4  

Лк. 4, 1-13: „1 А Ісус, пов­ний Ду­ха Свя­то­го, вер­нувсь з-над Йор­да­ну, і Дух на пус­ти­ню Йо­го по­про­ва­див. 2 Со­рок день там дия­вол Йо­го спо­ку­шав, і за тих днів Він ні­чо­го не їв, а ко­ли за­кін­чи­лись во­ни, то вкін­ці зго­лод­нів. 3 І дия­вол до Ньо­го ска­зав: Як­що Ти Син Бо­жий, ска­жи цьо­му ка­ме­не­ві, щоб хлі­бом він став! 4 А Ісус від­по­вів йо­му: На­пи­са­но: Не хлі­бом са­мим бу­де жи­ти лю­ди­на, але кож­ним Сло­вом Бо­жим! 5 І він ви­вів Йо­го на го­ру ви­со­ку, і за хви­ли­ну ча­су по­ка­зав Йо­му всі цар­ст­ва на сві­ті. 6 І дия­вол ска­зав Йо­му: Я дам То­бі всю оцю вла­ду та їх­ню сла­ву, бо ме­ні це пе­ре­да­не, і я даю, ко­му хо­чу, її. 7 Тож ко­ли Ти по­кло­ниш­ся пе­ре­до мною, то все бу­де Твоє! 8 І про­мо­вив Ісус йо­му в від­по­відь: На­пи­са­но: Гос­по­де­ві Бо­го­ві своє­му вкло­няй­ся, і слу­жи Од­но­му Йо­му! 9 І по­вів Йо­го в Єру­са­лим, і на на­ріж­ни­ку хра­му пос­та­вив, та й ка­же Йо­му: Як Ти Син Бо­жий, кинь­ся звід­си до­до­лу! 10 Бо на­пи­са­но: Він на­ка­же про Те­бе Сво­їм Ан­го­лам, щоб Те­бе бе­рег­ли! 11 і: Во­ни на ру­ках по­не­суть Те­бе, щоб ко­ли не спітк­нув Ти об ка­мінь Сво­єї но­ги! 12 А Ісус від­ка­зав йо­му в від­по­відь: Ска­за­но: Не спо­ку­шай Гос­по­да Бо­га сво­го! 13 І дия­вол, скін­чив­ши все цеє спо­ку­шу­ван­ня, ві­ді­йшов від Ньо­го до ча­су”.  

Диявол спокушає Ісуса тричі. Постараймося ці три спокуси порівняти з ієрархією потреб Маслоу та допасувати до цієї ієрархії. 

Перша спокуса – хліб стосується перших двох рівнів: фізичні потреби та потреби безпеки. Друга і третя спокуса стосуються третього та четвертого рівнів – любові та визнання. При чому як друга, так і третя спокуса однаково стосуються третього й четвертого рівня потреб. 

Диявол не спокушає Ісуса п’ятим – духовним рівнем. Усі спокуси зосереджені власне на земні цінності, щоб прив’язати Ісуса до них, відірвати Його від неба і від духовних цінностей. Ісус не намагається реалізувати перші чотири рівні земних потреб. Він просто їх відкидає. Він спрямований виключно на духовні цінності. 

У цій медитації будемо знову переглядати своє життя з точки зору трьох видів спокус, якими був спокушуваний Ісус. Постараймося глибше усвідомити свої невпорядковані потяги, свою прив’язаність, пристрасність до земних цінностей. 

Я знала те, що будуть сльози, мука, 

багато праці марної, дрібної, 

невидної і часто, дуже часто 

даремне вжитої. Не тільки надгороди 

за все те я не жду, а ледве-ледве 

від власного картання захищаюсь 

і ледве стримую докори свого серця 

за те, що завинила без вини. 

Коли часами в сутіні щоденній 

яскрава квітка щастя процвіте, 

її приймаю не як надгороду, – 

як дар, як диво, як нежданий рай, 

відкритий на хвилину з ласки неба, 

як легендарний з папороті цвіт. 

А потім, коли знов наплине сутінь, 

я думаю: я знала се, я знала, 

мовчи, душе, спини свій стогін, серце, 

так мусить бути... 

Може, хутко прийде 

година та, коли в сльозах побачу, 

що я навік зів’яла, помарніла, 

і квітка щастя раз назавжди зникла, 

як легендарний з папороті цвіт. 

Заплачу я кривавими сльозами, – 

так, певне, плакали вигнанці з раю, – 

але й тоді скажу: я знала се, я знала, 

мовчи, душе, спини свій стогін, серце, 

так мусить бути... 

Хоч би вже не сутінь, 

а тьма сувора залягла кругом, 

я ще не здамся, буду прислухатись, 

чи не заглух в душі мій давній грім, 

тривожно думкою загляну в саме серце, 

чи в ньому ще спалахують часами 

колишні блискавиці, – а як ні, 

якщо мене зима пройме до серця, 

мою весну таємну переможе, 

мої дивниці-квіти поморозить, 

то я скажу: ні, я сього не ждала! 

Умри, душе, розбийсь, холодне серце, 

так жить не варт! 

Леся Українка.