Вацлав Круліковскі ТІ
ВСЕ НА ЗЕМЛІ СТВОРЕНО ДЛЯ ЛЮДИНИ
«Людина створена» (ДВ. 23). У центрі фундаменту Духовних Вправ стоїть Бог, який є початком і кінцем, Альфою і Омегою всього, що існує: Я, я перший, я й останній (Іс. 48, 12); Хто мені рівня? [...] Чи є ще Бог, крім мене? (Іс. 44, 7-8). Фундамент наголошує на радикальній поставі людини щодо Бога Творця. Але роздуми розпочинаються від людини, яка задається суттєвим запитанням: Хто я така? Звідки походжу? Яка суть і мета мого існування? До чого я прямую? Бог Творець покликав нас до життя, даючи нам своє існування. Якщо я існую, я є, то це означає, що Той, хто є: Я той, хто є (Вих. 3, 14), думав про мене й прагнув, щоб я існував: Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе (Єр. 1, 5). Коли Творець вирішив мене створити, то створив мене з нічого. Отож я походжу від Бога, і все, чим я є, належить Богові. У ньому бо живемо, рухаємося й існуєм (Ді. 17, 28). Своє існування і все добре маємо від Бога Творця: Що маєш, чого б ти не одержав? (1 Кор. 4, 7). І тому нашим першим, фундаментальним зв’язком, у якому ми почали існувати, є зв’язок із Триєдиним Богом, який створив нас на свій образ (Бт. 1, 27). Св. Катерина Сієнська в Діалогу про Боже Провидіння пише: «Я скуштувала і світлом розуму в Твоїм світлі побачила Твої бездонні глибини, вічна Трійце, і красу Твого створіння. А споглядаючи себе в Тобі, побачила, що я – Твій образ. Бо зі своєї сили, споконвічний Отче, і мудрості, якою є Твій Єдинородний Син, Ти дав мені; а Святий Дух, який від Тебе і від Сина походить, дав моїй волі здатність любити Тебе».
Хвалити Бога, поклонятися і служити Йому
Отець Ігнатій у Фундаменті пише: «Людина створена для того, щоб хвалити Господа Бога свого, поклонятися і служити Йому, спасаючи у такий спосіб свою душу » (ДВ. 23). «Хвалити» Господа Бога означає передовсім помічати і приймати від Бога різні дари Його любові, насичуватися ними й дякувати за них Подателю всякого добра: Господи, Боже наш, яке предивне твоє ім’я по всій землі! (Пс. 8, 2); Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно; діла твої предивні (Пс. 139, 14). Ми створені не для того, щоб Богові щось давати, а передовсім для того, щоб спочатку від Нього приймати і в духові вдячності Його благословити, хвалити і поклонятися Йому, Велике бо вчинив мені Всемогутній (Лк. 1, 49). Св. Ігнатій наголошує в листі до сестри Терези Рехадей, що коли вона говорить: «Господь дає мені зростаюче бажання служити Йому », то насправді хвалить Бога: «будете Його прославляти, бо проголошувати Його дар, прославляючись у Ньому, а не в собі самій, бо не приписуєте собі самій цю благодать ». Прийняття дару життя і всього світу визволяє в нашому серці прагнення відповісти любов’ю на Любов. Поклоніння і служіння Господові Богові – це форми радісної та вдячної відповіді. «Поклонятися» Господові Богові означає шанувати й виконувати Його волю, яка для людини – не приниження, а завжди – джерело справжнього миру і щастя. Поклоніння Господові Богові виникає з усвідомлення, що людина стоїть перед Богом слави, Всемогутнім Отцем, який любить людей безмежною любов’ю. Досвід такої любові народжує прагнення поклонятися Творцю і Господові, прагнення робити все для Його прославлення і любові. Ми любимо, бо він перший полюбив нас (1 Йо. 4, 19). Любов же в тому, щоб жити за його заповідями (2 Йо. 6). «Служити» Господові Богові – це приєднатися з великою вдячністю і силою до рятівного плану Пресвятої Трійці щодо людини і всього світу на взірець Ісуса Христа, нашого Спасителя. Служити Господові Богові – це не лише щиро молитися до Нього, а й чинити добро з огляду на вдячну любов до Творця. До прикладу, промоція справедливості, професійна праця і родинні обов’язки. Прийняти любов Бога Творця і відповісти на неї на взірець Ісуса Христа – це найбільше щастя людини, її спасіння.
Дари Господа Бога
У другій частині Фундаменту св. Ігнатій Лойола запрошує нас роздумувати про сенс існування не лише нас самих, а й усього створіння. Тим самим пропонує нам поглиблювати попередній зміст, запрошує відкривати сенс існування всього, створеного Богом. Уявімо собі всі створіння й поміркуймо, що Творець спрямував їх до нас і що вони дають нам духовну радість і збуджують щире почуття вдячності. Для цього можемо використати ієрархію важливості створінь, до прикладу: світ створених духів (ангели, мій Ангел-Хоронитель), світ людей (Пресвята Богородиця, пророки, апостоли, святі й блаженні, наші батьки, родичі, друзі, знайомі – особливий Божий дар для нас), світ тварин, рослин, природи (гори, долини, моря, озера, красиві краєвиди природи, схід і захід сонця, пори року тощо), світ неживої природи тощо. Які створіння викликали в мене духовне захоплення Богом Творцем, Подателем усякого добра, і далі збуджують у мені радісну вдячність для Його актуальної любові?
Значення Божих дарів
Св. Ігнатій Лойола у фундаменті показує, що всі створіння існують для того, щоб виражати дієву любов Бога до людини і щоб допомагати людині осягнути остаточну мету, для якої вона створена, тобто – найповніше з’єднання з Богом-Любов’ю: «Усе інше суще на землі створено для людини, щоб допомагати їй у досягненні мети, задля якої її створено » (ДВ 23). Бог, який є любов (1 Йо. 4, 16), любить ділом і правдою (1 Йо. 3, 18), і тому дарує людині її життя, яке створив. Дарує їй також із любові весь створений світ і чинить її улюбленим гостей своєї власності. «Бог створив для людини небо, оздоблене зірками. Для неї створив землю, аби вона могла її обробляти для себе. Нерозумні ті, які не помічають цей вид Божого Провидіння» (Псевдо-Антоній Єгипетський). Бог Творець із нічого сотворив всесвіт і з любові віддав його у володіння людини. Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі (Бт. 1, 28). Цим жестом Бог Творець об’являє свою найглибшу духовність радісної гостинності. Дає людині все, що створив, і у такий спосіб виражає своє чудове почуття любові: дорогий ти в мене й цінний […] я тебе люблю (Іс. 43, 4). «Всі створіння – любовні листи Бога до нас. Вони також – вибухи любові. Вся природа вибухає любов’ю, імплантованою в неї Богом, аби запалити в нас вогонь любові. Всі речі не мають іншого мотиву існування, жодного іншого сенсу. Не можуть дати нам ніякого задоволення і приємності поза спонуканням нас до любові Бога» (Ернесто Карденаль). Люблячий нас Бог, окрім створінь, дає нам ще себе самого, тобто безмежну і всесильну Любов: Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним (Йо. 3, 16). Кожне створіння об’являє конкретну любов Бога Творця до нас, і ще повинно допомагати нам тісніше з Ним з’єднуватися: «щоб допомагати їй у досягненні мети, задля якої її створено » (ДВ. 23). Усе Боже творіння існує для того, щоб допомагати нам з’єднуватися з Богом-Любов’ю. Таке розуміння створінь і користування ними наповнює нас ще більшою вдячністю до Творця («хвалити Господа Бога»), чинить нас більш здатними любити Його й виконувати Його найсвятішу волю («поклонятися Господу Богу») і народжує в нас прагнення більшої співпраці з Богом на взірець Ісуса («служити Господу Богу»). Фундамент Духовних Вправ – це не медитації над створінням; він не повинен перетворитися на лекції з християнської антропології чи протології, хоча й відкриває нас на оточуючий світ. Центральна тема Фундаменту – Бог Творець. Усе створіння – це плід радості, сили й любові Бога, Подателя життя, який ділиться з людиною тим, що має. Людина, приймаючи жести великої любові Бога Творця і самого Ісуса Христа, в якому все було створене (Кол. 1, 16), повертається щораз більше до Подателя всякого добра і щораз повніше з’єднується з Ним у любові.
Властиве використовування Божих дарів
У наступній частині Фундаменту св. Ігнатій розвиває попередню думку і показує перспективу і спосіб властивого використання створінь: «З цього випливає, що людина має користуватися ним настільки, наскільки воно допомагає їй осягати мету, і відмовлятися від нього тією мірою, якою воно стає їй на перешкоді » (ДВ. 23). Тут він говорить про так званий принцип tantumquantum – «настільки, наскільки». Незважаючи на те, що всяке Боже створіння – добре (1 Тим. 4, 4; пор. Бут. 1, 31), не все корисне для нашого з’єднання з Богом. Деякі створіння, з огляду на наше життєве покликання, не тільки не допомагають, а можуть бути навіть перешкодою. Це діється тому, що гріх і, як наслідок, – смерть, яка ввійшла в світ через заздрість диявола (Муд. 2, 24), утруднює і навіть унеможливлює нам властиво, у повній свободі користуватися створіннями. Злий дух поневолює нас страхом смерті й неправдою, що поза Богом, отож у створіннях і їх обожненні можна знайти справжнє щастя і любов: і ви станете, як Бог (Бут. 3, 5). Зіпсута гріхом людина може потрапити в ситуацію смертельного нещастя і ніби безвихіддя: Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти? (Рим. 7, 24). Але завдяки любові нашого Спасителя ми ніби знову отримуємо дар життя: Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти (Рим. 8, 2). Бо нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися (Ді. 4, 12). І тому Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! (Рим. 7, 25). Розуміючи свою людську природу, зіпсуту гріхом, і силу Духа Христа, який в нас діє, ми покликані розпізнавати в Святому Духові створіння, які допомагають нам з’єднуватися з Богом, аби їх вибрати, і ті, які нам перешкоджають, аби від них звільнитися («настільки, наскільки»). Св. Павло говорить: усе перевіряйте; тримайте те, що добре (1 Сол. 5, 21), бо «Все мені можна», та не все корисне (1 Кор. 6, 12). Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? (Мт. 16, 26). Принцип tantumquantum стосується усіх сфер нашого життя – молитви, інтелектуальних зусиль, фізичної праці, відпочинку, їжі, сну, одягу, місця помешкання, стосунків із іншими, почуттєвих зв’язків тощо. Як його застосовувати у щоденному житті? За Рене Вальомом є три властиві постави людини щодо створінь. Спершу слід розпізнати, які створіння слід рішуче залишити; не тому, що вони погані самі по собі, а тому, що ми обмежені в користуванні ними або маємо до них невпорядкований потяг. До прикладу, якщо хтось надмірно вразливий до алкоголю, то найкраще, якщо повністю від нього відмовиться. Або якщо жінка чи мужчина закохається у комусь, хто вже вибрав незмінний життєвий шлях і свій стан (подружжя, священство, чернецтво тощо), то найкраще повністю відмовитися від культивування почуттів до цієї особи. У таких випадках не можна говорити про так звану золоту середину. Необхідно радикально залишити те, що в моїй життєвій ситуації є або може бути перешкодою до повнішого з’єднання з Богом. Сучасній людині, вихованій у цивілізації споживацтва, здається, що мусить усе «спробувати». І тому їй так важко відмовитися від того, що їй насправді шкодить. Друга зріла постава щодо створінь – користуватися ними добре і впорядковано. Але людина повинна бути винятком, бо людина – не «річ» для користування іншою людиною. Інші люди не створені для мого «вжитку». Мужчина і жінка – ми – створені на землі Бога, аби разом використовувати всі інші створіння, які подарував нам Бог. Третя, найкраща постава щодо створінь – глибока духовна свобода, яку св. Ігнатій називає безпристрасністю. Св. Павло описує її в Посланні до Филип’ян: Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні (Фил. 4, 12).
Необхідність внутрішньої свободи
Принцип «настільки, наскільки» можна добре застосовувати лише тоді, коли ми внутрішньо вільні, досконало безпристрасні. І тому св. Ігнатій наголошує, що «потрібно виробити у собі безпристрасність до створеного, наскільки це дозволено нашій вільній волі і не заборонено, щоб ми не бажали здоров’я радше, ніж недуги; багатства – радше, ніж убогости; почестей – радше, ніж безчестя; життя довгого радше, ніж короткого, і так далі в усіх інших справах » (ДВ. 23). Як можна не бажати здоров’я більше, ніж хвороби? Хворобу треба лікувати. Але здоров’я – це не абсолютна дійсність. Якщо хворобу неможливо вилікувати, то її слід прийняти як дар Творця. Внутрішня свобода потрібна нам постійно. Вона не може бути лише одноразовим актом волі, а постійною поставою, ніби навичкою, аби жодне створіння не чинити метою самою в собі. Якщо після найкращого лікування виявиться, що моя хвороба невиліковна, то я відкриваю, що не лише здоров’я, а й хвороба може бути місцем мого з’єднання з Богом Творцем. Так само з багатством, почестями, довгим життям тощо. У святій безпристрасності найважливішим залишається не стільки відмова від чогось, скільки прийняття того, чого хоче Господь Бог. Отож прагнемо віддати себе Творцеві й Господові, аби прийняти від Нього справжнє життя, вічне щастя – незалежно від свого здоров’я чи хвороби, багатства чи вбозтва, почестей чи принижень, довгого чи короткого життя. Бо «якщо Бог – єдиний Господь, а Його план – єдине джерело спасіння, якщо прагну його повністю прийняти як норму свого існування, то тоді не можу свої життєві рішення приймати з огляду на красу чи потворність створінь, на симпатію чи антипатію до них, на захоплення чи відразу до них. Ані великий маєток, ані його відсутність, ані визнання, ані невизнання, ані оплески, ані несприйняття людьми не можуть схиляти мене приймати рішення або утримуватись від них, а лише воля Господа Бога» (Мануель Руіс Хурадо ТІ). Внутрішня свобода, свята безпристрасність досконала тоді, коли охоплює наші постави, потреби й почуття і є конечним пунктом нашого духовного розвитку. «Такий стан ми не зможемо осягнути до тих пір, поки наша душа за допомогою Божої благодаті не позбудеться усіх невпорядкованих схильностей і не дозволить вільно замешкати в собі Божій любові, люблячи створіння виключно в Ньому й для Нього» (Ігнасіо Касановас ТІ).
Вибір того, що з’єднує з Богом
Без Ісуса Христа і Його Царства не будемо вільними і не зможемо властиво використовувати створіння, бо без мене ж ви нічого чинити не можете (Йо. 15, 5). Постійне і щораз повніше прийняття життєдайної любові Бога Творця і Спасителя, який дає нам внутрішню свободу і здатність властиво використовувати створіння, збуджує в наших серця прагнення більшої і щедрішої відповіді любов’ю на Любов. У нас збільшується бажання «прагнучи лишень того, що краще сприятиме нам у досягненні мети, задля якої нас створено » (ДВ. 23). Прагнення і готовність вибирати тільки те, що краще (magis ) допомагає осягнути мету, містить у собі попередній принцип tantumquantum і поставу святої безпристрасності. У magis , як і в поставі святої безпристрасності, чільне місце займає любов Бога до нас і наша любов до Бога. Дійсність, зв’язана з magis , стосується безустанного більше і краще. Бог Творець створив нас із нічого, ділячись з нами в любові своїм існуванням і даруючи нам нас самих. Разом із даром життя дарує нам із любові все створіння і гостинно запрошує користуватися ним за Його вказівками, які для нас рятівні. Зранені гріхом, не можемо добре приймати дар Божої любові, а тим самим – виконати волю Творця, аби добре використовувати створіння. І тому Бог, поза даром нашого життя та всіх створінь, дає нам себе як Спасителя, аби ми знову були здатними користуватися усіма Його дарами – згідно з Його найсвятішою волею. У такий спосіб приймаємо від Пресвятої Трійці справжнє щасливе життя, стаємо внутрішньо вільними і більш здатними, силою Святого Духа, властиво використовувати створіння. Щораз повніше прийняття справжнього щастя від Бога, Його рятівної любові чинить нас здатними радісно відповісти любов’ю на Любов. Щораз більше прагнемо вибирати лише ті створіння, які краще ведуть нас до живого з’єднання з Богом-Любов’ю, аби остаточно «Любити Його у всіх створіннях, а всі створіння – у Ньому, згідно з Його Божественною і найсвятішою волею» (Конституції Товариства Ісуса 288). ----------------------------------------------------------
Вацлав Круліковскі ТІ (нар. 1964), богослов духовності,
реколекціоніст, духовний керівник, директор Реколекційного Дому
в Чеховіцах-Дзєдзіцах. Останнім часом опублікував: Любов до Церкви сьогодні; Світ
моральних страхів; Турбота про вбогих.
| ||