9
Мт. 20, 29-34: „29
Як вони ж з Єрихону виходили, за Ним ішов натовп великий.
30 І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що
переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над
нами, Господи, Сину Давидів! 31 Народ же сварився на них,
щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи:
Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів! 32 Ісус же
спинився, покликав їх та й сказав: Що хочете, щоб Я вам
зробив? 33 Вони Йому кажуть: Господи, нехай нам
розкриються очі! 34 І змилосердивсь Ісус, доторкнувся до
їхніх очей, і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за
Ним”.
Звернімо увагу на
те, як сліпі звертаються до
Ісуса.
1.
Сину Давидів (згідно з грецьким текстом. В усіх українських
перекладах: Господи, Сину Давидів).
2. Господи, Сину
Давидів.
3. Господи.
Перша форма
звертання – Сину
Давидів.
Іс. 11, 1-4: „1 І вийде Пагінчик із пня
Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. 2 І
спочине на Нім Дух Господній, дух мудрості й розуму, дух
поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. 3
Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд
очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде
рішати, 4 але буде судити убогих за правдою, і правосуддя
чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю
жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє
безбожному”.
Сином Давида може
бути будь-хто з роду царя Давида. І пророцтво Ісаї нічого
не говорить про його божественність і надприродність.
Месія може бути кимсь на зразок мудрого царя Соломона,
який був сином Давида. Але Соломон не мав надприродної
сили, не чинив чуда, тільки мудро керував державою і
судив. Серед натовпу, який йде за Ісусом, також могли
бути люди з роду Давида. Отже звернення – Сину Давидів
відноситься до людини, а не до Бога, і ще не є визнанням
віри. Говорячи образно: вони ще не взяли необхідну
планку, і тому Ісус йде далі, не затримується. Вони
чують, як Він віддаляється, а разом з Ним віддаляється і
їхня остання надія і шанс.
Сину Давидів стосується виключно людини, людських
здатностей, влади, багатства, тощо, і має свої обмеження.
Людина може надати матеріальну допомогу: їжу, одяг,
гроші. Може організувати притулок для бездомних, Карітас, лікарню для
убогих, психологічну допомогу, дати людське тепло і
любов. Але всі ці засоби допомоги іншій людині природні –
людина не може оздоровити людину повністю, в корені та
фундаментально. І це звернення направлене в
горизонтальній площині міжлюдських взаємин і ще не
виражає духовного виміру людини, лише її соціальний
вимір: бачення проблем в горизонтальній площині і
прагнення вирішити ці проблеми людськими засобами. Той,
хто бачить в Ісусі лише „Сина Давида”, буде просити Бога
діяти в горизонтальній площині, тобто вирішувати
соціальні, економічні і політичні
проблеми.
Вірити в Бога і
належати до якоїсь релігії ще недостатньо, щоб мати
релігійне мислення. В цій медитації постараймося глибше
зрозуміти свою релігійність, свою обмеженність,
редукування стосунків з Богом до горизонтальної
площини.
...Так прожила я
цілу довгу зиму.
Зима минула, і
весна настала, –
Для мене все
однакова пора.
Мій час пливе собі
так тихо-тихо,
Як по ставку пливе
листок сухий.
Чудне життя...
якби часами серце
Живим жалем і
болем не проймалось,
Не знала б я, чи
справді я живу,
Чи тільки мріється
мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно
оточили
Мене навколо: се ж
увесь мій світ.
Там, за вікном, я
чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде
свою розмову.
І туркіт повозів,
і людські голоси,
Дзвінки трамваїв,
гомін паровозів
Зливаються в одну
тремтячу ноту,
Мов тремоло
великої оркестри.
І день і ніч гуде
ота музика.
Який шумливий світ
там, за вікном!
Та я його не бачу.
Тільки й видко
Мені з вікна
шматок різьби на брамі
Та ще тополю із
міського саду,
Крізь неї часом
зіронька світила.
Ще видко неба
стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що
весна надворі,
Бо соловейки
здалека щебечуть,
Лунає гомін листя
молодого,
І крізь тополю вже
зорі не видко.
Раніш я знала, що
була зима,
Бо миготіли за
вікном сніжинки,
Та срібні
візерунки на шибках.
Оце мені уся пори
признака...
І жаль мені, і
думаю я з жалю:
Та чи не так, як
от тепер весну,
Я бачила кохання,
й молодощі,
І все, чим красен
людський вік убогий?
Те все було, та тільки за
вікном.
Леся
Українка

|