КШИШТОФ ОСУХ ТІ  

ЧАСТКОВИЙ І ЩОДЕННИЙ ІСПИТ СУМЛІННЯ 

Кожна людина має схильності до такої поведінки, яка виразно входить у конфлікт з любов’ю. Піддаючись їм, сходимо з дороги, яка веде до Бога, або, принаймні, затримуємо повне з’єднання з Ним. Схильності, які суперечать любові, можуть бути дуже напористими. У серці кожної людини їх дуже багато. Ісус говорить про тринадцять схильностей: З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину (Мк. 7, 21-23). У каталогах св. Павла списки схильностей ще довші: Вони - сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби; вони - обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні (Рим. 1, 29-31). 

Очищення серця 

Трактати моральної теології детально описують погані схильності, які повинна брати до уваги кожна людина. Класичні й сучасні підручники християнського життя широко обговорюють питання поетапного очищення серця. Св. Ігнатій Лойола займається цим питанням в Духовних Вправах – у тому сенсі, що кожний із чотирьох тижнів Вправ допомагає пізнати темну глибину людської душі, також своєї. Людська душа ніколи не перестане бути шедевром Божественної любові й мудрості, але вона сильно обтяжена наслідками первородного гріха. Він чинить її шизофренічною: одне устремління спрямовує людину до Бога і добра, інше – зазвичай під видом якогось добра – до зла і Злого. 

Ховання голови в пісок не допоможе. Відважно й покірно визнаймо, що маємо в собі деструктивні сили, від яких треба захищати себе і ближніх. 

Древня духовна традиція говорить про «чорне багно» у нашому нутрі. Після первородного гріха воно розмістилося у кожній людській душі. Його створює, за знавцями людського духу, самолюбство, власна воля і ненависть. 

Всі ми відчуваємо великий тиск самолюбства, тобто егоїзму, який є любов’ю лише до себе самого. Це нерозумно і шкідливо, бо не бере до уваги дійсність, у якій ближній є ніби частиною нас самих. 

Частиною внутрішнього роздвоєння і безладу в нас є і те, що зосереджуємося суто на власній волі, не звертаючи увагу на своє справжнє добро. Обсесія на пункті власної волі призводить до того, що напористо реалізуємо якусь думку, хоча знаємо, що вона погана й непотрібна. Хочемо її реалізувати, навіть всупереч Божій волі. Чому? Бо нам подобається сповнювати власну волю. Підносячи її понад усе, фактично маліємо, бо будуємо мур між собою і Богом, зачиняємося в своєму тісному світі. 

Квінтесенцією будь-якої злоби, яка нас часом притягує, є ненависть. У ній приховується демонічна вбивча сила (пор. Йо. 8, 44). Ненависть відкидає іншого, не хоче його бачити, вбиває його. 

Нічого дивного, що адепти всіх релігій світу відчувають потребу очищення. «Усвідомлюємо, що між нами і Богом існує якась перегорода, що не маємо з Ним безпосереднього контакту і що відповідальність за цей неприродний стан лежить на нас самих. Образно говориться, що люди «нечисті», що потребують «очищення»» (Томаш Шпідлік ТІ). 

Тема очищення серця і здатності з’єднатися з Богом, очевидно, багатовимірна. Розглядаємо її передовсім разом із Милосердям Бога, яке нас виправдовує, з рятівною справою Христа. Стаємо чистими й виправданими, коли відчиняємося на Ісуса Христа у таїнстві Хрещення і Сповіді, і також – коли культивуємо дух покути, безустанне навернення до Бога. 

Очищення і виправдання отримуємо задарма, але присвоюємо їх зусиллями, беручи в них участь. 

Два ігнатіянські іспити сумління – частковий і загальний – конкретні форми зусиль, аби свою хвору й зіпсуту природу щораз більше піддавати трансформуючій нас любові Бога. Коли практикуємо частковий іспит сумління, то відбувається очищення серця від поганих схильностей. Коли практикуємо загальний іспит сумління, то відбувається очищення сумління з провин. 

Діяти «методично» 

В Духовних Вправах знайдемо опис методу часткового іспиту сумління (пор. ДВ 24-31). Зміст поданих дій, на мою думку, зрозумілий. Але, незважаючи на це, дорога від зрозуміння через згоду до постійного практикування виявляється довгою. На цій дорозі зустрічаємо різні труднощі. З деякими спробую хоч трошки розібратися. 

Перша трудність – перше запитання: Чи справді варто практикувати такий спосіб іспиту сумління? Чи не має в ньому якоїсь надмірності? Чи ця духовна вправа ще актуальна? 

Св. Ігнатій, якого називають практичним генієм у царині духовного життя, радить усім цю вправу. Сам практикував її сумлінно до кінця життя. Думаю, що це важливий аргумент на користь серйозного практикування часткового іспиту сумління. 

Багато поколінь ченців і мирян охоче і плідно користувалося методом часткового іспиту сумління. Багато християн завдяки цьому методу швидше просувалися дорогою очищення серця і з’єднання з Богом. 

Чи ми можемо їх у цьому наслідувати? Так. Але спочатку необхідно подолати помилкову думку, що розвиток духовного життя може обійтися без дисципліни і зусиль. Слова Ісуса ясно вказують на необхідність зректися себе самого і нести свій хрест. Кожна професія, будь-яка технічна активність вимагає дій, які старанно вивчаються і мозольно повторюються. Легковаження самодисципліни і точності дій може мати фатальні наслідки і, з певністю, не буде толеруватися. Знавці дороги людини до з’єднання з Богом постійно закликають до аскези, тобто до свідомо повторюваних дій, мета яких – зміна постав і навиків. 

Отець Ансельм Грюн, задумуючись над засобами переміни людського серця, пригадує одне з правил монастичного життя: «Хто бореться без методу, бореться даремно. Для того, щоб насправді просуватися вперед, потрібно мати ясні методи. Як говорить Джон Бредшов, дисципліна – це мистецтво нівелювання життєвих страждань: без неї людина страждає від свого внутрішнього й зовнішнього неладу. А Хільдегарда з Бінген говорить, що завдяки дисципліні завжди і всюди можна відчувати радість. Завдяки дисципліні надаємо форму життю. Стародавні греки говорили про аскезу. Аскеза – це своєрідний тренінг, вправа (до прикладу, спортсмен тренується, аби осягнути свою мету). Аскеза – це не просто зречення, а свідоме тренування внутрішньої свободи, яке вимагає також і зречення. Без зречення, наголошують психологи, у дитини не може розвиватися сильне его. Той, хто прагне відразу заспокоїти свої потреби, ніколи не стане зрілим» (Ансельм Грюн). 

Бажання виправити себе і вилікуватися 

Основним мотивом практикування часткового іспиту сумління, пише св. Ігнатій, є прагнення покращити себе й вилікувати конкретний гріх або ваду. Таке прагнення народжується з розуміння, що найбільшою бідою людини є гріх, і що нас до нього пхає не тільки диявол, але й власні схильності, присутні в серці кожної людини. Св. Ігнатій, як практична і послідовна людина, бажаючи ефективно «допомагати душам» на дорозі до Бога, подає низку конкретних засобів. В Духовних Вправах вони подаються послідовно й впорядковано. Деякими з них можна і навіть потрібно користуватися також і після реколекцій чи незалежно від них. Особливо це стосується точного методу часткового іспиту сумління, який допомагає викорінювати вади й зміцнювати чесноти. 

Специфікою часткового іспиту сумління є те, що його застосовують до якоїсь одної конкретної схильності, яка спонукає до гріха. Розпочинаючи частковий іспит сумління, зосереджуємося на схильності, яка особливо сильно перешкоджає заповіді любові Бога і ближніх. 

Очевидно, що не легко протидіяти тому, що проявлялося у виді сильного імпульсу, за яким ми йшли, не задумуючись над оцінкою моральної вартості. Важко протидіяти звичці задовольняти свої пожадання. Важко врівноважити силу гріха пожадливості. Труднощі збільшуються, якщо грішне заспокоєння пожадливості стало звичкою, узалежненням. 

Розпочинаючи методичну боротьбу, описану в методі часткового іспиту сумління, поступово позбавляємо енергії окреслені пожадання і грішні звички. Тут справджується добре відомий принцип, що в нас затухають або, принаймні, слабнуть не реалізовані, не заспокоєні пожадання. Якщо рішуче й наполегливо не піддаємося злим схильностям, то вони слабнуть і нейтралізуються. Св. Йоан від Хреста в своїй доктрині про активну ніч відчуттів звертається саме до цього принципу і радить ним користуватися, аби в такий спосіб вмертвляти невпорядковані пожадання. Св. Ігнатій застосовує цей принцип поступово, втілюючи його в частковий іспит сумління. 

Важливість мотивації 

У кожній справі, особливо важкій, найважливішою є мотивація – щоб вона була доброю і сильною. Іспит сумління ми практикуємо не для того, щоб отримати егоцентричне задоволення або почувати себе кращими від інших, і щоб – насамкінець – по-фарисейському вимагати від Бога визнання і нагороди. Шлях до чистоти серця і досконалості має народитися з глибокого захоплення подарованою любов’ю Бога, і також із турботи, аби на цю любов відповісти у повноті. Коротко кажучи, йдеться про те, щоб прагнути чистоти серця і досконалості вчинків з огляду на Другого, Бога і ближнього. Бо добре й корисно піклуватися про щораз кращі стосунки, які щораз краще керовані Законом Любові, яка сходить зверху, від Бога. 

Очевидно, що мотивація суттєво впливає також і на ефективність часткового іспиту сумління. Якщо мотивація добра і супроводжується захопленням бажаним добром, то переходить у силу постанови, аби насправді «пильно остерігатися» певного гріха або вади і аби насправді «хотіти позбутися» його. 

Сила постанови виражатиметься спочатку в старанному виконанні того, що радиться робити вранці, пополудні і ввечері. Добре вмотивована постанова виражатиметься у цілоденному чуванні серця над обраним предметом, який приковує увагу.  

Людині, яка сильно вмотивована прагненням подобатися Господові й чинити те, «що буде для Божої Доброти найприємнішим» (пор. ДВ 151), не здаватиметься ані підозрілим, ані смішним порівнювати те, що здобула сьогодні, з тим, що здобула вчора. 

Так само прийме корисну пораду: «Щоразу, скоївши певний гріх чи піддавшись певній ваді, треба прикласти руку до грудей, виявляючи жаль з приводу свого падіння» (ДВ 27). Цей значущий жест, а особливо супроводжуючий його біль, викликаний падінням, призводять до того, що людина, впавши, відразу піднімається – як м’ячик, який падає на землю, відбивається від неї й летить вверх. 

Ці допоміжні дії, описані св. Ігнатієм в чотирьох додаткових заувагах, допомагають не відступати й не топтатися на місці. У такий спосіб любов може постійно розвиватися і опановувати серце людини. 

Конкретний предмет 

На плідність і ефективність часткового іспиту сумління впливають кілька чинників. Одні з них стосуються найглибшої мотивації, інші – «технічних» аспектів праці над собою. 

Але часто буває, що частковий іспит сумління не приносить бажаних плодів, бо його предмет не дуже «частковий», або він не щоденний. Те, що хочемо в собі змінити, потрібно відповідно звузити і уточнити, і також займатися цим наполегливо, тобто щоденно – вранці, пополудні і ввечері, і упродовж усього дня. 

«Частковий іспит сумління розминеться зі своєю ціллю, якщо охоплюватиме дуже широкий предмет. Не достатньо постановити, до прикладу, що цього тижня не піддаватимуся своїм вадам. Італійське прислів’я говорить, що чим більше хочемо схопити, тим менше схопимо. Любов до ближнього – це також дуже широка царина. Хтось усе життя обіцяв собі не говорити погано про інших, але насправді йому це ніколи не вдавалося. За порадою сповідника обмежив цю постанову до мінімуму. Подумав – хто для нього найменше симпатичний, і постановив, що про цю одну особу не говоритиме нічого поганого. Для реалізації цього наміру треба було трьох тижнів. З іншими особами пішло легше. Пізніше признався, що часом вирветься якесь слово, але позбувся поганої звички розповідати про скандали і критикувати» (Т. Шпідлік ТІ). 

Подібну пересторогу подає отець Сільвано Фаусті ТІ в книжці Нагода чи спокуса?: «Важливо брати до уваги лише один негативний елемент. Інші залиши на майбутнє. Тобі не бракуватиме праці на найближчі дев’яносто років. Кіт не може водночас полювати на дві миші, а людина – приборкувати двох коней. Також і ти затримайся на необхідний час над чимось одним, аби отримати задовільний результат». 

Послідовність у частковому іспиті сумління 

Може вже тепер, заклопотані, думаємо – що має бути першим предметом часткового іспиту сумління? Від чого розпочати? 

«Розпочни від гріха або вади – постійної або тієї, яка часом з’являється, але яку вважаєш найшкідливішою в житті спільноти або в праці. Це може бути поривчастість, нетерплячість, сварливість, дух спротиву, нездатність слухати, дріб’язковість, нетолерантність, знеохочення, недбалість, постійні нарікання, наклепи, буйність, лінь, непоміркованість, безлад. Це зменшує твою свободу і перешкоджає їй» (Сільвано Фаусті ТІ). 

Поради отця Ашенбреннера йдуть далі, вони детальніші. Він з натиском перестерігає, щоби предмет часткового іспиту сумління не спирався виключно на проявах вад і чеснот. 

Необхідно спочатку поглибити вразливість на постійно присутню любов Бога, а потім вслухатися в те, що Він говорить мені через своє слово. Святий Дух надійний і, кажучи образно, завжди попихає нас ліктем і наполягає: розпочни тут, зараз займися цим разом зі Мною. « Зазвичай у нашому серці є якийсь закуток, від якого слід розпочинати процес навернення до нового життя, якесь особливе місце, в якому Бог нас торкає, очікуючи від нас щирості й довіри» (Джорж Ашенбреннер ТІ). Я вважаю, що над останнім реченням потрібно добре задуматися. 

Бути уважними нас заохочують наступні ретельні спостереження: «І як часто ми хочемо забути про це місце, не слухаючи Бога. Відкладаємо на потім зустріч, бо нам здається, що Бог нас не розуміє, що Його слово постійно нас звинувачує. Пробуємо виправдовуватися і відвертаємось від Його благодаті, може відчуваючи, що зміна постави в цьому пункті не буде легким успіхом, а терплячим приходженням до Бога з цією самою слабкістю. Але власне в цьому закутку серця можемо зустріти Бога і себе самих в особливий спосіб» (Джорж Ашенбреннер ТІ). 

Вчуваючись у точність цих спостережень, можна слушно ствердити: « Частковий іспит сумління – це дуже особистий, часом делікатний досвід Божого заклику до навернення в глибоких покладах наших сердець. (…) Дуже важливо помітити особистий поклик Бога до нас. Цей поклик слід зрозуміти й відповісти на нього – якщо щиро прагнемо йти дорогою святості» (Джорж Ашенбреннер ТІ). 

Необхідний час 

Важливим чинником ефективності є достатньо довгий час, присвячений одній ваді або – після викорінення вад – чесноті. 

«Якщо порівняємо вади й гріхи з хворобами, то, зазвичай, це хронічні, тривкі хвороби. Їх важко вилікувати, навіть якщо йдеться про щось маленьке. Запущені хвороби вимагають довгого, регулярного і контрольованого лікування». І тому не можна завчасно залишити вибраний предмет, навіть якщо вада вже подолана. «В медицині зникнення болю не рівнозначне повному зціленню. Багато людей перестають лікуватися, якщо вже добре себе почувають. Тоді хвороба повертається або залишається прихованою. Подібно й з духовними вадами, вилікуваними лише наполовину» (Томаш Шпідлік ТІ). 

Відваги нам додасть таке спостереження. Якщо зосереджуємося на усуненні одної вади, то часто зникають й інші. Подібно й із закріпленням чеснот: міцніють й інші чесноти. Хтось показав цю залежність образно й дуже влучно: взяв двома пальцями зелену скатертину на столі, підніс її догори й зауважив, що якщо одну частину підніс найвище, то автоматично підносяться й всі інші частини… 

З’єднаймо цей образ зі словами св. Павла: А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне (Кол. 3, 1-2).

<< Previous    1...   2  3  [4]  5  6  ...7    Next >>