ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Колись давно, коли я мав 19-20 років, в українській поезії мені чогось бракувало. Я мав внутрішнє переконання, що мусить існувати поет чи поетеса, чиєї поезії мені бракує. Мені було важко зрозуміти, наскільки мої передчуття об’єктивні, а наскільки суб’єктивні. Це були брежнєвські часи, і середовище та атмосфера Львівського політехнічного інституту, в якому я тоді навчався, сприяли хіба що духовній деградації студентів. На щастя, змарнувати найкращі роки і деградувати мені не дала моя цьоця, жінка високоосвічена, ерудована, з глибоким почуттям національної і релігійної самосвідомості. Завдяки їй я пізнав нашу історію, культуру, усвідомив чия правда, чия кривда, і чиї ми діти! Її роль у формуванні мого духа і інтелекту грандіозна. І коли я роблю медитації про свої студентські роки, то перед моїми очима завжди постає моя цьоця а також І. Франко і Л. Українка, які також формували мою юність.

Це свідчення я приводжу для того, щоб заохотити вас входити у своє минуле не тільки в часі реколекцій, але і поза ними, систематично, щоб медитації над минулим, над самопізнанням займали чільне місце в вашій молитві, в вашому духовному житті. допомогою для таких медитацій може бути автобіографія св. Терези з Ліз’є, її Історія однієї душі. Я не знаю кращої автобіографічної літератури.

Одного разу цьоця дала мені збірку поезій Олександра Олеся. З перших сторінок я зрозумів, що це саме той поет, якого мені бракувало.

Від останніх реколекцій минув вже рік. Постарайся усвідомити, чого тобі бракувало в цьому році? Що ти вважаєш своїми здобутками, а що втратами? Як входиш в ці реколекції, з якими прагненнями? Чи добре розумієш пройдений шлях, свою духовну дорогу, де ти перебуваєш і в якому напрямку йдеш?

Твою ситуацію по першому тижні реколекцій можна описати віршем О. Олеся:

Як прекрасна царівна у казці старій,

Заворожена відьмою злою,

Спить нетлінная роки в могилі сирій

І нетлінною сяє красою,

Так і ти, Україно, лежиш у труні,

І заклята навік, і забута,

І без жалю за щось у кайдани страшні

Закула тебе мачуха люта.

Але явиться лицар колись молодий,

вирве з рук тебе мачухи злої,

І поведе тебе він у день золотий,

Як царівну, для долі ясної!

У попередніх реколекціях з’явився такий лицар - Син Божий, і збудив тебе з духовної сплячки. Тепер постарайся усвідомити, чи це пробудження було цілковите, і ти за Ісусом йдеш з повним розумінням того, що діється і що від тебе вимагається. Чи, може, ти напівсонна, і йдеш за ним по інерції, сліпо, маєш послух трупа, як би це назвав св. Ігнатій? А може ти ледве притомна, бачиш перед собою те Боже світло в далині, але не знаєш дороги до нього, і в яку сторону не підеш, то завжди головою об стіну? Може ти збудилася, але ще не встала, і роздумуєш, чи вставати, чи далі йти? 74-й пункт ДВ:

Прокинувшись, слід відкинути сторонні думки й одразу скерувати свою увагу на те, про що розважатимемо опівночі під час першої вправи, пробуджуючи в собі сором за численні гріхи і наводячи такі приклади: ось лицар стоїть перед королем та всім його почтом, засоромлений і збентежений, адже тяжко завинив перед своїм володарем, від якого отримав було стільки дарів та ласк...

У цих реколекціях Ісус спробує тебе повністю збудити: спочатку буде тихо і лагідно шептати тобі до вушка, і, якщо не почуєш, то голосніше, потім буде тебе рухати за руку, потім термосити, може обіляти зимною водою, підсунути під ніс нашатирний спирт чи навіть вдарити по писку. Але кінцева відповідь належить до тебе.