ДРУГИЙ ДЕНЬ

В ігнатіанських реколекціях зобов’язує мовчання. Говорити можемо тільки з духовним керівником. Спочатку нам здається, що витримати один тиждень в мовчанні дуже легко. Ми завжди скаржимося на брак часу: бракує часу виконати добре якусь працю, бракує часу впорядкувати своє духовне життя, прочитати поволі якусь побожну книжку, застосувати її до свого життя, бракує часу на молитву. Окрім того, час від часу ми мусимо виконувати якісь незаплановані праці, які порушують усталений план нашого життя, вносять у серце неспокій, ламають ритм дня, ритм молитви. Всі наші добрі наміри ми відкладаємо, переносимо на майбутнє: на завтра, за тиждень і т.д. І тому ми прагнемо тиші, прагнемо спокою: хоч би тиждень чи навіть кілька днів побути на самоті, відпочити від розмов, від праці. А коли накінець маємо таку можливість, то не можемо навіть кілька годин бути самі: шукаємо товариства, розмов, включаємо телевізор або магнетофон. Ми не можемо витримати тиші. Для сучасної молоді тиша є мукою, щоби нормально функціонувати і мислити молодь потребує музики, галасу, товариства. І тепер, в часі реколекцій, мовчання спричинює вам незручності. Важко мовчати. Але зовнішнє мовчання не є самоціллю. Це тільки засіб до внутрішнього мовчання. Зовнішнє мовчання поможе вам виявити внутрішній розгардіяш, який панує в вашій пам’яті, уяві, психіці, прагненнях, почуттях, емоціях.

Людина є істотою суспільною, щоб бути людиною і нормально розвиватися, потребує іншої особи, іншої розумної істоти. Діти, які загубилися в джунглях, і не мали контактів з іншими людьми, а тільки з тваринами, перетворюються в тварин. Тарзан і Мауглі - це тільки гарні байки для дітей.

Що відбувається з людьми, які змушені якийсь час мовчати? В’язні, які були довший час ізольовані від інших людей, починали божеволіти, бо людина не є самодостатньою в своєму розвитку. Щоби не збожеволіти, в’язень мусів виконувати в голові математичні чи фізичні розрахунки, згадувати прочитані книжки, говорити з уявленим розмовником, говорити з самим собою, або молитися до Бога.

Що відбувається з вами в ці дні? Добре би було, як би ви вели духовні щоденники і записували там все, що з вами діється: як відбувається молитва, що помагає молитві, а що перешкоджає: важко сконцентруватися, уява скаче як мавпа і в голові біблійні образи перемішуються з подіями минулого життя чи з картинами з фільмів. Які маєте спокуси, почуття, емоції, прагнення, страх, радість. Записуйте навіть свої сни. В часі реколекцій в когось з вас може виникнути гнів і ненависть до духовного керівника чи наставниць, що саме вони є причиною всіх ваших бід і нещасть. Не бійтеся таких думок і емоцій, записуйте їх. Духовний щоденник стане описом твого духовного шляху, і, систематично повертаючись до нього, почнеш розуміти, як Бог тебе провадить.

Не маючи змоги розмовляти зі своїми сестрами, ти починаєш розмовляти з собою, як би роздвоюєшся: одна половина - це ти, а друга половина - це особа, яку ти собі уявляєш. Прослідкуй свої внутрішні розмови, діалоги. Ці розмови - це згадування розмов, які залишили в твоєму серці глибокий емоційний слід, глибокі рани. І тепер вони повертаються до твоєї пам’яті і твоїх емоцій в підсиленій формі, знову глибоко ранять серце, збуджують почуття, підвищується тиск, і довший час ти не можеш заспокоїтися. Це діється не тільки в реколекціях, але поза реколекціями розмови з іншими людьми зменшують число наших внутрішніх розмов, до того ж скерування уваги і емоцій на іншу людину зменшує наші внутрішні емоції. В реколекціях іншої людини немає, ти скерована на себе, на своє серце, в якому ховаються всі кривди, всі образи, болі, рани, жалі, прагнення. Все це становить зовнішню сферу твого серця, і ця сфера перешкоджає тобі ввійти в глибину серця, в його центр. Там є твоє правдиве серце, там є місце зустрічі з Богом. В часі реколекцій ти мусиш це усвідомити, мусиш зрозуміти, що балаканина з собою, зі своїми жалями, нічого тобі не допоможе. Це диявольська спокуса. І діалог з собою ти повинна перетворити на діалог з Богом. Розповідай йому всі свої прагнення, болі, рани, не бійся сліз молитви. Забудь всі філософсько-богословські прикмети Бога, які знаєш з катехизму. Говори до Нього як до своєї мами, а якщо це важко, то розмовляй насамперед з його Божественною Мамою - Марією. Марія не є намальованою іконою чи мертвою фігурою. Вона є твоєю справжньою мамою, терпить разом з тобою, плаче з тобою, і коли тебе болить, то її серце обливається кров’ю. Говори їй все, не приховуй нічого.

І ціль реколекційного мовчання - навчити тебе молитися, кричати в розпачі до Бога. Але це ще не все. Коли ти зрозумієш, що таке справжня молитва, то замовкнеш, замовкнеш устами і серцем, і почнеш слухати. Коли проб’єш зовнішні сфери свого серця, то зрозумієш, що всі твої прагнення зроблені з піску, тоді залишиш пісочницю і скеруєш свій зір далі, на чудовий Божий світ і будеш дивитися і слухати. І саме це є ціллю мовчання.