9  

Мт. 20, 29-34: „29 Як вони ж з Єрихону виходили, за Ним ішов натовп великий. 30 І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів! 31 Народ же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів! 32 Ісус же спинився, покликав їх та й сказав: Що хочете, щоб Я вам зробив? 33 Вони Йому кажуть: Господи, нехай нам розкриються очі! 34 І змилосердивсь Ісус, доторкнувся до їхніх очей, і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним”.  

Звернімо увагу на те, як сліпі звертаються до Ісуса. 

1.                  Сину Давидів (згідно з грецьким текстом. В усіх українських перекладах: Господи, Сину Давидів).

2. Господи,  Сину Давидів. 

3. Господи. 

Перша форма звертання – Сину Давидів. 

Іс. 11, 1-4: „1 І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. 2 І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. 3 Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, 4 але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному”. 

Сином Давида може бути будь-хто з роду царя Давида. І пророцтво Ісаї нічого не говорить про його божественність і надприродність. Месія може бути кимсь на зразок мудрого царя Соломона, який був сином Давида. Але Соломон не мав надприродної сили, не чинив чуда, тільки мудро керував державою і судив. Серед натовпу, який йде за Ісусом, також могли бути люди з роду Давида. Отже звернення – Сину Давидів відноситься до людини, а не до Бога, і ще не є визнанням віри. Говорячи образно: вони ще не взяли необхідну планку, і тому Ісус йде далі, не затримується. Вони чують, як Він віддаляється, а разом з Ним віддаляється і їхня остання надія і шанс.  

Сину Давидів стосується виключно людини, людських здатностей, влади, багатства, тощо, і має свої обмеження. Людина може надати матеріальну допомогу: їжу, одяг, гроші. Може організувати притулок для бездомних, Карітас, лікарню для убогих, психологічну допомогу, дати людське тепло і любов. Але всі ці засоби допомоги іншій людині природні – людина не може оздоровити людину повністю, в корені та фундаментально. І це звернення направлене в горизонтальній площині міжлюдських взаємин і ще не виражає духовного виміру людини, лише її соціальний вимір: бачення проблем в горизонтальній площині і прагнення вирішити ці проблеми людськими засобами. Той, хто бачить в Ісусі лише „Сина Давида”, буде просити Бога діяти в горизонтальній площині, тобто вирішувати соціальні, економічні і політичні проблеми. 

Вірити в Бога і належати до якоїсь релігії ще недостатньо, щоб мати релігійне мислення. В цій медитації постараймося глибше зрозуміти свою релігійність, свою обмеженність, редукування стосунків з Богом до горизонтальної площини. 

...Так прожила я цілу довгу зиму. 

Зима минула, і весна настала, – 

Для мене все однакова пора. 

Мій час пливе собі так тихо-тихо, 

Як по ставку пливе листок сухий. 

Чудне життя... якби часами серце 

Живим жалем і болем не проймалось, 

Не знала б я, чи справді я живу, 

Чи тільки мріється мені життя крізь сон. 

Стіни чотири тісно оточили 

Мене навколо: се ж увесь мій світ. 

Там, за вікном, я чую, світ інакший 

Шумить-гуде, веде свою розмову. 

І туркіт повозів, і людські голоси, 

Дзвінки трамваїв, гомін паровозів 

Зливаються в одну тремтячу ноту, 

Мов тремоло великої оркестри. 

І день і ніч гуде ота музика. 

Який шумливий світ там, за вікном! 

Та я його не бачу. Тільки й видко 

Мені з вікна шматок різьби на брамі 

Та ще тополю із міського саду, 

Крізь неї часом зіронька світила. 

Ще видко неба стільки, що в вікні. 

Тепер я знаю, що весна надворі, 

Бо соловейки здалека щебечуть, 

Лунає гомін листя молодого, 

І крізь тополю вже зорі не видко. 

Раніш я знала, що була зима, 

Бо миготіли за вікном сніжинки, 

Та срібні візерунки на шибках. 

Оце мені уся пори признака... 

І жаль мені, і думаю я з жалю: 

Та чи не так, як от тепер весну, 

Я бачила кохання, й молодощі, 

І все, чим красен людський вік убогий? 

Те все було, та тільки за вікном. 

Леся Українка