Віллі Ламберт ТІ  

ВПРАВИ – ДОРОГА ВИЗВОЛЕННЯ 

«Еміненція [1] не міг інакше! Такий світ!» «Ні, світ не такий. Ми його зробили таким. Я його зробив таким!» Це короткий кінцевий діалог у фільмі Місія, який варто подивитися. Представники колоніальної влади намагаються заспокоїти сумління папського легата, який бере участь у ліквідації процвітаючої індіанської місії та єзуїтів: «Еміненція не міг інакше. Такий світ!» Ці слова у тисячах різних форм з’являються упродовж усієї історії людства: середовище, тиск обставин, час, людська природа, «Так, я би хотів, але інші…, що це дасть, якщо я один…»; «Ті, які при владі, роблять те, що їм подобається, це перевищує мої можливості»; «Це дуже гарно в теорії, але неможливо реалізувати»; «Я не винен у цьому» тощо. 

Не слід легковажити такі висловлювання. Вони виражають велику правду, але якщо нічого не додавати, то їм бракуватиме того самоусвідомлення, яке св. Ігнатій Лойола помістив у знаній молитві: «Забери, Господи, й прийми всю мою свободу». Ігнатій відчуває дар свободи і хоче повернути її як дар. Ігнатій не прагне нічого більшого понад те, щоб вічна любов Бога користувалася ним, увійшла в нього, а він у своїй свободі відчиняється на Бога. 

У цих роздумах ми хочемо глянути на дорогу, яка веде до стану свободи для Бога. Нашим провідником будуть Духовні Вправи св. Ігнатія і запитання: Що дає нам свободу? 

Визволяючий зміст Вправ 

Щоб зрозуміти Вправи як процес визволення, здається розумно взяти до уваги їхню мету: Духовні Вправи «призначені для того, щоб зуміти перемогти самого себе й упорядкувати своє життя, не послуговуючись рішеннями, прийнятими під впливом невпорядкованих схильностей» (ДВ 21). Цей текст містить якусь інформацію про дорогу визволення. 

Вправа визволяє 

Пригадаймо назву книжки Еріха Фромма Мистецтво любити. У цій книжці, яку видають великими тиражами, Фромм запитує: Як доходить до того, що багато подружжів розпадається? Бо йдеться про «захід», який розпочинається дуже корисними засновками: закоханість, зрозуміння, простір довіри, ерос, інтимність, діти тощо. Основний елемент відповіді звучить: не розуміють, що любов – це мистецтво. Це означає, що окрім захоплення і натхнення потрібні ще вправи – як при занятті кожним мистецтвом. У мистецтві любові це означає, що кожний, хто хоче стати професіоналом, повинен практично вправлятися в кожному періоді свого життя в дисципліні, концентрації та терпеливості. 

У слові «вправлятися» бачимо зв’язок із Вправами, мета яких – визволити нас від невпорядкованих схильностей, прив’язань тощо. Бути вільним, стати вільним – це справжнє мистецтво. Звичайно, що бути вільним, це, у першу чергу, благодать, дар, але й мистецтво, тобто співпраця з подарованим завдатком. 

Боротьба визволяє 

Свобода – це дар, який завжди під загрозою. Його здобувають і зберігають у боротьбі. Поняття «боротьби за свободу» з’являється не лише в підручниках історії та медійних повідомленнях, воно стосується також і процесу власного визволення. Дорога вузька і крута, і вимагає максималізму. Боротьба і перемога – і також поразки – це слова, які характеризують процес визволення. 

Порядок визволяє 

Це слово може викликати спротив, бо існує порядок, який придушує і обмежує право на свободу. Але свобода потребує форми, якщо хоче бути конкретною і дійсною. І це право також зобов’язує: там, де свобода не продумана і не окреслена цінностями, може стати рушієм знищення, яке не шанує цінності іншого. 

Безлад означає, що багато справ або все відбувається безладно; різні сили блокують одна другу; робиш не те, що хочеш, а те, чого не хочеш; часом говориш так і ні одночасно; пришвидшуєш і водночас гальмуєш; живеш у завірюсі пристрастей, знеохочень, упереджень, фіксованих ідей, закарбованих уподобань. Твоє життя і душа подібні до безладу і пустки на початку створіння, яке потребує ще Божого подиху, творчого Духа, духу свободи – аби свобода знайшла свою форму. 

Свобода і пристосування 

У слові «пристосування» йдеться про нестачу свободи, боягузтво і відступ перед натиском ситуації. 

Але в контексті Духовних Вправ воно означає пошану до індивідуальності та звичок кожного реколектанта: чого потребує, що йому відповідає, що відповідає його характерові й освіті тощо. Керівник реколекцій повинен це все брати до уваги при виборі вправ, часу тривання окремих тижнів. І тому не може схиляти реколектанта навіть до таких шляхетних рішень, як вибір чернечого стану життя, але повинен залишитися повністю безстороннім, і навіть перестерігати реколектанта, щоб у запалі « не дав поквапно та необдумано якоїсь обіцянки чи не склав якогось обіту » (ДВ 14). 

Молитовна поза (лежачи, стоячи, навколішки), піст і все інше – головна засада: робити те, що людині більше допомагає. Це можна виразити ще так: заохочення до експериментування, до пошуків того, що сприяє, до відкриття «Учителя в мені», тобто Святого Духа. 

Чи беру до уваги лише самого себе? Чи звертаю увагу на іншого, на його особовість і звички? Це незамінні запитання в іспиті сумління людини, яка вирішує бути вільною і залишає свободу іншим. 

Щедрість визволяє 

Щедрість – це вже свобода, але з неї також виростає свобода. Вона є попередньою довірою і ризиком, у які хтось довірливо і відважно входить. Реколектант повинен шляхетно і щедро ввійти у Вправи. В одній молитві Гельдера Камари бачимо подув духу релігійної щедрості: «Господи, чи не марнотратність панує в створінні? З величезної кількості насіння тільки мала частина дає плоди. Джерела дають надмір води. Сонце заливає нас світлом. Нехай Твоя великодушність і щедрість навчить мене, чим є велич душі. Нехай Твоя щедрість захистить мене від скупості. Щоби, дивлячись на Твою відкриту долоню і бачачи Твою щедрість і доброту, я також умів давати, не рахуючи й не міряючи, як царський син, як Божий Син». 

Що стоїть перед твоїми очима як ідеал, до якого прямуєш? Дріб’язкова душа гендляра, який біжить тільки за своїм зиском і турбується про свої права і привілеї? Або чи це така душа, яка дозволила зробити себе відчиненою і вільною у молитві AnimaChristi : Душе Христова, освяти мене… Крове Христова, напої мене». 

З’єднання визволяє 

Ці слова слід розуміти спершу в зовнішньому значенні: хто добровільно вирішує взяти участь у Вправах, повинен виконувати їхні вказівки. І тому, якщо довший час немає внутрішніх порухів, то Ігнатій говорить, щоб докладно випитати реколектанта, чи він виконує Вправи за вказівками. До Вправ слід ставитися серйозно, лише тоді проявиться їхня ефективність. 

Але глибше з’єднання має на увазі не правила щодо виконання окремих вправ, а з’єднання з Богом. Вправи повинні лише допомогти з’єднатися з Богом, «щоб Творець і Господь сам являв себе відданій душі, огортаючи її любов’ю і славою та вказуючи той шлях, на якому вона в майбутньому зможе служити Йому найкраще » (ДВ 15). 

Тиша визволяє 

Св. Ігнатій у двадцятій вступній заувазі виражає переконання, яке походить із його досвіду, що тиша – це простір для зростання свободи. Звільнення від обов’язків, усамітнення і тиша допомагають вільно дихати. Вже тільки зовнішнє відокремлення від усіх друзів і знайомих, і також від усіх дочасних турбот усуває багато перешкод і психологічних загальмувань. 

Якщо дивитися глибше: тиша створює такий простір для концентрації, що людина «зосереджується на одному», і завдяки цьому « вільніше спрямовувати свої природні здібності на досягнення такої бажаної мети » (ДВ 20). 

Свобода отримує шанс – якщо хтось знаходить час на спокійне роздумування, коли звільнюється від тиску суспільної думки, коли повністю зосереджується на чомусь одному. Через це сама людина отримує шанс. Який? « Чим більше ми усамітнюємось та відокремлюємось, тим більше можемо зближуватися і поєднуватися з нашим Творцем і Господом, а чим більше ми у такий спосіб з Ним поєднуємось, тим більшою є наша здатність сприймати дари та ласки від щонайвищої Божої доброти » (ДВ 20). 

Засади процесу визволення 

З фундаменту Вправ можна видобути три головні засади процесу визволення (ДВ 23). 

Нероздільність визволяє 

Хто хоче бути вільним, повинен бути нероздільним. Половинчастим життям довго жити не вдасться. В людському житті йдеться про основні рішення і суттєве спрямування життя, яке вважається своїм. Бог хоче від нас цього також. 

Коли мужчина і жінка стають перед вибором спільної дороги, то їхнє перше запитання не: Чи хочеш, щоб я тобі готувала їсти? Хочеш мати троє чи четверо дітей? Хочеш, щоб пришивала тобі ґудзики? Чого сподіваєшся від мене? Суттєве запитання звучить так: Чи хочеш мати мене цілком, нероздільно? У фундаменті Вправ з’являється запитання: У чому сповнюється для тебе сенс твого життя? У прославленні Бога? У поклонінні Його величі? У щоденному служінні Богові, яке виражається у службовій любові? Іншими словами: Що є першим джерелом і остаточним спрямуванням твого життя та метою твоєї свободи? Якими словами це висловлюєш? Яке основне розуміння самого себе, своєї істоти? Які знаходиш слова й образи, аби це виразити? 

Безпристрасність визволяє 

«Безпристрасність» виглядає скоріше як знеболення, неокресленість і щось негативне, а не як те, що Ігнатій спочатку мав на думці й часами окреслював як «свободу духу». Писав: «У всьому зберігай свободу духу. Ніколи не дивитися на людську думку, але зберігай свій дух внутрішньо вільним. [...] Не дозволь жодній перешкоді стримати тебе від свободи духу. Ніколи від неї не відмовляйся». 

Який найглибший сенс цієї свободи духу? Чиста чеснота, байдужа духовна точка зору чи стоїчний аскетизм? Єдине властиве розуміння – свобода любити. Це мова любові: піду за тобою, навіть якщо буде потрібно змінити багато чого в моєму житті! Так само виражається воля наслідування, про яку говорить Святе Письмо: піду за тобою всюди, куди ти підеш! Будь-куди: на учту чи на поле, на Тавор чи на Голгофу – хочу бути з Тобою! Бачимо, що в початках свободи стоїть любов, а з любові постає безпристрасність, свобода любити, «активним спокоєм» – як її окреслив Тейярд де Шарден ТІ. 

Спрямування до цінностей визволяє 

В словах фундаменту, що «потрібно виробити у собі безпристрасність до створеного, наскільки це дозволено нашій вільній волі і не заборонено » (ДВ 23), приховується наступна думка: існує свобода, яка – говорячи мовою Павла – прикриває злість, яка обдурює інших і в кінці нищить себе саму. Подібно, як позитивну фізичну силу можна надуживати для того, щоб ранити інших і себе, щоб знешкоджувати й вбивати, так само можна викривлено використовувати свободу, аби сама себе поневолювала. Так відбувається тоді, коли вона не спрямована до любові й сенсу, до Божої дійсності. 

Христос визволив нас для свободи 

У першому тижні Вправ різноманітними способами виразно проявляється Божа любов, яка визволяє людину від смерті до нового життя. 

Божий Слуга визволяє 

Вершиною «тижня гріха» є не бачення гріхів чи сповідь із усього життя, хоча це важливі справи, а розмова з Милосердям (пор. ДВ. 61), із розп’ятою Любов’ю Бога – з Христом (пор. ДВ 53). Молільникові відкривається правда: Волію бути з тобою – говорить Бог у Синові – у в’язниці, ніж без тебе у просторі божественної свободи. Коренем будь-якої християнської свідомості, яка стосується свободи, є те, що Бог із любові став слугою. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним (Йо. 3, 16). У тій мірі, в якій ця правда віри торкається людини, вона звільнюється від зневолення страхом за себе; від страху, який чинить її податливою до шантажування і тримає в неволі гріха. У початках визволення стоїть не право, а помилування, звільнення з в’язниці провини за дуже високу ціну. 

Правда визволяє 

Одне з основних терапевтичних правил Євангелія звучить: правда вас визволить! (Йо. 8, 32). У духовності Вправ багато елементів підпорядковано цій меті, аби виразно побачити і розпізнати свою неправду, обман, гріх, зневолення, примуси, фіксації, прояви егоїзму тощо. 

У спогляданні гріха ангелів, які «не бажаючи скористатися властивою їм свободою, щоб поклонятися та коритися своєму Творцеві і Господу » (ДВ 50), гріха Адама, первородного гріха та гріхів усього людства вже відбувається своєрідний процес визволення: визволення з обмеженого індивідуального бачення, в якому індивід у всьому себе звинувачує. Він втягується у велику, універсальну, суспільну, історичну павутину гріха. Людина не може і не потребує визволятися лише своїми силами з провини; не здатна також проникнути в усю сферу гріха й провини у якомусь цілісному аналізі. Може лише співдіяти в процесі визволення. 

Жестом, знаком співдії буде добровільна загальна сповідь. Поглянь на все своє життя від молодості, поглянь на коріння своїх гріхів, на вирішальні падіння, на стратегію диявола, на головні гріхи, поглянь на людей, місця проживання, свою працю і стань у правді свого життя перед Богом, який нищить усі наші гріхи. 

Біль визволяє 

Загальна сповідь повинна допомогти – св. Ігнатій говорить виразно – відчути більший біль. Це можна розуміти так: вже сама дійсність і правда болю може визволяти. Хто часто й детально приглядається до себе, може відкрити, що агресивність, лють, злість та депресія постають із намагання обманом пройти понад болем, з небажання признатися до болю. У цьому значенні обман позбавляє свободи, людина поневолюється власним світом почуттів. Дозволь, щоби біль через несправедливість, зранення, не сповнені бажання тощо проявився, існував якийсь час, а тоді помалу відчуватимеш, що розпочинається процес духовного визволення і що існує сум у сенсі Блаженств, а також печаль і страждання, які є блаженними. 

Огида і відраза визволяє 

Вже попереднє твердження, що біль визволяє, було дивним, а тепер – огида може визволяти. Але в житті св. Ігнатія це видно виразно. Скрупули довели Ігнатія майже до самогубства, а звільнення від них прийшло не через повторення сповіді, а через відчуття огиди до уявлень, що таким буде все його життя. Тоді пізнав, що все це було нищівним для життя, і у такий спосіб звільнився від скрупулів. 

При такому підході важливою може бути духовна вправа, яка намагається виявити гидоту гріха і відчути її. «Терапевт» Ігнатій заохочує просити про відчуття огидності та злоби. Вдивлятися в огидність та злобу, «які містить в собі кожен смертельний гріх, хоч би й не був заборонений » (ДВ 57), і у такий спосіб звільнитися від нього, ніби «виблювати» його духовно. Це радикальне лікування: витримати смак обману, підлості, егоїзму, нечулості. Але йдеться про життя. 

Покута визволяє 

Також покутні вправи, тобто вправи на покаяння, можуть, за Ігнатієм, сприяти розвиткові свободи, « щоб перемогти самих себе; себто, щоб чуттєва частина нашої природи підкорилася розуму » (ДВ 87). Чесна людина відкриє, що часто корінням злості й занедбання є вигода, страх людей, болю, брак поміркованості, споживацтво, поєднане з чуттєвою сферою. І в цьому суть будь-якої християнської аскетики; вона настільки має сенс і необхідна, наскільки визволяє до більшої любові – аби витримати нічну вахту, навіть коли втомлений; аби брати участь у прощі або мирній демонстрації, навіть коли голодний і осміяний; аби відкрити уста, навіть коли тобі докорятимуть; аби часом відмовитися від смачної їжі, якщо це добре для здоров’я тощо. Повторювання таких вправ під час Адвенту, Великого Посту чи Вправ може допомогти жити вільніше. 

Уважність визволяє 

Св. Ігнатій пропонує іспит совісті під час молитви люблячої уваги як один із основних чинників визволення. Людина повинна проблему, за яку взялася і з якої хоче вилікуватися і поправитися, взяти до уваги, також просячи Бога про визволення. І справді, я не знаю жодної соліднішої конкретної духовної поради від цієї: якщо хочеш визволитися від паління цигарок, якщо хочеш сміливо промовляти або бути поміркованим у їжі або навчитися вирішувати спершу неприємні справи тощо, то тоді упродовж тижнів щоденно приглядайся до цієї проблеми, дивися, спостерігай, як це відбувається; намагайся відчути, як це негативно на тебе впливає; розпізнай, які фальшиві висновки за цим приховуються; витягни на поверхню те, що закоренилося у всій твоїй історії життя тощо. Напевно, з плином часу зробиш наступний крок, а можливо – прийде повне визволення. 

На стежці свободи 

У першому тижні йдеться про суттєве рішення: життя або смерть. У другому тижні – про вибір форми життя і конкретного формування життя. Це схоже із смертельно хворою людиною: спочатку йдеться про виживання, потім – про конкретну форму і спосіб життя. Зрозуміло, що нове формування життя здійснюється у тісному зв’язку з Тим, який дав життя. Це як із біснуватим, якого Ісус визволив від злих духів, і який тепер хоче піти за Ним. Ісус вибирає для нього повернення до свого села як форму наслідування; він там повинен розповідати про великі Божі діла. Когось іншого Ісус відриває від банківського офісу, аби пішов за Ним і став Його учнем. Також у другому тижні з’являються різні перспективи процесу визволення. 

Надія визволяє 

Там, де людина не має ніякої мети, ніякої надії, там також немає ніякої дороги, ніякого вільного простору, ніякого горизонту. Остаточною метою, яку показує Євангеліє і Вправи, є Божа слава. У Вправах Христос виражає це так: «Воля Моя – покорити цілий світ і всіх Моїх ворогів, і так увійти у славу Отця Мого. Тож той, хто побажає йти за Мною, має зі Мною трудитися, щоб, розділивши Мої страждання, розділити і Мою славу » (ДВ 95). Вільний для слави! Стати вільним для Утопії понад усі утопії. Жити, прямуючи до сповнення всесвіту й людини. Стати вільним для слави, повноти життя, для вічної Любові. Жити надією. Надія створює простір руху до свободи. Чим більше надії, тим більше свободи. 

Альтернатива визволяє 

Духовність Вправ дуже різко кличе і вводить людину в ситуацію рішення і вибору: треба вибрати Христа і Його «програму» або стати проти Нього і Його дороги. З одного боку – захоплюючий образ Господа і Божого Сина в просторому й красивому місці, який вибирає людей для проголошення по цілому світі святої правди, яка дає життя; з другого боку – втілене зло «на престолі з вогню й диму» посилає по цілому світі своїх посланців і заохочує їх «накидати на всіх сіті й окови», щоби у такий спосіб поневолити їх спокусами багатства, слави й гордощів (ДВ 142). 

До кого хочеш приєднатися? Кому хочеш дозволити окреслити тебе й твоє життя? Дозволиш загальній любові зв’язати тебе чи потрапиш у неволю егоїзму, який говорить: Я! Немає більш нікого побіч мене! (Соф. 2, 15)? Хочеш іти дорогою Блаженств чи піддаватимешся приманам біблійної сцени спокушання? Приглянься! Вибирай! Скажи «Так» або «Ні»! 

Радикалізм визволяє 

У роздумах про три категорії людей, аби вибрати найкраще, св. Ігнатій показує щоденну загрозу для справжньої свободи: фальшивий компроміс. По суті – не хочуть ступити крок вперед або ступають лише тоді, коли інакше не вийде. Така постава здомінована его, яке пробує не посвячуватися, не сказати «Так» усім серцем. Ігнатій говорить виразно: « Кожен має подумати про те, що сягне поступу в усіх духовних справах настільки, наскільки позбудеться любові до себе самого, власної волі та вигоди » (ДВ 189). 

Віддалення визволяє 

Людське життя піддане фундаментальному ритмові наближення і віддалення. Одне і друге необхідне. У здатності віддалитися йдеться передовсім про свободу у любові, а в наближенні – про з’єднання. У любові є відмінність і тотожність. 

Зауваження: «Вибір потрібно розпочати зі споглядання того, як Господь виїхав із Назарета до Йордану » (ДВ 163) можна довго не помічати. Коли помітимо, то воно стає дуже вимовним: Ісус на початку публічної діяльності – між рідною домівкою і Йорданом. Що це за дорога! Яке віддалення! Це не вибір проти Назарету, проти Марії, проти батьківщини, а кожний крок є вибором місії, завдання, служіння. Будеш вільним лише тоді, коли зможеш залишити. Стаєш вільним тоді, коли слухаєш свою глибину, своє покликання, Божий голос. Ісус наказує залишити те, що гальмує, перешкоджає, зв’язує: Хто любить батька і маму, друзів, землю і кар’єру, а також пошану чи думку людей, свої звички більше, ніж Мене… 

Покликання визволяє 

Прийдіть і подивіться! Цими словами Ісус запрошує учнів до себе, дає їм новий простір, а в ньому – Себе. Встань і ходи! – цими словами сили Ісуса паралітик знову може вільно рухатися. Йди за Мною! – людина має можливість нового способу життя і нової форми життя. Не ви Мене вибрали, а я вас вибрав! – не ви знайшли собі Вчителя, а Я вас знайшов і вибрав. Це звучить владно, але текст Вправ наголошує, що свобода покликання є водночас свободою, яка залишає людину вільною. Вправи повинні допомогти нам «сягнути досконалости на тому шляху чи у тому стані, що його зволить нам вибрати Господь Бог » (ДВ 135). Що за добірна, майже несмілива і наповнена пошаною мова, аби описати жест Бога, який запрошує: « що його зволить нам вибрати Господь Бог» . Вибраний вибирати! Це саме зобов’язує у зворотному напрямку: людина може себе лише запропонувати, а не нав’язувати: «Прийми, Господи…». 

Цей опис вибору і свободи показує значення пасивності в діалогічному процесі вибору. Свобода в християнському значенні – вільна відповідь на слово, яке випереджає відповідь і уможливлює її. Це означає, що власне вільне «Так» сприймається як щось, що наростає в людині. 

Метод визволяє 

У своїх заувагах стосовно вибору Ігнатій подає три часи, пори вибору (пор. ДВ 175-188). Йдеться скоріше про три внутрішні ситуації, стани. Перший час – це стан, коли Божа воля торкає людську волю безпосередньо. Людина не може мати тут жодних сумнівів, повинна тільки чувати, аби після закінчення безпосередньої Божої дії не влізло щось, що не стосується цього безпосереднього дотику. 

Другий спосіб для прийняття рішення тісно зв’язаний із внутрішнім чуттям. Можливо, що після духовної боротьби приймаємо рішення і відчуваємо в контексті духовного розпізнавання: так добре; мене оживлює віра, надія і любов; інше рішення було би вираженням недовіри, відмови та егоїзму. 

У третьому часі більше застосовуємо роздуми, пережовування, вчування, уяву. Тут людину також спонукує прагнення знайти Божу волю, але використовуємо різні допоміжні засоби, аби відповідно налаштуватися до пошуків Божої волі: тверезо сформулювати альтернативи й записати – що підтверджує одну або другу можливість; уявити собі якусь людину, товариша, якому бажаємо найкращого, і поміркувати, що би ми йому порадили, що би вчинили на його місці; уявити себе перед обличчям смерті й Божого суду – яке тоді приймемо рішення; уявити обидві можливості й дивитися, де відчуваємо більше внутрішнього миру й свободи. 

Ці скупі зауваження мали виразно показати, яке велике значення і турботу в ігнатіянській духовності надається процесові вибору. Зрозумілим стає вислів, що «хто має вибір, той має гризоту». Часом можна собі ускладнити вибір, беручи до уваги вищесказане, але при цьому стає зрозуміло, що свобода в любові є старанною, мудрою, розпізнає, роздумує. Вона, говорячи мовою Ігнатія, є discretacaritas . 

В основі цієї статті стоїть книжка Вправ. Якщо Вправи «винайшли» для того, щоб вони допомагали у прийнятті рішень, то точка відліку цієї праці підтверджується. Багато що в цьому тексті здається дивним, окрім зусилля хоч щось спростити й зробити доступним. І тому написане тут слід в особливий спосіб трактувати як робочий текст, який заохочує до особистої рефлексії. 

---------------------------------------------------------- 

Віллі Ламберт (нар. 1944), німецький єзуїт, духовний керівник і реколекціоніст.