Франц Морес ТІ 

Духовні Вправи і психотерапія 

Даючи [1] реколекції за методом Духовних вправ, можна зустріти реколектантів із психічними проблемами різних рівнів. Особи з різноманітними психічними розладами часто записуються на реколекції. Постають сумніви: Чи не краще було би замість реколекцій порадити їм якусь форму психотерапії? Чи людей, які лікуються у психіатрів і психологів, взагалі можна допускати до реколекцій? На що слід звертати увагу, якщо в реколекціях використовуються так звані психологічні методи? 

У пошуках розмежування 

Пишучи про ці проблеми, здається важливим розмежувати і точно сформулювати поняття «реколекції» і «терапія». Реколекції – це інтенсивні духовні вправи, учасник яких намагається віддати своє життя Богові й робити все, щоб усім своїм життям відповісти на Божий поклик. Це означає, що людина прагне звільнитися від схильностей, які не ведуть її до Бога, і передовсім шукає Божу волю. Психотерапія – це лікування хворобливих психічних станів через планомірний і намірений психологічний вплив, при чому суттєве значення у цьому випадку мають стосунки між терапевтом і пацієнтом. 

Порівнюючи ці визначення, виразно бачимо, що, незважаючи на деяку схожість, різниця між реколекціями і психотерапією значна, особливо коли йдеться про мету. Під час реколекцій особа спрямовує своє життя до Бога; в терапії йдеться про відновлення психічного здоров’я. Як реколекції, так і терапія турбуються про людську душу, але у різний спосіб. Мета реколекцій осягається різними формами духовних вправ; мету терапії слід осягати за допомогою психологічних засобів. У реколекціях центральне місце займають стосунки людини з Богом; у терапії, як ми згадували, – стосунки терапевта з пацієнтом. Реколекції тривають зазвичай від трьох до тридцяти днів; терапія вимагає зазвичай кілька місяців чи навіть років. Зовнішні границі реколекцій визначає усталений розпорядок: дисципліна (до прикладу, мовчання), форма і тривання духовних вправ, літургія, розмови з супроводжуючим тощо. У терапії ці границі визначає договір стосовно терапевтичних сеансів, в яких терапевт визначає разом із пацієнтом частоту зустрічей, час, метод і кошти психотерапії. 

Реколекції і психотерапія 

Загальна антропологічна засада говорить, що людина здатна виходити поза свої межі в устремлінні до цінностей, визнаних за моральні або релігійні. Християнська антропологія виходить із засади, що Бог сам вільно уділяється людині й звертається до неї з любов’ю. Людина, завдяки Божій підтримці й благодаті, може у вільному даруванні себе самої відповісти на Божий поклик. 

Психологічну структуру людини формує своєрідна амбівалентність її прагнень. З однієї сторони, вона прямує до цінностей, цілей та ідеалів, які виводять її поза її межі до добра самого по собі; з другої сторони, противиться такій самотрансценденції і кружляє довкола своїх потреб – того, що добре лише для неї. Ця полярність спричинює в кожній людині основне екзистенціальне напруження між «я ідеальним» і «я реальним». Процеси людського і духовного очищення характеризує передовсім спосіб переживання і формування цього основного екзистенціального напруження, яке Л. М. Рулля ТІ, професор Григоріанського Університету в Римі, називає «вимірами». 

У першому вимірі напруження між «я реальним» і «я ідеальним» свідомо переживається і формується вільними силами душі. Цей вимір охоплює: свободу, свідоме рішення, особову вільну зустріч, відповідальність, моральність, провину тощо. 

У другому вимірі внутрішнє напруження виникає внаслідок суперечності між свідомими намірами й несвідомими бажаннями, зіпхнутими до підсвідомості. Свідомі наміри допомагають передовсім блокувати несвідомі сили. Особа може частково усвідомлювати це напруження, але остаточно до жодного зрозуміння не доходить. І тому формування цього напруження за допомогою вільних сил дуже обмежене. У підсвідомості воно веде до повторення тих самих внутрішніх конфліктів і утруднює людське та духовне очищення. Але це напруження не має патологічної природи. Другий вимір охоплює: витіснення, захист, непереборні конфлікти, захисні механізми, тінь, механізм перенесення, спокуси, які виправдовуються уявним добром. 

Якщо напруження між «я ідеальним» і «я реальним» набуває патологічної форми – проявляється через симптоми, які можна класифікувати як психопатологічні, – то маємо справу з третім виміром. Такі хворобливі стани психіки обмежують і навіть усувають свободу й відповідальність. До третього виміру належать різні поняття з психіатрії, клінічної психології та психотерапії. 

У кожної людини описані вище три виміри присутні як певні потенційні стани, які існують паралельно. У питанні людського й духовного очищення вирішальним є – на який вимір падає найбільша вага у випадку конкретної особи. Якщо напруження проявляється передовсім у першому вимірі, то тоді очищення, спрямоване до вільної самотрансценденції у напрямку Бога, може здійснюватися за допомогою Духовних Вправ або якогось іншого виду реколекцій чи духовних вправ. 

Психотерапія і її методи спрямовані передовсім на хворобливі психічні стани третього виміру. Але найчастіші труднощі в людсько-духовному очищенні виникають із другого виміру. Аби якось допомогти особам із цього виміру переживати Духовні Вправи, в останні десятиліття введено деякі методи і поняття, які, з однієї сторони, походять із християнської духовності (до прикладу, духовні вправи, контемпляція, духовне розпізнавання, духовне супроводження, духовне зцілення); з другої сторони – сягають своїм корінням різних видів психології, педагогіки і, щораз частіше, езотерики, і також різних царин психопатології та психотерапії. 

Часто це приводило до поняттєвого і методичного замішання, яке ставить під знаком запитання плідність Духовних Вправ. З однієї сторони, в реколектантах пробуджуються деякі очікування, які не можуть реалізуватися; з другої – керівник реколекцій виходить поза свої компетенції, намагаючись займатися несвідомими або патологічними складниками особовості. 

Психічна хвороба і участь у реколекціях 

У випадку більшості психічних розладів слід зауважити, що внутрішня свобода і відповідальність особи ніколи через ці проблеми не зникають повністю. І тому люди, які страждають від таких розладів, завдяки духовним вправам можуть отримати якусь підтримку. Передовсім їм слід пропонувати все, що допомагає збільшувати довіру до Бога. Але спочатку необхідно переконатися, чи ігнатіянські реколекції – це властивий засіб для осягнення цієї мети. 

Для цього слід притримуватися кількох основних принципів. По-перше: люди, які мають або мали важкі психічні проблеми (психоз, шизофренія), повинні завжди запитувати свого лікаря чи терапевта, чи можуть брати участь у реколекціях; особи, які проходять психотерапевтичне лікування, повинні як зі своїм терапевтом, так і з реколекціоністом вирішувати, чи можуть під час лікування брати участь у реколекціях. 

По-друге: якщо на реколекції зголоситься особа з так званими лабільними психічними станами (з різноманітними страхами, депресією, зі схильностями до самогубства чи залежностями), з невротичними симптомами (компульсії чи фобії) або з вираженими психосоматичними розладами, то її слід поінформувати, який вид реколекцій їй підходить. Суттєвим може бути принцип: «Чим лабільніший психічний стан особи, тим меншими повинні бути форми зовнішньої дисципліни, вправ і керівництва в розмовах», бо вони «відкривають» особу і ще глибше вводять її в її проблеми. У таких ситуаціях радять робити реколекції, які не підвищують внутрішнього напруження, а зміцнюють і підтримують. Індивідуальні реколекції у повному мовчанні та ізоляції – через спостерігання за різними внутрішніми «порухами й думками» – повинні вести реколектанта до конфронтації із самим собою і скеровувати його до внутрішнього «невпорядкування» (пор. ДВ. 63). Для людей з лабільними станами це може бути небезпечно. 

По-третє: з людьми, які переживають психічну кризу і зголошуються на реколекції, слід детально поговорити. У таких випадках слід подумати, чи в їхній ситуації реколекції – це відповідний засіб вирішення проблеми. Можливо, що набагато ефективнішими будуть інші засоби, до прикладу, подружнє порадництво, порадництво лікування від залежностей, групова терапія. Реколекції – не універсальні ліки! 

Це поєднано з ширшою проблемою: Як розпізнати очікування людей, які зголошуються на реколекції? Може при оголошенні реколекційних сесій треба подавати виразну інформацію про вид і метод даних реколекцій. Слід також вирішити питання, як зацікавлені даними реколекціями могли би вияснити свої очікування з керівником (це важливо не лише в випадку індивідуальних реколекцій). 

Але якщо під час реколекцій виникне важка психічна криза, то тоді слід бути дуже обережним. Необхідна велика розсудливість при відсиланні з реколекцій, бо це може погіршити ситуацію. Якщо реколектант повинен або хоче залишити реколекції, то керівникові слід зв’язатися з його родиною або лікарем, щоб бути впевненим, що є хтось, хто ним опікуватиметься. Якщо він залишиться на реколекціях, то йому слід запропонувати, по можливості, найбільшу свободу в зовнішній дисципліні та формі вправ. Така особа повинна регулярно приходити на розмови, а всі духовні вправи слід перевести з методів «відкривання» на методи «підтримування». Керівник повинен бути в постійному контакті з психологами й психіатрами, в яких, при необхідності, може отримати консультацію. 

Психологічні методи під час реколекцій 

Упродовж останніх десятиріч під час різних релігійних курсів і реколекцій почали щораз частіше використовувати різноманітні психологічні методи – згадати хоча би метод динаміки групи, трансактний аналіз, Гештальт-терапію, психодраму, психосинтез чи еннеаграму. Є також приклади терапевтичної діяльності в прямому значенні, що відповідає описаному вище третьому вимірові. До вживання таких методів вели досить чисельні занедбання в людському й духовному дозріванні, які розвиваються на основі другого виміру. Завдяки психологічним методам люди можуть добратися до незнаних їм або захищених частин своєї особовості. Звичайно, що багато таких методик корисні. Також вказівки, які св. Ігнатій подає в книжці Духовних Вправ, допомагають осягнути цю саму мету. 

Якщо такі психологічні методи вводяться у реколекції, то слід звернути увагу на чотири основні елементи: пріоритет Божої благодаті, компетентність керівника реколекцій, динаміку психологічних методів і налаштування реколектанта. 

Реколектант повинен передовсім повністю і однозначно налаштуватися на пошуки Бога, і лише від Нього самого очікувати допомогу для свого життя, мета якого – остаточне спасіння душі. Всі види вправ, як традиційні, так і нові, які походять із психології, повинні допомагати вести реколектанта до повного віддання себе дії Божої благодаті й до пошуків особового зв’язку з Ним. Але одні лише методи не допоможуть налагодити цей зв’язок. Ефективність вправ, які затирають або релятивізують першість благодаті чи необхідність пошуків Божої волі, сумнівна. 

Ті, які використовують конкретні методи, повинні їх добре опанувати, бо часто трапляється, що керівники реколекцій, зазнавши під час своєї формації різні методи, вводять їх пізніше в реколекції, які проводять, не маючи для цього належного приготування. Вони також легко переоцінюють свою компетентність і при цьому недооцінюють динаміку вправ. Реколекціоніст повинен уникати такої нерозважливої діяльності, бо тиша, різноманітність та інтенсивність реколекційних вправ підсилюють небажані психічні реакції. 

Особа, яка пробує за допомогою різних психологічних методів усвідомити погано інтегровані або захисні сфери особовості, повинна рахуватися з появою певних специфічних реакцій, які важко опанувати. Майже всі методи, які походять із психотерапії, ведуть до регресії – до досвіду й почуттів, з якими дана особа не впоралася раніше – щоб вона краще їх зрозуміла й навчалася по-іншому до них ставитися. Такі регресивні процеси в терапевтичній практиці з’являються лише у виразно окресленому контексті, завдяки чому їх можна контролювати. Люди зі слабкою психічною структурою – передовсім так звані граничні особовості – мають схильність до сильної регресії, під час якої просто «заливаються» почуттями й невирішеними конфліктами. Їм тоді важко це контролювати. При глибокій регресії можуть також виникнути сильні захисні реакції або опір, який блокує мету, яку слід осягнути, тобто більшу інтеграцію особовості. 

Перенесення – це особлива форма регресії чи опору. Перенесення можна окреслити як почуття чи спосіб поведінки даної особи стосовно людей, які були для неї важливими в минулому. Її налаштування несвідомо накладаються на стосунки з людьми в теперішньому часі. Якщо це трапиться під час реколекцій, то може означати, що конфліктні стосунки минулого перебувають у центрі уваги й окреслюють ставлення до керівника реколекцій чи інших реколектантів. Така ситуація може віддаляти від справжньої мети духовних вправ. 

Подаючи реколекції за окресленим методом, завжди треба впевнитися, чи особа, якій пропонуємо духовні вправи, може їх виконувати. Це дуже важливо робити тоді, коли використовуються психологічні методи. Слід розпізнати, чи реколектанти готові до цього. Бо важко передбачити ефекти таких реколекцій в конкретній особі. І тому важливо пам’ятати, що людям із слабкою психікою можна нерозважливо нашкодити. 

---------------------------------------------------------- 

Франц Морес (нар. 1951), німецький єзуїт, психолог, психотерапевт, реколекціоніст і духовний керівник, провінціял німецької Провінції Товариства Ісуса (1998-2004), ректор папського колегіуму Германікум у Римі (2005-2011).