Яцек Прусак ТІ
СПУСТОШЕННЯ І ВТІХА
Як у духовному житті керувати почуттями
Ми народжуємося з емоціями і в своєму житті керуємося багатьма почуттями. Психологія вчить, що почуття – суб’єктивний психічний стан. В польській мові термін «емоції» часто синонім «почуттів». Але психологія розрізняє їх. Емоції – стан мінливого збудження всього організму. Почуття – суб’єктивний елемент переживання емоції, це вужчий термін. Почуття – це усвідомлення емоції. Джерела емоцій – подразники, які сприймаються органами чуттів, потреби і контакт із самим собою. Йдеться про інтеграцію або дезінтеграцію нашого «я», те, ким ми себе вважаємо, рівень наближення до того, ким хочемо бути. Все це – важливе джерело позитивних або негативних емоцій. Сучасна психологія вирізняє вісім базових емоцій, які однаково, незалежно від культури, виражаються і розпізнаються людьми, і створюють протилежні пари: страх і гнів, сум і радість, прийняття і огида, відкидання і здивування. Інші почуття з’являються в результаті поєднання базових емоцій: радість і прийняття – це любов (дружба); страх і подив – це небезпека (тривога); страх і огида – це неспокій; радість і страх – це почуття провини; гнів і огида – це ворожість; радість і подив – це захоплення; відкидання і страх – це неспокій.
Почуття в житті людини
Емоції інформують людину про значення різноманітних подій для її життя, функціонування та цілей. Це біологічний датчик змін в довколишньому середовищі та в нас самих. Зазвичай емоції супроводжуються соматичними змінами, мімікою, рухами і поведінкою. Але почуття – це не те саме, що поведінка, яка з них випливає. Вони відрізняються також від оцінювальних суджень і від прийнятої постави, яка є почуттям, закарбованим і вираженим, до прикладу, в слові, думці чи вчинках. Умовою виникнення окреслених почуттів є розпізнавання нами окресленої події як значущої з перспективи наших цілей та інтересів. Первинне оцінювання вирішує про те, чи з’явиться емоція. Вона стосується значущості даної ситуації для особи, яка її досвідчує. Ефект первинного оцінювання – це також признання даної зміни корисною або шкідливою. Вторинне оцінювання відбувається тоді, коли ситуація стає трудністю, перешкодою, і вимагає пошуків вирішення проблеми і емоційних наслідків від її переживання. Перше зіткнення з дійсністю завжди емоційне, але коли люди розповідають про свої емоції, то швидко можна помітити, що всі почуття, які описують, мають різні рівні досвіду. Можна прийняти, що людська емоційність має три основні «рівні», які можемо уявити як три концентричні сфери – подібно до кори, мантії та ядра землі. У першій, зовнішній сфері містяться найімпульсивніші та наймінливіші емоції наших спонтанних реакцій. На цьому рівні почуття з’являються і зникають швидко, змінюються швидко, хоча можуть у цей момент дуже сильно нас торкати. Можемо, до прикладу, перейти від сміху до сліз за кілька хвилин; порушені кимось або чимось, відразу можемо відчути захоплення або гнів. Ці емоції вважаємо «поверхневими», бо вони не виражають найглибших покладів нашої особовості. Часом їх використовуємо як маску, захисний механізм, завдяки якому можемо приховати те, що в нас насправді діється. Зовнішньо хтось може здаватися несміливим, але насправді приховує свою впертість і навіть агресію. Хтось може виглядати дуже хоробрим, але на глибшому рівні він відчуває великий страх за себе. Другий, посередній рівень нашої емоційності характеризується тим, що емоцій тут мало і вони не такі мінливі, як на поверхневому рівні, і, зазвичай, тривають довше. У цьому просторі, незважаючи на зовнішні обставини, щастя або нещастя може тривати й поглиблюватися аж до часу, коли щось достатньо сильне цього не змінить. Ситуації щоденного життя і люди в «глибокому» сумі, від якого не можуть звільнитися, або спокійні люди, спокій яких не піддається звичайним справам, це найкраща «ілюстрація» цього виміру нашої емоційності. Останній, найглибший рівень емоційності відчуваємо відносно рідко. У певні моменти життя маємо до нього доступ завдяки духовним інсайтам у себе, у те, ким ми є, що становить наш «центр» або «ядро» нас самих. Такі просвічення, непорівнянні з попереднім досвідом, супроводжуються дуже глибоким почуттям щастя і внутрішньої гармонії.
Розпізнавання почуттів і духовний розвиток людини
Рефлексія над почуттями та їх значенням у житті людини вписана в центр християнської теології. У Катехизмі Католицької Церкви читаємо: « Слово «пристрасті» належить до християнського спадку. Почуття або пристрасті означають емоції або порухи чутливості, які спонукають діяти чи ні відповідно до того, що людина відчуває чи уявляє як добро або зло» (ККЦ 1763). Катехизм, пишучи про почуття, стверджує, що вони «є природними складовими частинами людської психіки; вони утворюють місце переходу і забезпечують зв’язок між життям чуттєвим і життям духовним» (ККЦ 1764). Катехизм зосереджується головно на моральності почуттів, вказує на зв’язок між почуттями і пошуками людиною щастя, досвідом любові та формуванням характеру (пор. ККЦ 1762-1770). Людина не може обійтися без почуттів, але, як наголошували різні духовні вчителі, не всі почуття ведуть її до Бога. Чи існують якісь специфічні почуття, по яких можемо розпізнати – наближаємось чи віддаляємось від Бога? Чи наш настрій може мати щось спільне духовним розвитком? На ці запитання відповідає св. Ігнатій Лойола, показуючи в Духовних Вправах, «у який спосіб гармонізувати мислення і відчування в процесі розпізнавання й водночас дозволити Божому Духові діяти в цьому процесі» (Вілкі О ТІ). Бо розпізнавання – це «процес, який веде до рішення, процес, який використовує інтелект та емоційність, процес під впливом цінностей, які інспіруються і очищуються вірою – систематично й з узглядненням часу» (П’єр Вольф). Для засновника єзуїтів і талановитого духовного керівника, творця правил розпізнавання духовних порухів важливою справою в розвитку зв’язку з Богом була емоційність людини. Психологічні дефініції окреслюють емоційність як «здатність відчувати емоції: вид розумового стану і діяльність, пов’язану з емоціями». Йдеться про вміння дати до себе «доторкнутися» або «порушити» себе кимось або чимось. Для св. Ігнатія почуття – це щось більше, ніж тільки мимолітний досвід чи короткотривала емоція. Почуття – це спосіб ставлення до якоїсь особи або речі. Подібне діється в стосунках із Богом, який порушує людину почуттями, завдяки яким «вона спалахує любов’ю до свого Творця і Господа» (ДВ. 316). Творець Духовних Вправ наголошував, що емоційність не повинна ховатися від віри, коли людина входить у процес прийняття рішення. Усі почуття, які людина може переживати, він розділив на дві фундаментальні категорії: впорядковані й невпорядковані. Перші допомагають людині дійти до мети, ради якої вона створена, другі віддаляють від цієї мети (пор. ДВ. 1, 23, 46, 169, 181, 313, 342). «За думкою св. Ігнатія, – пише Тадеуш Котлєвскі ТІ, – у невпорядкованому почутті йдеться не про те, що хтось любить і прив’язаний, а про спосіб вираження любові». Невпорядковане почуття – це почуття, яке не відповідає меті, для якої створена людина. Розпізнати його можна по тому, що воно не допомагає людині наближатися до Бога і шукати Його волю (пор. ДВ. 1, 21). Почуття невпорядковане, якщо людина керується не чистими і не простими мотиваціями, тобто коли діє «не заради любові до Бога» (ДВ. 150) і черпає задоволення з «нагинання» Божої волі до своїх планів (пор. ДВ. 154). Невпорядковане почуття не дозволяє людині бути внутрішньо вільною і безпристрасною. Особа під впливом такого почуття егоїстично шукає себе саму. Згідно зі св. Ігнатієм, невпорядковане почуття частково спричинене довкіллям, яке впливає на людину, а частково – впливом злого духа.
Емоційні духовні стани
Друге ключове розрізнення у сфері нашої емоційності – поділ почуттєвих станів, «духовних настроїв» на періоди втіхи й спустошення. Втіха і спустошення мають три конститутивні елементи: почуття – емоція (до прикладу, спокій або збентеження); джерело цього почуття (до прикладу, Бог, поганий або добрий дух, люди або події) і наслідки цього почуття для спрямування свого життя (до прикладу, наближення або віддалення від Бога). Для св. Ігнатія втіха означає присутність почуття або групи почуттів, які приносять спокій і/ або інші позитивні емоції, які наближають людину до Бога через зростанні віри, надії та любові. Пригнічення стосується присутності почуттів смутку, пригнічення, занепокоєння, безпорадності, страху, які відривають людину від Бога і спільноти і спрямовують її до «земних справ». Ці «духовні» емоційні стани можна відрізнити від звичайного емоційного настрою, звертаючись до переживання і оцінювання їх в стосунках із Богом, який спілкується з людиною через динаміку внутрішніх порухів. Отож втіха не ототожнюється із щастям, а пригнічення – з депресією. З другого боку, приємні почуття можуть вести до поганих виборів і/ або помилково підтверджувати рішення, відчитані як згідні з Божою волею, і тому не бути автентичною втіхою. Важкі почуття, які переживаються як віддалення від Бога, можуть вести до щасливого закінчення, а помилкові можуть ототожнюватися із спустошенням. Бо емоції супроводжуються селективним, вибірковим і тенденційним сприйняттям ситуації. Емоції не лише селекціонують те, що ми помічаємо, а й впливають на спосіб інтерпретації подій та поведінки. Якщо ситуацію можна оцінити по-різному, то в нас з’являється схильність так її сприймати, щоб зменшити емоційні затрати. Це означає, що маємо природну схильність окреслювати і пояснювати події так, аби захистити себе від важких переживань і емоцій, таких як жаль, сором чи почуття провини. Усі ми приймали в житті такі рішення, які викликали в нас почуття дискомфорту, а час показав, що вони були для нас добрими. Іншим разом ми втілювали в життя рішення, які були джерелом добрих почуттів, а результати нашої поведінки були катастрофічними. Чи в таких випадках відчуття втіхи або спустошення може бути винятковим або найкращим дороговказом в оцінюванні своїх почуттів і підтвердженні рішень?
Емоційний компас
Св. Ігнатій, будучи містиком щоденності, у прийнятті рішень сильно наголошував на інтеграції думок і почуттів. Окрім того, вибір слід здійснити в контексті релігійного досвіду індивіда. Св. Ігнатієві залежало на тому, аби через процес прийняття рішення збільшити вразливість особи на дію Бога. У Духовних Вправах Ігнатій описав три способи або часи, коли Бог може керувати людиною, яка стоїть перед вибором. Психологічний геній св. Ігнатія полягає у тому, що в цей процес він вписав динамічний спосіб дії почуттів і спонукав людей шукати емоційне підтвердження даного вибору. Перший час – коли Бог «так зворушує та приваблює нашу волю, що побожна особа, не вагаючись і не маючи змоги вагатися, виконує те, що їй вказує Господь » (ДВ. 175) – характеризується цілковитою згодою серця, розуму і волі. Другий час прийняття рішення – коли почуття спрямовують нас в одну або другу сторону. У ситуації таких виборів, аби відкрити Божу волю, людина мусить покластися на свої афективні стани втіхи або спустошення. Третій час прийняття рішень поєднується з процесом інтелектуальних роздумів. Бажаним результатом ігнатіянського прийняття рішення є отримання «неподільного ефекту», який випливає з інтеграції почуттів і думок. Особу, яка здійснює вибір розумовим шляхом, Ігнатій заохочує шукати емоційне підтвердження даного рішення. У такій ситуації йдеться про слухання серця, уважно придивляючись, які почуття є ефектом даного рішення – чи підтверджують його слушність, чи подають під сумнів. Якщо після здійснення вибору домінують позитивні почуття – спокій, радість, надія, довіра, то поєднання розуму і серця гармонійне, і це підтверджує стан духовної втіхи. Якщо натомість домінують негативні почуття – сумнів, страх, неспокій, знеохочення, то вибір міг здійснитися завчасно, на основі помилкового розпізнавання Божої волі. Тоді треба продовжувати процес розпізнавання аж до моменту гармонійного поєднання почуттів із раціональними засновками. Почуття – це властивий компас на дорозі до Бога, коли показують, що розумове вирішення, яке веде мене до спустошення, не для мене. Комусь іншому може відповідати, але на актуальному етапі мого життя для мене не має цінності. Вибір, який веде мене до втіхи, мені відповідає. Інші можуть не погодитися з цим, але вони мають інше серце, ніж я. Покладатися на серце і його «емоційні ритми» узгоджується з євангельським навчанням. Ісус вказує на серце людини як на джерело, з якого випливають почуття, і навчає, що ми, як люди, виняткові не лише з огляду на розум, а передовсім з огляду на вміння глибоко відчувати різні справи в наших серцях (пор. Мк. 7, 21). Психологи відкрили, що люди здобувають у житті успіх завдяки властивому використанню своїх емоцій та інтелекту. В наші часи говорять про існування «емоційної розумності». Людина, яка живе повнотою життя, розумно використовує як емоції, так і факти, з якими має справу. Всупереч деяким стереотипним переконанням, які часом переносяться у сферу духовності та релігійного розвитку, наші почуття не лише не підводять нас, а й становлять цінне джерело інформації, необхідної для правильного розуміння подій. Нехтуючи інформацією, якою нас постачають емоції, або трактуючи їх з недовірою чи погордою, прирікаємо себе приймати рішення на основі неповної інформації. Серце керує поведінкою людини, бо наші почуття – це основа всього, що чинимо. В ігнатіянському методі сильно наголошується на вкоріненні життєвих виборів у відчувальній інформації, а не в теоретичних абстракціях. Цей процес охоплює, як підкреслює американський єзуїт Джон Футрелл, одночасне звертання уваги на «тяглість думки під час рефлексії, почуття, які співіснують із думками і які підтверджують або ставлять під сумнів напрямок рефлексії, і зростаюче розуміння, яке містить у собі як думки, так і почуття – тобто відчуте знання». Віра не змінює структури здійснення вибору, лише надає йому додаткового значення. Виявляється, що метод розпізнавання, запропонований у XVI ст. св. Ігнатієм Лойолою, витримав випробування часом не тільки в християнській традиції. Його психологічна мудрість знаходить підтвердження у здобутках сучасної психології. ----------------------------------------------------------
Яцек Прусак ТІ (нар. 1971), богослов, психолог, психотерапевт,
редактор і публіцист «Tygodnika Powszechnego
», співпрацівник місячника «List
».
| ||