КШИШТОФ ОСУХ ТІ
ЩОДЕННИЙ ІСПИТ СУМЛІННЯ
Іспит сумління – це дуже важливий вид молитви. Завдяки йому вчимося знаходити Бога в усьому. Св. Ігнатій надав йому оригінальну форму п’яти пунктів (пор. ДВ 43). Виконання кожного пункту вимагає уважно придивитися до прожитого дня з конкретної перспективи. Ці роздуми допоможуть зрозуміти суть значення кожного пункту.
Пункт перший. Подякувати Господу Богу за всю отриману благодать
То добре, щоб дякувати Господеві (Пс. 92, 2). Дякуючи Богові, чинимо справедливо і стаємо «вдячними» – внутрішньо красивими, відпорними на різні духовні хвороби. Бути вдячним наказує розум і серце. Потрібне також і заохочення ззовні. Благословіте Бога і прославляйте його перед усіма живими за ті блага, що їх він учинив вам. Благословіте і хваліте його ім'я! Явіть Божі діла гідно всім людям, не переставайте складати йому дяку (Тов. 12, 6). Наша вдячність ніколи не дорівняє мірі дарів, бо Своїм святим Господь не зізволив оповісти про всі свої чудеса, що їх Господь Вседержитель укріпив, щоб усе тривало в його величі міцно. [...] Любі всі чисто його діла, але ж те, що з них видно - то лише іскра! (Сир. 41, 17. 22). Св. Ігнатій Лойола вважав «невдячність найогиднішою справою щодо нашого Творця і Бога, [...] втратою пам’яті про отримане добро, благодаті й дари; причиною, початком і джерелом будь-якого зла і гріхів». Святі бачать більше і переконані, що ми виткані з любові (св. Катерина Сієнська) і що Бог справді насичує твій вік похилий благом (Пс. 103, 5). Нам потрібно вчитися помічати Божі добродійства. У цьому допоможуть запитання: Що добре зі мною сьогодні трапилося? Хто і чим мене сьогодні обдарував? Для кого я сьогодні був добрий? Скільки людей сьогодні працювало, щоб я мав вдома чисту воду тощо? Яку радість сьогодні мені приніс Бог усякої втіхи (2 Кор. 1, 3) Як мене любив і обдаровував миром? Чи промовляв до мене у Святому Письмі, молитві, літургії, духовному читанні?
Пункт другий. Попросити про благодать розпізнати свої гріхи і позбутися їх
Ісус говорить: Без мене ж ви нічого чинити не можете (Йо. 15, 5). Його допомога нам особливо потрібна у боротьбі з гріхом. Якщо просимо про благодать пізнання гріхів, то відчиняємося на Святого Духа, який, і тільки Він, має силу переконати світ в існуванні гріха (пор. Йо. 16, 8). Лише в Його світлі можемо бачити і визнати свої гріхи. І тому потрібно неустанно просити: Вивідай мене, о Боже, і спізнай моє серце випробуй мене й спізнай мої задуми! І подивись, чи є в мені якась лиха дорога, і веди мене дорогою давньою (Пс. 139, 23-24). Від провин таємних очисть мене! (Пс. 19, 13). Святий Дух долає нашу сліпоту і призводить до того, що грішник перестає облещувати себе в своїх очах, що не знайдуть його провини, не будуть гидуватись (пор. Пс. 36, 3). Пізнати фундаментальний гріх та інші свої гріхи – це одна справа, а подолати їх – це набагато важче. Тут також просимо про допомогу Ісусового Духа. Врешті решт завдяки Йому ефективно позбуваємося невпорядкованих почуттів і схильностей. Сила і привабливість Його любові, яка сходить зверху, дає нам можливість піднятися понад дочасною користю, вигодою або приємністю. Святий Дух пробуджує в нас смак «переможного задоволення». Завдяки цьому досвіду відриваємося від задоволення «тілесної людини».
Пункт третій. Вимагати від своєї душі звіту
«Вимагати від своєї душі звіту насамперед про думки, потім про слова, а тоді про вчинки, подумки переглядаючи годину за годиною або одну пору дня за іншою, від моменту пробудження до хвилини поточного іспиту» (ДВ 43). Мобілізувати себе, і то щоденно, до такої «звітності» не легко. Що нас може мотивувати? Між іншим – минущість і уявлення Божого суду. Час життя швидко біжить. Звичайно, що всі ми станемо «лицем в лице» перед нашим Творцем, хоча не знаємо коли. Тоді звітуватимемо – чи ми співпрацювали і як співпрацювали з Ним, з Його любов’ю… Варто щодня випереджувати цю подію і – поки ми ще в дорозі – змінювати своє серце, чинити його кращим. Якщо щодня приводимо до ладу своє волосся, то чому не серце! У всьому прагнемо жити принципом любові. Він повинен бути головним мотивом уважного самопізнання. Пам’ятаючи, що любов в нас як ранішня роса або хмари на світанку (пор. Ос. 6, 4), бачимо велику необхідність у дослідженні своїх думок, прагнень, рішень і вчинків в аспекті любові. На жаль, якщо любов – як найважливіший і єдиний принцип дії – слабне і зникає, то її місце неминуче займають три пожадливості, про які говорить св. Йоан (пор. 1 Йо. 1, 16). Хто піддається потрійній пожадливості, стає ідолопоклонником, тобто дуже грішить. Бо схибив у найважливішій справі! Діється найгірше: близький зв’язок з Господом сходить на дальший план, і найважливіша заповідь: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю (Мт. 22, 37) вже не має жодного значення. Як добре у такій ситуації виконати рекомендацію: «Вимагати від своєї душі звіту». З чого? Повторимо: з любові. Слід сумлінно відповісти: Чи сьогодні я її приймав від Бога і чи відповідав взаємністю? Подібні запитання про любов необхідно поставити стосовно наших ближніх і самих себе. А якщо практикуємо частковий іспит сумління, то в цьому пункті запитуємо себе також і про те, як любов, яку приймаємо і віддаємо, усуває якусь ваду чи закарбовує якусь цноту. Найважливіше, що сам Бог – як перший – працює над тим, щоб ми жили в правді, і прагне нашого навернення. Його слово влучно «попадає» у наш фундаментальний гріх, у наші помилкові стереотипи, у бездумне виконання ролей і різні захисні механізми. Ці останні допомагають якось зносити життя, але віддаляють нас від метаної – радикальної зміни сприйняття, мислення і прийняття рішень. Боже слово допомагає нам здійснити «поворот просто до любові Бога». У першому пориві навернення Бог позбавляє нас ілюзії невинності й почуття, що все добре: Хто може сказати: “Я очистив моє серце, я - чистий від гріха мого?” (Прип. 20, 9). Відповідь може бути лише такою: Нема на світі такого праведника, що чинить добро, ніколи не згрішивши (Проп. 7, 20). Св. Йоан під цим оглядом ще радикальніший: Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. Якже ми визнаємо гріхи наші, то він - вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо його неправдомовним, і слова його в нас немає (1 Йо. 1, 8-10). Бог остерігає нас також від нахабності: Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» - Господь бо довготерпеливий.Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши,і не кажи: «А що милосердя йото велике, то й безліч гріхів мені він відпустить», - бо й милосердя, і гнів є у нього, тож на грішних спаде його обурення.Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти (Сир. 5, 4-7). Маскування правди про свою гріховність і гріхи нічого не дасть. Нахабність у поповненні гріхів жахлива і згубна. Тільки правда виведе нас на дорогу до щастя: спізнаєте правду, і правда визволить вас (Йо. 8, 32). І тому, діючи згідно з первісним наміром ігнатіянського іспиту сумління, вимагаємо від себе звіту з любові. Нехай проявиться те, що оживлює наші думки, прагнення, почуття, слова і вчинки. Добре поставлені запитання – допомога у дослідженні думок слів і вчинків. Подам кілька прикладів. Що сьогодні найбільше не подобалося Богові в моїй поведінці? Якими своїми думками, словами і вчинками я незадоволений? У чому найбільше підвів Бога? Чим сьогодні горіло моє серце? Куди спонтанно бігли мої думки, уява, прагнення? Для кого я сьогодні працював і страждав? Чи я сьогодні звертався до Бога? Як часто? Чи тужив за молитвою? Чи втікав від неї? Чи звертав увагу на натхнення Святого Духа? За якими натхненнями пішов? Як я ставився до різних людей? У чому підвів своїх ближніх? Кого і чим сьогодні скривдив? Які почуття і оцінювання переважали, коли думав про інших людей і розмовляв з ними? Чи я переконаний у неповторності кожної особи? Чи інші могли відчути мою акцептацію і афірмацію їхньої гідності? Чи я сьогодні комусь дякував і когось хвалив? Чи когось принизив? Кого? Словом? Чи тільки подумки? Чи намагався пам’ятати, що Серце Бога Отця любить кожну людину? І що кожна особа – шедевр Божої мудрості та любові? Як я справлявся з негативним до мене ставленням, ворожістю? Як реагував, коли мене легковажили? Чи звертався сьогодні до Нагірної Проповіді Ісуса, коли відчував образу і хотів відплатити тим самим? Що у мені найбільше засмучує ближніх? Каталог запитань можна доповнювати, скорочувати, індивідуалізувати.
Пункт четвертий. Попросити у Господа Бога прощення за свої провини.
У цьому пункті св. Ігнатій ніби пропускає жаль за гріхи у тому сенсі, що не сказав безпосередньо: жаліти за свої гріхи і просити у Бога прощення. Просто бере до уваги нашу здогадливість і очевидну послідовність речей: про прощення просить лише той, хто визнає свою провину і жаліє за свої вчинки, відчуває скруху. На дорозі до щирого жалю за свої погані вчинки і за погане ставлення до Бога потрібна конфронтація з проблемою відповідальності за свої вчинки. Наша схильність до викрутасів, раціоналізації та виправдовування себе утруднює цей процес. Це видно вже після падіння Адама і Єви (пор. Бт. 3, 12-21). Так, ми маємо людську природу – сильно зіпсуту і хвору. Темрява перебуває в нас. Розум має менше світла і повільніше пізнає. Серце і воля легкодумно й пожадливо притягуються до створінь – замість того, щоб пристрасно прагнути Творця. Спокуси диявола й демонів дуже на нас впливають. Бог це добре знає. Знає, як сильно ми обумовлені, крихкі, слабкі. Але все це не позбавляє нас відповідальності за свої вчинки. Ми – їх автори, бо маємо вільну волю і розум. Несемо відповідальність за те, як ставимося до великих Божих діл, особливо – до Його любові до нас. Боже слово Святого Письма допомагає нам усвідомити свою відповідальність і помітити причинний зв’язок нашого згасання з гріхами. Проступки наші і гріхи наші тяжать над нами, і ми через них гинемо (Ез. 33, 10). Бог рішуче протидіє загибелі; на запитання ізраїльтян: Як нам жити?, відповідає: Клянусь, як от живу я, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! (Ез. 33, 11). Бог не хоче згасання і смерті грішника, а жертви скрушеного серця. Але воно може бути твердим; а стає м’яким і «слабким» тоді, коли Бог відкриває те, що насправді приховується у наших гріхах, і коли говорить, як вони глибоко Його торкають. Нудишся Мною! Робиш Мені прикрість, мучиш Мене своїми гріхами (пор. Іс. 43, 22). Хочеш Мене обдурити! Не пам’ятаєш про Мене! Не даєш Мені місця в своєму серці! (пор. Іс. 57, 11). Залишаєш Господа, відвертаєшся від Нього! (пор. Єр. 1, 16). Бунтуєш! Безперервно перебуваєш у відступництві! Міцно тримаєшся брехні й не хочеш навернутися! Не жалієш за свою дволикість! Біжиш своєю дорогою, ніби кінь до битви (пор. Єр. 8, 5-6). Смієшся наді Мною! Не приймаєш повчань! Не відповідаєш! Робиш серце закам’янілим! Твоє обличчя закаменіло! (пор. Єр. 5, 3). Говориш до свого Бога: Він нічого не значить! (пор. Єр. 5, 12). Погорджуєш Святим Ізраїля! Ламаєш Завіт, який був урочисто укладений! (Іс. 1, 4; 5, 24; Пс. 10, 13). Наша погана поведінка дуже прикра для Бога. Б’є Його і ранить! Є проявом легковаження Бога. Якщо захочемо роздумувати над цим, то, безперечно, відчуємо сором, жаль і скруху. Щойно після пережиття жалю і після жертви скрушеного духа (пор. Пс. 51, 19) ми внутрішньо готові і, можна сказати, маємо «основу» для довірливого прохання в Бога Отця прощення. І цю «основу» нам дає не стільки сам жаль за гріхи, скільки чудове Послання Божого Милосердя, яке бринить у наших вухах. Його слід щоденно проголошувати, розповідати, звіщати, реалізувати. Ось кільки допоміжних речень про милосердну любов Бога Отця: Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам (Пс. 103, 10). Він викупить Ізраїля з усіх його злочинів (Пс. 130, 8). Очищу їх від усякої їхньої провини, якою вони згрішили супроти мене, і прощу їм усі їхні неподобства, якими вони завинили передо мною, відступивши від мене (Єр. 33, 8). Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні (Мі. 7, 18-19). У цьому самому дусі можна прочитати пророцтво Ісаї про страждаючого Господнього Слугу: Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього (Іс. 53, 4-6). Сам Ісус Христос дає нам приклад і відвагу до щоденного прохання про прощення. Знаємо, віримо, що Він, видаючи себе на хрест із любові до нас, фактично позбавив усі наші гріхи сили шкодити. Про це зворушливо свідчить св. Павло: І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, - він оживив вас із ним, простивши нам усі провини. Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста (Кол. 2, 13-14). У притчі, названій «перлиною Євангелія від Луки» і «євангелієм у Євангелію», Ісус запевняє нас, що милосердний Отець постійно чекає на повернення блудних синів. Чекає з учтою, а не з докорами! Коли мене побачить, то не дорікне жодним словом. Багатьма жестами скаже мені з радістю, що я завжди був, є і буду Його улюбленим сином, дочкою – прийомною дитиною (пор. Лк. 15). Свою скруху і прохання про прощення можемо виразити, до прикладу, словами Псалмопівця: Помилуй м'я, Боже, з милости твоєї; з великого милосердя твого зітри мої провини. Обмий мене повнотою від вини моєї, очисть мене від гріха мого (Пс. 51, 3-4). Гріхів юности моєї і переступів моїх не згадуй, з милосердя твого згадай мене, о Господи, доброти твоєї ради (Пс. 25, 7). Відповідь Бога Отця завжди миттєва, і навіть випереджуюча. Він у своїй великій любові прощає нам гріхи, стирає їх і забуває про них. Ніколи до них вже не повернеться! – Так! Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна (Іс. 1, 18). Отець дає нам частку в святості й справедливості свого Сина! В Христі ми стали справді святими і не сплямленими. У ньому маємо відкуплення його кров'ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті (Еф. 1, 7). Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! (Еф. 2, 4-5).
Пункт п’ятий. Постановити собі, з Його ласки, виправитися
Щоденне виконання іспиту сумління дуже нас відновлює. За допомогою п’яти пунктів, кожний з яких – це інший кут бачення, у свідомій площині особи і в її самому прихованому святилищі багато що діється. Відновлення вразливості на всюдисущу любов Бога і почуття опанування Божим прощенням вкорінює нас у любові Бога. Наш завіт з Ним міцніє. Можемо молитися разом із Псалмопівцем: Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито (Пс. 32, 1). Відчиняється дорога, по якій знову можемо бігти витривало до змагання, що призначене нам (Євр. 12, 1). Після «трансформації» сьогоднішнього дня завтрашній день і кожний новий день повинен являтися як шанс оптимізувати чотири основні зв’язки: з Богом, із собою, з ближніми, з усім створінням. Незважаючи на всю моральну слабкість і непостійність, розраховуємо, як св. Павло, на Бога: Я можу все в тому, хто укріплює мене (Фил. 4, 13). А завтра, коли окрім добра проявимо слабкість, то не втратимо надії й спокою. Зіпремося, як св. Павло, на запевнення Господа: Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі (2 Кор. 12, 9).
Насамкінець маємо відмовити Отче наш. Господня Молитва
закінчує щоденний іспит сумління, бо є квінтесенцією усього
Євангелія Ісуса. І в її світлі повинно проходити наше духовне
життя, яке щораз більше усвідомлює подаровану Любов і
покликання до Комунії, яка приносить щастя, з Божественними
Особами тут і тепер, щоденно; і в вічному Божому царстві.
| ||