Юзеф Августин ТІ
ПІЗНАТИ ОСНОВНІ МОТИВИ СВОЄЇ ПОВЕДІНКИ
Суттєва мета першого тижня Вправ – пізнати й визнати свій гріх, і відчинитися на Боже милосердя. Вже в приготуванні до першого роздуму про гріх св. Ігнатій заохочує просити про великий сором перед самим собою через численні важкі гріхи, за які я заслужив вічне осудження. У другій медитації заохочує просити про великий і глибокий біль душі й про сльози за свої гріхи (пор. ДВ 55). У медитації про пекло заохочує просити про глибоке відчуття кари, яку зазнають осуджені, аби, принаймні, страх перед карою допоміг мені уникнути гріха, якщо забуду про любов споконвічного Господа (пор. ДВ 65). У кінцевій бесіді першої медитації св. Ігнатій заохочує відчинитися перед Розп’ятим Ісусом, який виявляє людині свою любов, незважаючи на її гріхи, і дає їй сили жити для Христа (пор. ДВ 53). У кінцевій бесіді другої медитації заохочує дякувати Богові, що, незважаючи на мої гріхи, ще підтримує моє життя (пор. ДВ 61).
Захоплення і розчарування
Результат першого тижня залежить від активності, відкритості, жертовності та відваги, з якими реколектант входить у себе, аби відкрити свою слабкість і вбогість, яка виходить із первородного гріха і з його особистих гріхів. Перед медитацією про особисті гріхи св. Ігнатій спонукає реколектанта роздумувати про гріх ангелів, Адама і однієї людини. Пізнання трагічних наслідків гріха на «чужих прикладах» повинно допомогти реколектантові відкрити ці самі наслідки гріха в своєму житті. Трагічні наслідки гріха очевидні не кожному. Дуже важко їх помітити людині, опанованої пристрастями. В медитаціях про гріх реколектантові треба також допомогти відкрити основні механізми, які ведуть до гріха. Це внутрішнє роздвоєння, розбиття людської природи: бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу (Рим. 7, 19), і також підступна дія ворога Бога, диявола. Захоплення гріхом до його реалізації – Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати – у самому гріху закінчується глибоким розчаруванням – пізнали, що вони нагі, почуттям великого страху – сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога, розбиттям єдності між людьми, яке проявляється у взаємних звинуваченнях прародичів, знищенням гармонії з землею, яка стає проклятою через людський гріх (пор. Бт. 3, 6-8), і, насамкінець, смертю. Бо заплата за гріх – смерть (Рим. 6, 23). Якщо реколектант повинен справді пізнати трагічні наслідки гріха, то повинен їх помітити в своєму житті вже тут, на землі. Пекло – вічне осудження – це лише продовження того, що людина готує собі в дочасному житті, відвертаючись від Творця. Простий екзистенціальний аналіз підлягання деяким пристрастям, вадам чи гріхам: ненависті, хворих амбіцій, алкоголізмові, наркоманії, тілесним задоволенням, виразно відхиляє трагічні наслідки людського гріха в особистому, родинному і суспільному житті. Реколекатант часто сам відчуває себе скривдженим гріхами інших людей, до прикладу, нестачею любові та акцептації з боку батьків. Важливо, щоб медитації над історією своїх гріхів допомогли реколектантові відкрити його ілюзорне і осліплююче захоплення особистим гріхом, підлягання обману власної роздертої природи і диявола, і також розчарування дійсними наслідками споживання забороненого плоду. Входження у дійсність гріха в Духовних Вправах часом може бути дуже важким з різних причин, до прикладу, через применшення значення гріха в своєму житті, через захисні й замкнути постави щодо зла, розуміння гріха переважно у юридичних категоріях, через фальшивий образ Бога, передовсім як Суддю і Законодавця.
Найгіршою є гордість
Тим, що найбільше перешкоджає людині визнати трагічні наслідки особистих гріхів, є брак справжньої скрухи, брак покори. «Найбільше зло – не сам гріх, а гордість, через яку людина страждає від гріха і не хоче признатися до своїх гріхів» (Максен ван дер Меерш). Закарбована амбіціозна постава – особливо тоді, коли реколектант її не розпізнав – не дає йому можливості визнати, на чому наголошує св. Ігнатій, що заслужив собі пекло. Про джерела цієї постави я говорив раніше. Якщо реколектант приймає захисну поставу, то входить у глибоку кризу, яка може проявлятися в різноманітних формах, у залежності від засвоєних способів реагування: в станах депресії, знеохочення, апатії, смутку або агресії. Реколектант може також заперечувати все, що довело його до цієї, здається безвихідної, ситуації. Для реколектанта, якщо дивитися по-людськи, ситуація справді безвихідна. Боже Слово говорить йому, що він грішник, який заслуговує на вічне осудження – пекло, а він сам почувається «добре». Тоді починає жаліти, що приїхав на реколекції, виникає думка втекти. Це класичний стан духовного спустошення, який св. Ігнатій детально описав у правилах духовного розпізнавання. «Затьмарення душі, душевне сум’яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; усе це схиляє до зневіри, браку надії і любові. Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа » (ДВ 317).
Звернутися всім серцем до Милосердя
Що повинен робити реколектант у ситуації, коли зазнає спокус розпачу? Св. Ігнатій в правилах духовного розпізнавання говорить, що слід витримати, не змінювати рішень, а змінювати себе: ревніше молитися, покутувати, практикувати аскетизм та відверто і щиро розповідати керівникові реколекцій про всі порухи й почуття. Якщо реколектант у доброму фізичному й психічному стані, то йому можна порадити медитації опівночі й піст, пристосований до його індивідуального стану. Якщо у безвихідній ситуації реколектант триватиме наполегливо, то вихід прийде, але не так, як очікувалось. Реколектант досвідчить його як чисту і нічим не заслужену благодать, яку Бог дає тим, які Йому довіряють. Реколектант відчує себе загубленою дитиною, яка раптово сама, навіть не знаючи як, знайшлася в обіймах люблячої мами. Для того, щоб вийти з кризи, реколектант повинен у якийсь момент відірватися від себе, від роздумів над своїми гріхами, і повністю повернутися до Милосердного Бога. І тому в восьмиденній структурі першого тижня Вправ після двох або трьох днів роздумів про гріх пропонується один або два дні споглядання притчі про милосердного Отця (пор. Лк. 15, 11-32). Пізнання безкорисливої та безумовної любові Отця, найповніше об’явленої в Розп’ятому Ісусі, допомагає реколектантові відмовитися від самозахисту, бо він помічає, що Бог не загрожує людині, навіть якщо вона грішна. Справжня небезпека – замкнутість людини, наполягання на власній праведності, яка сковує милосердя Отця.
Терпеливість до самого себе
Але реколектант повинен бути дуже терпеливим перед Богом у поставі довіри, молитви і покути. Якщо піддасться нетерплячості, страхам, почуттю небезпеки, то сам шукатиме вирішення, яке може принести йому навіть почуття полегшення, але це буде ілюзорне вирішення, яке не перейде у тривалий мир і почуття свободи Божої дитини, звільненої від ярма гріха. Зазвичай вирішення, яке знаходить реколектант під впливом свого страху і неспокою, полягає в утвердженні структур самозахисту і знаходженні «винного» у своїй «неприємній ситуації». «Винним» може бути визнаний хтось, до кого назбиралося багато кривд, жалю, бунту, важкі життєві умови або інші зовнішні причини. Винними можуть бути навіть «ігнатіянський метод» або керівник Вправ. Криза, яку реколектант переживає під час Вправ, це лише віддзеркалення його особистих, ще не вирішених внутрішніх конфліктів, які часто мають характер не лише духовних, а й психічних проблем. Входження в кризу, відважна постава щодо неї з довірою до Бога і терпеливістю до себе може бути великим шансом: початком глибшого усвідомлення своїх проблем і пошуків справжнього, а не тимчасового, а тим самим ілюзорного вирішення. Як керівник Вправ повинен себе вести, коли реколектант переживає кризу? Про це говорить сам св. Ігнатій: «Якщо керівник зауважить, що той, хто виконує вправи, відчуває спустошення і зазнає спокус, то має поставитися до нього не суворо й жорстко, а лагідно і привітно, підбадьорюючи його і додаючи йому сил для поступу в майбутньому, розвінчуючи лукаві підступи ворога людської природи і готуючи до втіхи, якої він невдовзі зазнає » (ДВ 7). Бути лагідним, привітним і підбадьорювати не означає легковажити і применшувати значення кризи. Дуже легке і дешеве потішання може бути поганою послугою реколектантові, бо може відвести його від входження в ще не вирішену проблему.
Інсайт у самого себе
Пізнання свого гріха, яке св. Ігнатій ставить метою першого тижня, це не лише згадування окремих поганих учинків, слів, думок і прагнень, але й глибокий інсайт у себе: пізнання всього внутрішнього безладу, неусвідомлених поганих мотивів своєї поведінки, нищівних, хоча не завжди достатньо пізнаних пристрастей, нагромаджених травм, почуття кривди і всіх інших зранень, які можуть лежати в основі людських рішень і виборів. Пізнати свої гріхи – говорить о. Альфонс Сковронек – це «охопити цілість своїх постав, не лише інсайт у свідомі помилкові рішення: мушу виразно побачити всі суттєві мотиви, які керують моєю поведінкою, пізнати життєві звички, різні сторони мого характеру. Лише тоді усвідомлю, що багато що волає про ґрунтовне виправлення, і лише тоді відчую себе спроможним виконати над собою цю працю». Результатом першого тижня Вправ повинно бути таке самопізнання – усіх суттєвих мотивів, які керують людською поведінкою, – щоб боротьба з гріхом була дійсною і ефективною. Але таке самопізнання важке: чим глибше входимо в себе, тим яснішим стає, як мало себе знаємо. Лише людина, яка себе зовсім не розуміє, може твердити, що пізнала себе. Самопізнання важке ще й тому, що роль розумових пояснень, інтелектуальних суджень, теоретичних дискусій дуже обмежена. Вони – тільки допомога, знаряддя, а суттєву працю повинен виконати сам реколектант у глибокій тиші та зосередженні. У цій праці над собою він звертається не лише і, може, в першу чергу, не до свого мислення про себе, бо воно дуже обумовлене, між іншим, судженнями інших людей, а також до своїх почуттів, переживань, інтуїтивного відчуття, до того всього, що біблійною мовою можна назвати досвідом серця. Реколектант розпізнає плоди своїх роздумів із керівником Вправ, аби в цьому досвіді самого себе не піддатися суб’єктивізмові. Говорячи про самопізнання – суттєвий мотив, який керує людською поведінкою, – не можемо легковажити труднощів, які походять із споживацького і матеріалістичного характеру нашої цивілізації, яка нищить вразливість на духовний вимір людини. Сучасна людина дуже часто живе поза собою, надмірно зайнята зовнішніми справами: чуттєвими враженнями і відчуттями або також технічними успіхом і науковими осягненнями. Перший тиждень Вправ, пережитий за методом св. Ігнатія, справді дає глибший інсайт у самого себе. На цьому дуже часто наголошують реколектанти. Ось типове свідчення одного учасника реколекцій першого тижня Вправ: «Вправи були для мене дуже важливим досвідом, трошки навчили мене пізнавати самого себе, що при моєму важкому характері дуже важливо. Мені дуже допомагає вечірній іспит совісті, який я практикую з часу реколекцій. Трактую його як інсайт у себе, в причини своїх гріхів. Розпочинаю від вдячності, яка дає мені багато радості. Здається, що тепер інакше, радісніше дивлюся на світ».
Добре виконаний перший тиждень Духовних Вправ, який дає
глибший інсайт у себе – у суттєві мотиви, які керують людською
поведінкою, – добра база для наступних етапів Духовних Вправ, під час яких
реколектант може повніше і ефективніше відірватися від себе,
«зректися самого себе», аби повніше зосередитися на особі Ісуса
Христа: споглядати Його дитинство, публічне життя, Його
навчання, Смерть і Воскресіння. У такий спосіб завдяки Духовним
Вправам християнин може лікуватися від незрілих, хоча
найчастіше неусвідомлених мотивацій, які зосереджують його на
ньому самому, і вчитися вільних та свідомих дій під впливом
євангельських мотивацій, аби в повноті могти у всьому любити
Бога і служити Йому.
| ||