5
Розгляньмо
першу спокусу Ісуса Христа в світлі психології.
Зигмунт Фрейд, батько психоаналізу, спочатку
твердив, що причиною людських неврозів є
подавлення статевого інстинкту (лібідо) –
головного людського інстинкту. Пізніше
поняття лібідо він розширив
до поняття Ерос –
інстинкт життя, з
якого випливають усі наші підсвідомі прагнення і
бажання. Людиною керує неусвідомлене прагнення
зазнавати приємність – це основна засада
життя.
Бт. 25, 29-34: „29 І зварив був Ісак їжу, а з поля прибув
Ісав, і змучений був. 30 І сказав Ісав до Якова:
Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо
змучений я. Тому то назвали ймення йому: Едом. 31
А Яків сказав: Продай же нині мені своє
перворідство. 32 І промовив Ісав: Ось я умираю, то
нащо ж мені оте перворідство? 33 А Яків сказав:
Присягни ж мені нині. І той присягнув йому, і
продав перворідство своє Якову. 34 І Яків дав
Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв,
і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав
перворідство своє”.
Ісав – це
людина, яка керується виключно потребами
тіла, інстинктами, пристрастями, людина, яка
легко впадає у гнів, яка спочатку реагує на
зовнішній чи внутрішній подразники, а вже потім
думає, аналізує. Фізичні потреби в нього на
першому місці, отож першій спокусі Ісуса Христа –
спокусі хлібом він би піддався
відразу.
У цій медитації
стараймося глибше увійти в своє життя та зрозуміти його
під оглядом першої спокуси та основної засади життя за
Фрейдом.
Довго я не хотіла
коритись весні,
Не хотіла її
вислухати,
Тії речі лагідні,
знадні, чарівні
Я боялась до серця
приймати.
«Ні, не клич мене,
весно, – казала я їй, –
Не чаруй і не ваб
надаремне.
Що мені по красі
тій веселій, ясній?
В мене серце і
смутне, і темне».
А весна гомоніла:
«Послухай мене!
Все кориться
міцній моїй владі:
Темний гай вже
забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді;
Темна хмара
озвалася громом гучним,
Освітилась огнем
блискавиці;
Вкрилась темна
земля зіллям-рястям дрібним;
Все кориться мені,
мов цариці;
«Хай же й темнеє
серце твоє оживе
І на спів мій
веселий озветься,
Бо на нього
озвалося все, що живе,
В тебе ж серце
живе, бо ще б’ється!»
Тихо думка шепоче:
«Не вір тій весні!»
Та даремна вже та
осторога, –
Вже прокинулись
мрії і співи в мені...
Весно, весно, – твоя
перемога!
(Леся Українка)

|