Юзеф Августин ТІ, Кшиштоф Осух ТІ
МЕТОД ІГНАТІЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ
Медитація – це форма молитви, яка пропонується під час реколекцій. Її основа – Боже слово Святого Письма. Перед медитацією слід вибрати конкретний біблійний текст. Перечитати його уважно кілька разів, аби добре зрозуміти зміст. Потім подумати – на що звернути увагу в цьому тексті. Що мене в ньому торкає в особливий спосіб? Що мене в ньому притягує, а що відштовхує? Якщо йдеться про вечірнє приготування до ранкової медитації, то допоможуть перша і друга додаткові вказівки (пор. ДВ. 73, 74).
Молитва приготування
Уявити, що стою перед Богом, моїм Творцем і Відкупителем. Св. Ігнатій радить задатися запитанням: Як Бог, наш Господь, дивиться на мене? Короткою молитвою попросити у Святого Духа світла і сили для доброго виконання медитації: глибокого розуміння Божого слова і пізнання способу, у який воно освітлює моє життя. Св. Ігнатій ревно заохочує, щоб перед кожною медитацією чи контемпляцію відмовити «Молитву приготування», яка підсумовує фундамент Вправ: « Просимо у Господа Бога благодать скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу » (ДВ. 46).
Витворення в уяві певного місця
«Витворення полягатиме у тому, що ясно і чітко уявимо собі місце, де відбулася подія, яку хочемо споглядати» (ДВ. 47), приміром, у медитації на тему навчання Ісуса уявити Ісуса, як Він навчає – згідно з Євангелієм. «Якщо ж споглядання чи розважання торкається речей абстрактних і невидимих, як-от: у даному випадку гріхів, то витворення місця полягатиме у наступному: уявляємо свою душу, ув’язнену у тлінному тілі, а ціле своє єство, складене з душі й тіла, – вигнанцем у цій долині сліз серед лютих звірів» (ДВ. 47). Витворене в уяві місце буде орієнтиром (маяком) під час усієї медитації. У випадку «загублення» (віддалення думкою і серцем від теми медитації) умісцевлення теми медитації допоможе «знайтися». Уявлене місце змінюється у залежності від теми медитації.
Прохання про результат медитації
«Просимо у Господа Бога того, чого хочемо і бажаємо, відповідно до теми. Приміром, споглядаючи Воскресіння, треба просити радості у єдності з Христом, що в радості перебуває; споглядаючи Страсті Христові, просимо болю, сліз і страждань разом із стражденним Христом » (ДВ. 48). Прохання про результат медитації окреслює мету, яку хочемо осягнути. Не лише окремі медитації, а й окремі тижні й всі Вправи прямують до окресленого результату – мети.
Суть медитації
Медитація як молитва – це відчинення всієї людини, всієї особової глибини на присутність і рятівну дію Бога. Конкретно – йдеться про те, аби з максимальною уважністю спрямувати всі чуття (особливо слух і зір), і передовсім – духовні здатності (пам’ять і розум), до «історичної правди» (ДВ 2). Активування і спрямування пізнавальних здатностей пробудить глибину серця (зазвичай говоримо про волю і почуття).
Слухати, дивитися, розуміти
Необхідно уважно дивитися і слухати, аби об’єктивно пізнати Боже послання, яке міститься у біблійному тексті. Яку правду мені переказує Бог у цій перикопі? Звернути більшу увагу на те, що мене вражає: що притягує або що вважаю важким для сприйняття. Усвідомити, що це заклик самого Бога. Розумне слухання – це основа медитації, але не єдина і не найважливіша активність. Розбудова лише слухання і мислення загрожує надмірній інтелектуалізації молитви.
Піддатися осудові Божого слова
Боже Слово Святого Письма завжди об’являється і дається конкретній людині: пізнана Правда спрямована на мене. Отож які наслідки для мене з пізнаної правди? У який спосіб вона освітлює все моє життя: минуле, теперішнє і майбутнє? Осуд свого життя в світлі Божого слова має бути дуже конкретним – Боже слово повинно осудити конкретну ситуацію і проблеми мого життя.
Моя відповідь
Піддатися почуттям, які народжуються у мені під впливом зустрічі мого життя з Божим словом. Почуття повинні пронизувати всю медитацію: почуття любові до Бога, подяки, жалю, прохання тощо. Наскільки пізнавальну активність потрібно свідомо збуджувати, спрямовувати і навіть обмежувати, настільки у сфері почуттів необхідна спонтанність. Йдеться не про штучне «збудження в собі» почуттів, а про безпосереднє вираження перед Богом того, що в мені народжується під впливом оцінювання свого життя в світлі Божого слова. В медитації не треба поспішати. «Адже душу живить та задовольняє не обсяг знань, а глибоке розуміння певної дійсності і здатність відчувати внутрішню насолоду нею » (ДВ. 2).
Кінцева бесіда
Медитацію закінчуємо сердечною, безпосередньою розмовою З Богом-Отцем, Ісусом Христом і Пресвятою Богородицею. «Бесіду, власне, потрібно провадити так, як один приятель говорить до іншого або як слуга говорить до свого пана – то прохаючи про якусь ласку, то звинувачуючи себе у якомусь поганому вчинку, то звіряючи свої турботи і запитуючи поради» (ДВ. 54). Ось приклад кінцевої бесіди, яку св. Ігнатій пропонує в медитації про гріх: «Потрібно, уявивши собі Христа, Господа нашого, розп’ятого на хресті, вступити з Ним у бесіду й запитати, як Він, Творець, зійшов до того, що став людиною і заради наших гріхів перейшов від вічного життя до земної смерті, яку прийняв таким чином. Подібно, звертаючись до себе самого, треба запитати: Що я зробив для Христа? Що роблю для Нього? Що маю для Нього зробити? І так, дивлячись, як Він страждає, розп’ятий на хресті, слід розважити над усім, що спаде нам на думку» (ДВ. 53).
Поза тіла
«Розпочинати споглядання треба чи то навколішки, чи розпростершись долі, чи лежачи горілиць, чи сидячи, чи стоячи, а проте завше спрямовуючи свої думки на пошуки того, що прагну осягнути » (ДВ. 76). Особливо тоді, коли ще нема достатнього досвіду медитації, слід шукати таку позу тіла, яка найбільше допоможе зосередженню і молитві. Поза тіла повинна відповідати відчуттям серця, і тому її можна змінювати в залежності від почуттів. «Якщо знайдемо те, що шукаємо, стоячи навколішках або лежачи, то не слід змінювати пози » (ДВ. 76). Знайшовши відповідну позу тіла, яка найбільше допомагає, перебувати в ній, відмовившись від подальших пошуків.
Рефлексія після медитації
«Закінчивши вправу, потрібно протягом чверті години, сидячи або ходячи туди й сюди, розглянути щойно здійснене споглядання чи розважання. Якщо воно було невдалим, то слід шукати причини цього, а знайшовши їх – виявити жаль, аби виправитися у майбутньому; якщо ж воно пройшло вдало, то треба подякувати Господу Богові і наступного разу дотримуватися того ж способу » (ДВ. 77). Дуже корисно записати деякі рефлексії, висновки – результат медитації.
Повторення медитації
Св. Ігнатій дуже часто заохочує виконувати повторні медитації. У другому тижні Вправ радить виконувати одну контемпляцію і три, і навіть чотири повторні. Повторення – спосіб поглибленого переживання даної правди. У повторній медитації пам’ять і розум не отримують нової інформації саме для того, аби зміст більше поглибити почуттями, серцем. Через повторення правда, над якою роздумуємо, з ума сходить у серце. До чого слід повертатися у повторних медитаціях? До конкретних слів, речень, думок, переживань, які були предметом попередніх роздумів. Слід повертатися як до того, що нас притягувало, так і до того, що відштовхувало. «Після молитви приготування і двох впроваджень треба повторити першу і другу вправи, зупиняючись і затримуючись на тих пунктах, у яких відчуваємо більшу втіху, спустошеність чи взагалі сильні духовні переживання. Потім слід в описаний нижче спосіб здійснити три бесіди » (ДВ. 62). У Східній Церкві існує так звана Ісусова молитва або молитва Імені: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Християни Сходу повторюють цю молитву тисячі, сотні тисяч разів. У цій молитві йдеться про те, аби її зміст із ума зійшов у серце. Подібною молитвою у Римо-католицькій Церкві є розарій або літанія.
Контемпляція
Чим контемпляція відрізняється від медитації? У медитації наголошують на працю пам’яті й розуму. Ці дві здатності відіграють важливу роль. У контемпляції активність пам’яті й розуму зменшується, натомість збільшується активність уяви. Спираючись на свою уяву, реколектант піддається деякій пасивності через споглядання і слухання. Важливо, аби чуттєве споглядання і слухання відбувалось лише на основі зовнішньої участі. Слід зануритися у контемпльовану таїну. «Себе уявляючи вбогим та негідним слугою; дивитися на них, споглядати їх і з усією можливою пошаною та благоговінням прислуговувати їм у їхніх потребах, так, наче ми там справді присутні » (ДВ. 114). Візьмімо приклад із життя. На вулиці стаємо свідками нещасного випадку. Збігаються люди. Якщо біда трапилася з незнайомою особою, то ми – тільки пасивні свідки. Але якщо би це трапилося із близькою особою, то ми братимемо в цьому активну участь. Контепляція – це ніби активну участь у даній таїні. Дивлячись, слухаючи, мусимо замислюватися, піддаватися почуттям – розмовляти з особами, які там присутні, потім увійти в себе, аби почерпнути користь для себе (пор. ДВ. 114). Що мені говорить таїна, яку контемплюю? До чого мене заохочує? І знову піддамся почуттям, які народжуються. Два методи молитви, які тут стисло представлені, – медитація і контемпляція – це основні форми діалогу з Богом у Духовних Вправах. Наскільки в фундаменті й першому тижні домінує медитація, настільки в наступних – євангельська контемпляція. ----------------------------------------------------------
Кшиштоф Осух ТІ (нар. 1948), реколекціоніст, духовний
керівник.
| ||