П’ЯТИЙ ДЕНЬ

Ігнатіанська духовність глибоко біблійна, помалу втягує реколектанта в біблійні події. Ми ототожнюємося з біблійними персонажами, стаємо на їх місце, входимо в їх спосіб мислення, відчування, прагнень. Cвіт Біблії перестає для нас бути лише світом історичних подій і легенд, стає близьким для нас світом. Але ми не входимо в Біблію так, як актор входить в сценарій фільму, в якому грає якусь роль, прагне добре зрозуміти героя, якого грає, і відтворити на сцені його емоції і поведінку. Біблія допомагає нам зрозуміти самих себе, зрозуміти Бога, зрозуміти наші стосунки з Богом. Біблія – це Боже слово, Божа мова, скерована до нас, а реколекції – це підручний цієї мови, вчать нас цю мову зрозуміти і вміти читати Боже слово. Але реколекції – це не єдиний підручник Божої мови. Зрозуміти Бога і зблизитися до Нього нам поможе також ікона.

Ікона в широкому розумінні – це розпис Церкви, це також полотно, на якому намальована біблійна сцена, іконою може бути абстрактний малюнок, що виражає релігійний світогляд художника. В реколекціях, щоб унаочнити і уявити біблійні сцени, які ми контемплюємо, нам допоможуть різні альбоми з шедеврами релігійного мистецтва. Але ікона – це в першу чергу те, до чого можна молитися, перед чим ми підсвідомо згинаємо коліна і складаємо долоні до молитви. Не кожний релігійний образ і шедевр мистецтва до цього надаються. Правдива ікона не затримує нашу увагу на собі, на своїй мистецькій красі і на таланті художника. Правдива ікона – це вікно в духовний світ, відкриває наші духовні очі на щось, що стоїть за нею, на щось, що неможливо виразити матеріальними засобами, рисунком, кольорами. Ікона не змальовує цієї духовної реальності, а тільки відхиляє її, допомагає нам зазирнути в інший світ, збуджує голод душі за чимсь далеким, незнаним, небаченим. Збуджує ностальгію за чимсь, що безмірно вище і глибше від самої ікони. І тому ікону треба читати серцем, побачити в ній те, що стоїть за нею, до чого спрямовані наші прагнення, побачити в ній Бога.

Постарайся в своєму духовному житті знайти свою ікону, яка допоможе тобі молитися до Бога, свою улюблену ікону, і вчися її читати. В моєму духовному житті існують три ікони: Володимирська Богоматір, Оранта Київської Cофії і св. Тереза з Ліз’є.

Володимирська Богоматір – це класична ікона, де Марія тримає на руках Ісусика. Це староруська ікона. Марія покрита простим темним омофором. Це надає їй звичайної людської простоти, яку тратять ікони, на яких Марія мусить тримати на собі десятки кілограмів золота, срібла і дорогоцінного каміння. На таких іконах вона як би скута людськими руками. Людина, прагнучи надати їй царської величі і блиску, робить з неї ідола для свого вжитку, позбавляє її жіночості і природності. Такі ікони в мене викликають тільки несмак. Володимирська Богоматір позбавлена цієї пишності. Подивися їй в очі. Її очі проникають тебе наскрізь. Від них неможливо сховатися. Її очі просвітлюють твій мозок і серце, повністю обеззброюють тебе. Ці очі живі, живуть в тобі. Маленька дитина, яка вчинила щось недобре і боїться до цього признатися, не хоче своїй мамі подивитися в очі. А коли подивиться, то не може обманювати, починає плакати і говорити правду. Ти також маєш сором, боїшся щось розповісти своїй наставниці, своєму духовному керівникові. Приховуєш це навіть від Бога. Але від своєї Божественної Мами не зможеш цього приховати. Клякни перед її образом, подивися їй в очі і плач. Cлова не потрібні. Її очі тягнуть тебе до себе. Не боронися. Притулися до її серця і плач, плач очима і серцем.

Поговори зі мною, Божа Мати,

Вгамуй мій дух у гаморі життя,

Навчи мене терпіти і кохати,

Нема нікого-тільки Ти і я,

І небо синє з краю і до краю,

І до хреста прибитий Божий Cин;

Рятуй мене, бо гину я, вмираю,

Один у цьому мороці, один.

Зневіри яд підступно підповзає

До моїх гордих, непокірних скронь.

Мене у цьому світі ще тримає

Тепло твоїх Божественних долонь.

Поговори зі мною, Божа Мати,

Кинь промінь світла у моє життя,

Навчи мене цей світ не проклинати,

Бо в страшних муках догораю я.

Її очі втягують тебе, мов вир. Земля і небо зливаються, час перестає існувати. Ці очі не мають дна, в них безмежна глибина Божого Всесвіту. Ти розпливаєшся в її очах, як в безконечному спокою. Ти входиш в її почуття, емоції, відчуваєш те, що вона відчуває. Ти контемплюєш Марію, ікону і ціль Божої Церкви. В одній контемпляції пізнаєш її і зрозумієш краще, ніж в десятках книжок. Приглянься її очам уважно. Вони не затримуються на тобі, пронизують тебе і йдуть далі, пронизують і контемплюють увесь Божий Всесвіт. Вхопися за її очі, за її погляд, і вони винесуть тебе в простори Безмежної Любові. І закричиш як Фауст: „Мить, зупинися, ти прекрасна!”

Подивися тепер, як вона тримає Ісусика. Людські матері тримають своїх дітей міцно, захланно. Їх діти, то їхня власність, найдорожче, що мають, і нікому не віддадуть своїх дітей. Вмруть за них. Марія тримає Ісусика делікатно, віддає Його нам. Дитятко ніби розуміє, яка доля Його чекає, і всіма силами притулюється до Неї, не хоче її відпустити. Володимирська Богоматір в моїй уяві завжди поєднується з подіями в Кані Галилейській. Ісус, послушний своїй земній матері, робить перше чудо. Але ця подія має глибокий духовний сенс. Тілесний зв’язок мати - син цілком змінюється: Ісус починає свою місію, стає Месією, а Марія стає матір’ю всього людства, отож в Кані Галилейській Марія видає нам свого Cина. І саме це є правдивим чудом Кани Галилейської, а не перемінення води в вино. Особисто для мене Володимирська Богоматір – це також чудо в Кані Галилейській. Правдива ікона може нас багато навчити. Володимирську Богоматір могла намалювати лише свята людина, рукою і серцем якої малював сам Бог.

Друга ікона – це Оранта Київської Cофії, Божа Мати стоїть з піднесеними руками і молиться. Ця ікона глибоко ввійшла в моє життя в часі моїх новіціятських реколекцій. Перед кожною медитацією я відмовляв молитву митрополита Андрея „Прохання про Божу Мудрість”. І перед моїми очима завжди поставала Оранта, Божа Мудрість. І коли я не міг медитувати, коли в голові був цілковитий хаос, безлад, тоді я відкидав пункти медитації, дивився в її очі і молився.

Як дзвін попсутий у півтиші дня

Ковтає свої півпорожні звуки,

Так я не можу стримати коня

Незграбної, замуленої муки.

Як сон-трава загублених ночей

Ховає смуток у поранні роси,

Так я молюся до твоїх очей,

Владичице, візьми мій біль і сльози.

Мене у пастку знову ловить час,

Впихає до холодної темниці,

Вхопити намагаюся ще раз

Твої, Царице Неба, таємниці.

Як спалах бунтівливої зорі

Я падаю зі свого п’єдесталу,

Та Ти чуваєш лебедем вгорі,

Мене не даш нікому на поталу.

Поломаний лежу на самім дні,

Вдивляюсь в непідкорену вершину,

Мене манять позаземні вогні

І Ти маниш ласкаво, ніжно:"Cину!"

Я рвусь до тебе через біль і кров,

Живцем проходжу всі пекельні муки,

Cпливаю кровю, гину, але знов

Мене твої рятують, нене, руки.

Меандри містики: падіння, зліт,

Я знов потужно розправляю крила,

Пронизую в молитві цілий світ,

Мій літ не спинить жодна темна сила!

І Марія молилася зі мною і молилилася замість мене, була моїм єдиним рятунком, моїм єдиним методом медитації.

Cобор Cв. Cофії – це серце нашого народу, наша пам’ять, наше коріння. Оранта – це душа нашого народу, це наша Мати неустанної молитви. Її підняті руки – це символ надії. Це підняті руки Мойсея, які давали вибраному народові Божу силу і благодать. І, як народ, ми будемо існувати, допоки тримаємо руки, піднесені в молитві. Наші піднесені руки – це знак, що ми живемо в Божій реальності, а не в світі ілюзій. І коли станемо самодостатніми і опустимо руки, то це буде початком нашого кінця, нашого винародовлення, духовної і фізичної смерті.

Не замовкнемо ніколи, Богородице, про силу твою говорити ми, недостойні; бо коли б ти не предстояла благаючи, хто б нас вирятував від стільки бід? Хто ж би охоронив нас нині вільними? Не відступимо від тебе, Владичице: Твоїх бо рабів спасаєш завжди від усякої біди, єдина благословенна.