ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ

Старогрецький філософ Платон вчив, що тіло є в’язницею душі. Душа, щоб вирватися в духовний світ, повинна визволитися з тіла. Отож, тіло є чимось негативним, перешкодою для духовного розвитку людини. Те саме вчать індійські релігії. Метою східних медитацій є унезалежнення душі від тіла. Фізичними і психічними вправами індійські містики зводять потреби тіла до мінімуму. Індійські містики вищих щаблів мають здатність виходу в астрал – це максимальне відділення душі від тіла, при якому людина ще живе, стан між життям і смертю.

Заперечення вартості тіла є диявольською спокусою. Через тіло людина контактує зі світом, і коли зводить контакт зі своїм тілом до мінімуму, то тим самим нищить контакт зі світом і з іншими людьми. Отож, позбавляє себе можливості зустріти Бога у світі і в інших людях. Прагнучи безпосереднього контакту з Богом, замикається у собі і замикається на Бога. Потрапляє у пастку, замкнуте коло.

Християнська віра вчить нас, що тіло є храмом Святого Духа, отож, місцем зустрічі з Богом. І як кожна святиня є упривілейованим місцем молитви, так і людське тіло є упривілейованим місцем молитви. Часто протестанти, доводячи нам безсенсовність наших обрядів, цитують Євангеліє від Йоана: „Бог - Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися” (Йо. 4,24), отож, без зовнішніх церемоній, а тільки внутрішньо скерувати свій розум і волю до Бога. Український термін у дусі не є однозначним. У дусі, духом може означати щирим серцем, з максимальним напруженням розуму, волі і т.д. В грецькому оригіналі стоїть термін πvε uμα – віддих Божий. Бт. 2,7: „Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою”. Книга Буття не розділяє людину на душу і тіло, людина є живою істотою, і вчинив її такою віддих Божий. Віддих Божий оживив душу і тіло, проник всі органи чуття.

Отож, молитися чи поклонятися у дусі й правді не означає тільки душею, розумом, волею, не заперечує участі тіла в молитві, а навпаки, відкрити тіло для молитви, впровадити у всі частини тіла, у всі органи чуття „віддих Божий”, щоб вони стали знаряддями пізнання Бога. І східне християнство це досконало розуміє. Наші чудові обряди створені для того, щоб людину цілісно впровадити в молитву – і душею, і тілом. Розпис церкви, де не повинно бути жодного невикористаного клаптика площі, захоплює очі людини, гарний спів входить у душу через вуха, кадильний запах торкає органи нюху. В молитву, немов у вир, затягується все тіло людини.

Отож, починай медитацію від тіла, учися робити тіло допомогою, а не перешкодою в молитві. Сядь рівно, хребет завжди повинен бути рівним, тіло розслабленим, руки на колінах. Зверни увагу спочатку на ноги, порухай ними, щоби чутися якнайвигідніше. Зверни увагу на напружені м’язи ніг. Постарайся їх розслабити. Внутрішнім поглядом поволі піднімайся від ніг до голови, шукаючи найвигіднішої постави тіла, розслабляючи м’язи. Фізіологічне життя людини зв’язане з її психічним і духовним життям. Наші внутрішні страхи, болі, від яких ми терпимо, передаються на тіло, м’язи напружуються, порушується кровообіг, обмін речовин, внутрішні органи починають гірше працювати. Збуджені частини мозку постійно висилають сигнали, які тримають наше тіло в напруженні. І, розслабляючи наше тіло, ми робимо зворотній процес: заспокоюємо збуджені частини мозку, зменшуємо негативні емоції подій і картин, що виникають в нашій уяві. Це своєрідний автотренінг, який допоможе приготувати тіло до молитви. Розслабляючи тіло, особливу увагу зверни на долоні, потилицю, м’язи шиї, лиця і очей. Твоє тіло і уява заспокоюються. Починаєш їх контролювати.

Освоївшись більш-менш з тілом, зверни увагу на дихання. Дихання - це єдиний фізіологічний процес нашого тіла, яким ми можемо свідомо керувати без особливого напруження і довгих тренувань. Через дихання ми можемо впливати на нашу психічну і духовну сфери. Дихай поволі, плавно і ритмічно. Учися відчути красу і приємність дихання. Плавне дихання вводить тебе у стан сонливості. Тільки не засни, а використай цей стан заспокоєння. Цей стан усуває напруження тіла і мозку, які ще залишилися. Дихання – це вдих і видих. Вдихай повітря не тільки грудьми, легенями, але й серцем, відкриваючи груди і серце не тільки на приплив повітря, а на цілий Божий світ, на всюдиприсутнього Бога. Вдихання мусить бути допущенням Бога до свого серця, нищенням всіх бар’єр і перешкод, які стоять на заваді. Видих - це наша відповідь: так, Боже! Я згідна бути твоєю служебницею. Я вірю у твою безконечну любов, вірю, що ти є кохаючим батьком, і все, що даєш мені, є виразом твоєї любові, незважаючи на те, як до мене промовляєш - щастям чи терпінням. Отож, бери мене і роби зі мною все, що хочеш. „Ото я служебниця Господня”.