ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ

Уяви собі, що ти прийшов додому після зустрічі зі своїм товаришем. Ви дуже довго розмовляли, і то на різноманітні справи. Говорили про політику, економіку, про друзів, знайомих, а також про особисті справи.

Згадуючи цю розмову, ти згадуєш не тільки слова, але також і почуття, які виникали разом із цими словами. В залежності від тем, які ви зачіпали в розмові, ці почуття змінювались. Якщо ви розмовляли щиро, то під час розмови могла виникати ціла гамма почуттів – від найбільш радісних, приємних до дуже болючих, прикрих і поганих. Особливо тоді, коли ми говоримо про дуже делікатні, інтимні справи, які торкаються глибоких покладів нашого єства і психіки, і про які ми рідко говоримо, тримаємо їх у собі.

Це саме і з молитвою. Якщо твоя медитація була щирою розмовою з Богом і ти молився усім своїм єством, усією гаммою своїх почуттів, усім своїм минулим – як радісним, так і болючим.

У духовному щоденнику запиши ці почуття. Дуже часто після медитації ми їх можемо швидко забути – як сон, який пам’ятаємо відразу після пробудження, але якщо не зосереджуємось на своїх споминах, то швидко його забуваємо.

Намагайся тепер глибше задуматися над почуттями, що виникали під час молитви. У повторній медитації старайся звернути увагу саме на болючі спомини. Через них проявляються твої незагоєні рани, які маєш можливість побачити, відчути, усвідомити і віддати їх Богові.