втіхах і болю 

Роздумуючи над першим і другим правилом, постараймося зауважити і належним чином оцінити дію Святого Духа. 

Це Він ясно бачить і оцінює ситуацію як грішника, так і особи, яка всім серцем заангажована на шляху до Бога. Святий Дух любить нас абсолютно вірною і безкорисливою любов’ю, і не може залишатися пасивним, коли бачить, як ми заблукали далеко від Бога і занурюємося щораз більше у злобу гріхів. Він робить усе, щоби допомогти нам повернутися до Творця і розвеселитися в Ньому!. Вміло і делікатно запрошує нас до діалогу. Ми починаємо відчувати Його голос – залежно від своєї ситуації – або в дошкульному болю, або у збільшенні радості й інших проявах утіхи. Для нас дуже важливо належним чином оцінити біль як носій важливого послання від Бога. 

Кожний біль – фізичний, психічний, духовний – має таку природу, що його неможливо не зауважити! Він входить у поле свідомості часом ефективніше, ніж позитивні відчуття радості тощо. Його неможливо не зауважити, але можна злегковажити, перебуваючи в поставі відкинення й опору, або навіть гіркоти. 

Психічний і духовний біль – дуже складне явище. 

Відчуваємо біль уже тоді, коли досвідчуємо в собі зіткнення духовних і тілесних прагнень. Така конфліктна ситуація нас болить; ми хотіли би бути неподільними, а відчуваємо прикре напруження. Біль збільшується і досягає зеніту, якщо особа грішить і розриває зв’язок із Богом – ради тілесних прагнень. Тоді з’являється тихий або голосний розпач, який болить найбільше. Бог створив людину і спрямував її існування до Любові, і тому вона не може не страждати, перебуваючи на рівні тілесних прагнень і задоволень! Після короткотривалого задоволення неуникненно з’являється почуття пустки і душевний біль. 

Яке відношення до такої ситуації і, особливо, до відчуття болю має Святий Дух? Спершу має посереднє відношення. Добрий Дух не стільки завдає грішникові болю, скільки скоріше стає біля грішника як інтерпретатор того, що діється. Допомагає зрозуміти причину духовного болю. Спонукає грішника задуматися, чому так діється, що радість від приємності так швидко переходить у почуття фрустрації, тобто якогось суттєвого не заспокоєння і розчарування. 

Святий Дух, проникаючи у серце людини, дбає також про те, щоби біль не змарнувався внаслідок ставлення до нього як до чогось беззмістовного і незначного. Якщо Святий Дух зустрічає в людському серці виняткове нерозуміння, то Він здатний делікатно збільшувати дозу болю. Але це не є якась відплата, а сильніша спонука задуматися і знайти справжню причину збільшення духовного болю, хоч тіло і психіка максимізовують приємність і задоволення. 

Контекст цивілізації смерті 

Ми довше затрималися на першому правилі не без причин. У сучасному світі ми досвідчуємо конфронтацію з потужним впливом цивілізації смерті. За безособовим означенням цивілізації смерті приховуються не якісь анонімні «історичні процеси», а погані духи, які спеціалізуються в обманюванні людини, введенні її в оману і знищенні чуда життя. Вони за будь-яку ціну намагаються відібрати в людини радість чудової любові Бога. 

Говоримо про це в ім’я правди про Бога і в ім’я добра людини. Інтенсивність нападу поганих сил заперечення і деструкції спонукає нас наполегливіше, в пору й не в пору, виявляти їх зростаючий вплив. Основним визначником цивілізації смерті, яка поширюється в наші часи, є атеїзм, який доходить до відвертої боротьби з Богом. ХХ століття слушно назвали століттям атеїстичного експерименту! 

Здається, що вже деякий час слабне войовничий атеїзм, а поширюється практичний атеїзм. Він гірший тому, що в ньому немає жодних розумових зусиль і неспокою. Він поширюється приховано і «посередніми» методами, практикується «просто», не думаючи, тупо, байдуже, але з розрахунком. Йоан Павло ІІ влучно окреслив цей атеїстичний нурт: «Живуть так, ніби Бог не існує». Головна цінність цивілізації смерті – гедонізм. 

Від гріха до гріха можна йти легко, без проблем, якщо все «антропоцентричне» і повинно кружляти довкола самої людини й дочасності. Через відчинені двері багато що вноситьсь у простір, в якому принципом життя є «приємність понад усе» і різні способи максималізму. У широких масштабах створюється враження, що лише в чуттєвому просторі існує якась надія на яскраве та інтенсивне життя. Постійно збуджується і культивується жар чуттєвого досвіду, задоволення люблять більше, ніж Бога. 

Але виявляється, що замість очікуваного щастя чуттєвого задоволення розповсюджується сум, біль і розпачлива пустка. Св. Ігнатій згадав би тут про спустошення; про це говорять наступні правила й окрема стаття.

<< Previous    1...   3  4  [5]  6  7    Next >>