Єпископ Антоній Длугош
ДУХОВНІ ВПРАВИ – СКАРБ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
Ми живемо в дуже різноманітному світі. Світ крикливо голосує за споживацтво і успіх. У життєвих поставах часто проявляється надмірною активністю. У суспільному житті багато агресії і насильства. Помічаємо ряд проблем, пов’язаних із непристосованістю суспільних груп та індивідів. Помічаємо також симптоми духовної пустки, яка сприяє поширенню багатьох сект, які часто вміють краще від Католицької Церкви знаходити людей, які шукають правду для свого життя. Окрім цих явищ бачимо також прояви виразної віднови християнського життя. Багато людей шукають чогось більшого від того, що дає світ реклами і споживацтва, шукають втаємничення в молитву, шукають дорогу духовного життя, помічають необхідність затриматися, медитувати, заспокоїтися у щоденній праці. Помічаємо рух спільнот, рухів і християнських товариств, більшу активність вірян у парафіях. Серед низки пропозицій, які сучасна людина отримує від Церкви, Духовні Вправи св. Ігнатія Лойоли займають вагоме місце, втаємничують у християнське духовне життя. Вони призначені для людей, які хочуть і прагнуть у повній мовчанці розпочати пошуки неминущих цінностей. Їх виконують не лише єзуїти, але й особи, які користувалися або користуються іншими школами християнської духовності. Їх застосовують у закритих реколекціях, у парафіяльних місіях, вони вчать справжньої молитви, щоденного іспиту сумління, готують до Таїнства примирення, вчать духовного розпізнавання, готують людину до здійснення найважливіших життєвих виборів, згідних із Божою волею.
Духовні Вправи – особливий дороговказ
Духовні Вправи – це класичний релігійний твір християнської духовності, незвичайний метод праці над собою, завдяки якому можна осягнути, за посередництвом різних релігійних практик, особливо часткового іспиту сумління, медитації, реколекцій, адорації Пресвятих Дарів, внутрішню досконалість, до якої Господь кличе людину. Духовні Вправи – це справжній скарб Вселенської Церкви, а Церква потребує таких скарбів, бо їхня головна мета – допомогти людині осягнути святість, яке веде до спасіння, до остаточного з’єднання з Богом. Хто знайде цей скарб, той відчує радість близькості з Богом. Відчує також радість, яка супроводжує важкі зусилля пошуків і знаходження. Бо скарб вимагає праці, яка його відкриє. Він не лежить на вулиці, а зазвичай таємничо десь глибоко схований в землі або в недоступному сховищі. Якщо ми знайшли цей скарб Вселенської Церкви у виді Духовних Вправ, які пропонує св. Ігнатій Лойола, то пригляньмося до нього уважно, збагатімося його цінністю; нехай засвітить для нас новим світлом; нехай просвітить занурений у мороці розум; нехай втішить серце, пригнічене турботами щоденного життя. Духовні Вправи св. Ігнатія Лойоли упродовж століть були і є, окрім Святого Письма, особливо важливим дороговказом для багатьох християн – як богопосвячених, так і мирян, у впорядкуванні та формуванні християнського життя. Вони займали виняткове місце серед аскетичної літератури. Лише Бог знає, скількох людей вони привели до святості.
Динаміка Духовних Вправ
У вступі до Вправ св. Ігнатій подає необхідні вказівки для духовного керівника і реколектанта. Ось вони: доброзичливе слухання людини; роздуми про остаточну мету людини та інших створінь, з якими вона живе на землі, прямуючи до вічного призначення; принцип розумного використання засобів до мети, який вчить користуватися земною дійсністю – якщо є така необхідність, і відмовлятися від них – якщо вони перешкоджають прямувати до досконалості; принцип безпристрасності, який проголошує необхідність звільнити дух від невпорядкованих схильностей і страхів, принцип максималізму, тобто необхідність постійного духовного поступу і реалізації того, що краще. Св. Ігнатій поділив Вправи на чотири частини, названі тижнями. У першому тижні, який відповідає дорозі очищення в духовному житті, спонукає реколектанта пізнавати свої гріхи за допомогою загального і часткового іспиту сумління, метод виконання якого подає. Ігнатіянський іспит сумління – це не стільки звіт з власних слабостей, скільки діалог людини з Богом, розмова про взаємну любов: Бога до людини і людини до Бога. В щоденному іспиті сумління відкриваємо спершу безумовну любов Бога, а потім – нашу відповідь. Ми повинні подякувати за отримані добродійства, просити про благодать пізнати свої гріхи та відкинути їх, аналізувати кожну годину дня на гріховність своїх думок, слів і вчинків, просити Бога про прощення провин і постановити поправу – за допомогою Божої благодаті. У першому тижні, окрім вправ, які вдосконалюють іспит сумління, святий пропонує виконувати щодня чотири – п’ять одногодинних медитацій, в яких, окрім пам’яті, розуму й волі, використовують уяву і почуття. Ці медитації, які завжди виконуються в світлі Божого слова і в молитовному кліматі, допомагають реколектантові помітити безлад у своєму житті, глибину гріха і його нищівну силу, яка руйнує всі найважливіші стосунки: з Богом, ближніми і самим собою. Також допомагають пізнати глибину Божого Милосердя. Входячи в себе, аналізуючи свою поведінку, реколектант часто відкриває несвідомі мотиви своєї поведінки, пристрасті, зранення і кривди, які нищать його життя. Основою такої медитації, тобто роздумів за ігнатіянським методом, є Боже слово, об’явлене і призначене для конкретної людини. Осудження свого життя в світлі Божого слова повинно бути дуже конкретним. Оцінювання повинно охопити конкретні ситуації і проблеми життя. Важливим елементом ігнатіянської медитації є усвідомлення, що стоїш в присутності Бога, свого Творця і Відкупителя. Святий Ігнатій радить реколектантові задатися таким запитанням: Як Бог, наш Господь, дивиться на мене? Перед кожною медитацією слід відмовити молитву приготування разом із проханням до Святого Духа про світло і благодать добре виконати медитацію. Слід також просити Бога про плід медитації. Медитація, будучи молитвою, відчиняє всю людину на присутність і рятівну дію Бога. Бог промовляє до людини, а медитація – це вдивляння, слухання і розуміння Бога. Щоб добре виконати вправу, необхідно затримати свою увагу на тому, що притягує, вражає або відштовхує. Бог очікує людської відповіді, яка полягає у тому, щоб піддатися деяким почуттям, які пробуджуються під впливом зустрічі з Богом. Після досвіду першого тижня Вправ реколектант шукає інтимної зустрічі з Особою Ісуса Христа на так званій дорозі просвічення другого тижня, аби повніше Його пізнати, полюбити й наслідувати. Христос стає його єдиним Господом і Учителем. Визнання і прийняття Христа єдиним Господом і Учителем народжує внутрішню свободу, бо її дає саме Христос. Внутрішньо вільна людина чує поклик Ісуса піти дорогою, яку Він вибрав для неї. У другому тижні Вправ йдеться про захоплення Ісусом і дружбу з Ним. Реколектант робить вибір, аби більше наслідувати Христа, а через це – краще впорядкувати своє життя. Мета третього тижня Вправ – підтвердження здійсненого вибору і співстраждання та співумирання з Христом. Щоби це осягнути, необхідно постійно долати себе самого і впорядковувати своє життя. Йдеться про наслідування Христа, який страждає через мої гріхи. Це характеризується «тихою поставою віри, готовністю приєднатися до страждань Ісуса, […] щоб відчувати себе приєднаним до досвіду слабкості» (С. Рендіна). Контемпляція Воскреслого Ісуса, контемпляція Його любові, яка виконується в четвертому тижні на так званій дорозі з’єднання, показує людині правду, що метою її життя є не страждання і пригнічення, а участь у вічному щасті Бога. Вона покликана до цього життя в спільноті Церкви. Усвідомлення цієї правди дає людині можливість шукати й знаходити Бога в усьому, а всього – в Богові. Динаміка духовного життя людини має свій початок і визначену мету, якою є з’єднання із Трьохособовим Богом. Ця мета допомагає ефективно реалізувати окремі етапи вправ, в які проникає правда Божого слова: про спасіння людини в Ісусі Христі, яке реалізується на актуальному етапі історії спасіння.
Духовні Вправи в історії Церкви
Духовні Вправи відіграли велику роль в історії. Про це свідчить багато пап: Пій XI, Лев XIII , Пій XII і святих, між якими св. Карл Боромей, св. Франциск Салезій, св. Альфонс Марія Лігуорі. Як тільки вони постали у XVI столітті, їх виконували в тиші внутрішнього життя у бурхливі часи реформації – періоді оспорювання віри і Вчительського Уряду Церкви, і вони були спонукою до реформи, даючи багатьом людям основи духовного життя і збуджуючи поставу послуху ієрархії. Перший папський документ про ігнатіянські реколекції Breve Павла ІІІ від 31 липня 1548 року урочисто апробував книжку Духовних Вправ. Ігнатіянські реколекції витримали випробування часом, будучи для кожного століття імпульсом до автентичного духовного життя. У листі папи Льва XIII до генерала Товариства Ісуса о. Людовика Мартіна від 8 серпня 1900 року читаємо про велику похвалу цієї форми реколекційних вправ: «Оскільки моральне добро людства виходить із добра індивідів, то, без сумніву, виконання Духовних Вправ, в яких роздумують на Божими правдами, приносить користь не лише індивідам, а й всьому суспільству». Пій XI належав до пап, які дуже цікавилися Духовними Вправами. Ще до свого понтифікату, в молодості, він виконував Духовні Вправи, а пізніше – як священик – давав їх іншим. Перед тим, як прийняти архієпископську столицю в Мілані, виконав місячні реколекції, а в 1921 році, як пастир єпархії, організував Духовні Вправи для свого кліру. Пізніше, коли став папою, це саме зробив для Римської Курії. Пій XI написав багато про Духовні Вправи, в тому числі – три важливі церковні документи. В апостольській конституції Summorumpontificum від 25 липня 1922 року говорить про велику ефективність ігнатіянського методу. В апостольському листі Meditantibusnobis від 3 грудня 1922 року Пій XI рекомендує Духовні Вправи як найефективніші ліки від хвороб наших часів. Енцикліка Mensnostra від 20 грудня 1929 року – найбільш урочистий документ Апостольської Столиці про Духовні Вправи. У ньому Духовні Вправи названі «скарбом Церкви», бо приведені слова св. Альфонса Лігуорі, що Духовні Вправи – це: «скарб, який Бог відкрив для Церкви в останні часи, і за який Йому слід дуже дякувати». Подібно про Вправи висловлювався, вказуючи на їхню надзвичайну ефективність, Пій XII , який в енцикліці MediatorDei від 20 листопада 1947 року нагадав духовенству і вірним документи Тридентського Собору і норми Кодексу Канонічного Права стосовно Духовних Вправ. Вони, за словами папи, – найефективніший засіб для духовного відродження світу і введення в ньому належного ладу, якщо насправді будуть ігнатіянськими. Папа Павло VI також рекомендував ігнатіянський метод Духовних Вправ, наголошував на їхній педагогічній та духовно-релігійній функції для сучасної людини. ІІ Ватиканський Собор в Догматичній Конституції про Церкву (42), Декреті про пристосоване оновлення чернечого життя (6), Декреті про священичий вишкіл (8), Декларації про християнське виховання (4) радить священикам, ченцям і мирянам як засіб для освячення: медитацію, іспит совісті, реколекції, поклоніння Пресвятим Дарам. Однією з форм духовних вправ є також – згідно з Собором – євангельська ревізія життя. Йоан Павло ІІ також заохочував виконувати Духовні Вправи, промовляючи 16 грудня 1979 року під час молитви Ангел Господній: «20 грудня минає п’ятдесята річниця проголошення енцикліки MensNostra . [...] Цей документ мав духовний вплив на душпастирську працю останніх десятиріч, і було би корисним прочитати його уважно ще раз. Пій XI рекомендує метод св. Ігнатія – досвідченого провідника на цій дорозі. Св. Ігнатій отримав особливу харизму від Бога для добра всієї Церкви. З цього історичного документу пастирі душ і чернечі інститути черпали натхнення і заохочення відкривати реколекційні доми, які можна назвати легенями духовного життя для християнських душ і спільнот. Бо реколекції – це вид медитації та молитви в атмосфері зосередження і тиші. Але, і передовсім, вони – особливий внутрішній стимул широко відчинятися, під натхненням Святого Духа, на дію благодаті. У цій особливій динаміці реколекцій християнин входить в коло Божих думок, в коло Божих планів. Мусить довіритися Йому – Правді Любові. Мусить наважитися піти за Христом, виразно зважуючи свої можливості та відповідальність за отримані дари. Надіюся, що ця річниця появи енцикліки буде провіденціальною нагодою, щоб нагадати священикам, ченцям і мирянам, щоб залишалися вірними такому досвідові й примножували його. Звертаюся з цим проханням до всіх людей, які шукають правду. Нехай школа духовних реколекцій стане ефективними ліками від хвороб сучасної людини, втягнутої в нурти людських переживань поза собою і поглинутої зовнішніми справами. Нехай реколекції стануть кузнею нових людей, автентичних християн, активних апостолів. Віддаю ці прагнення заступництву Божої Матері, контемплятивної особи parexcellence , мудрої вчительки духовних реколекцій». 27 лютого 1982 року Йоан Павло ІІ сказав: «Особливо ефективним засобом для повної віднови внутрішнього життя виявилися Духовні Вправи св. Ігнатія, які залишили незатертий слід в історії духовності. На Вправах формувалися перші єзуїти та їх наступники; маючи в руках Вправи, вони стали духовними провідниками незліченної кількості вірних. Допомагали їм відкривати їхнє покликання згідно з Божим планом і ставати, без огляду на стан життя, справжніми християнами, свідомими своїх обов’язків». Також Катехизм Католицької Церкви, говорячи про необхідність аскези для духовного розвитку людини, три рази цитує Духовні Вправи св. Ігнатія Лойоли (2164, 2478, 2715).
Духовні Вправи ще актуальні
Духовні Вправи переведені майже на всі мови світу, а їхнім дослідженням і коментарям присвячено майже тисячу чотириста праць. Духовні Вправи актуальні для християн різних епох, країн, станів життя, вони відповідають на духовні потреби багатьох християн, вводять на дорогу до повноти християнського життя, вчать, у який спосіб можна зустрітися з Христом і наслідувати Його в таїнах Його життя, смерті та воскресіння. Врешті-решт, Духовні Вправи, завдяки своїй динаміці, допомагають дати зрілу відповідь Божому покликові й відчинитися на дію Його благодаті. Відчинення на Божу присутність і дію дає можливість розпізнати й виконувати Божу волю. Духовні Вправи спричинюють, що християнська активність випливає з молитви і доповнюється у ній. З повною впевненістю можна сказати, беручи до уваги їхнє значення для духовного розвитку людини і роль, яку відіграли в історії Церкви, що вони – автентичний скарб Вселенської Церкви, з якого будуть черпати і красу якого будуть подивляти наступні покоління людей, які вірять у Бога і вірять Богові. ----------------------------------------------------------
Єпископ Антоній Длугош (нар. 1941), капелан наркозалежних,
засновник реабілітаційно-реадапційного осередку для наркоманів
«Бетанія», знаний з телевізійних програм для дітей.
| ||