8
Повернімося до
першої спокуси Ісуса Христа і постараймося побачити в ній
щось набагато глибше від того, що ми бачили в п’ятій
медитації.
І диявол до Нього сказав: Якщо Ти Син Божий,
скажи цьому каменеві, щоб хлібом він
став!
Єврейський народ
очікував Месію як могутнього політичного лідера – на взір
царя Давида, який відбудує колишню могутність і славу
Ізраїля, створить справедливе суспільство, в якому всім
буде добре. Справедливе суспільство – це утопія, земний
рай, байка, яка може існувати в головах людей, які не
усвідомлюють духовного виміру реальності. На протязі
історії людства різноманітні політичні та ідеологічні
системи пробували це створити, але
безуспішно.
Диявол
намагається увести в свідомість Ісуса саме
такого Месію – сильного, могутнього, який
змінить світ своїм розумом, волею і силою. Увійти
в цю логіку означає мислити загальнолюдськими
категоріями добра і зла, справедливості,
моралі тощо. Це означає, що духовна сфера
людини зводиться до рівня етики. Що йде за тим?
Відокремлення від Бога, автономія мислення, яке
буде все вирішувати само, без
Бога.
У цій медитації
перегляньмо свій спосіб мислення, свою віру, яка в
більшості християн зводиться до рівня етики – моральної
поведінки, яка зациклює їх на своєму «его» і віддаляє їх
від Бога.
Єсть у мене
одна
Розпачлива,
сумна,
Одинокая зірка
ясная;
Сеї ж ночі
дарма
Її кличу, –
нема!
Я стою у журбі
самотная.
І шукаю
вгорі
Я тієї
зорі:
«Ох, зійди, моя
зірко лагідна!»
Але зорі
мені
Шлють проміння
сумні:
«Не шукай її,
дівчино бідна!»
Леся
Українка

|