2
Мт. 19, 16-22: „16 І підійшов ось один, і до
Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго,
щоб мати життя вічне? 17 Він же йому відказав: Чого звеш
Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж
хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді. 18 Той питає
Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини
перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. 19 Шануй
батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.
20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще
бракує мені? 21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути
досконалим (εἰθέλεις
τέλειος εἶναι), піди, продай добра свої
та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому
приходь та й іди вслід за Мною. 22 Почувши ж юнак таке
слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він
мав”.
Досконалий – гр. τέλειος: а. про вік, розвинутий,
зрілий, дорослий; б. як вираз, запозичений з
термінології містерійних релігій, втаємничений,
освячений; в. у
моральному значенні, досконалий. Цей термін має
спільну основу з τέλος – завершення,
ціль, і в древній грецькій філософії означав призначення
людини. Отже, грецький термін τέλειος набагато
ширший, ніж український переклад „досконалий”, і означає
не тільки моральні якості, а спрямування до остаточного
призначення людини: коли хочеш у повноті
реалізувати своє людське покликання, коли хочеш
усвідомити суть людського існування
тощо.
Досконалість, у
даному випадку, це не завершеність, яка визначається як
те, до чого не можна нічого додати, і від чого не можна
нічого відняти (як окреслюють музику Моцарта).
Досконалість – це не досягнення вершини моральності чи
святості після виконання слів Ісуса: піди, продай добра свої та
й убогим роздай. Досконалість – це спрямованість:
іди вслід за
Мною. Це початковий рух у правильному
напрямку.
Юнак настроєний на
зовнішню активність, на добрі діла у відношенні до
ближнього, але не має бажання внутрішніх змін, і навіть
не усвідомлює необхідність зміни способу мислення і
світосприйняття. Якщо він послухає Ісуса, то зовнішнє
виконання поради спричинить депресію, жаль і
незадоволення. Він стане не кращим, а гіршим.
Отже, спочатку необхідна внутрішня зміна –
навернення, зміна ментальності і зміна шкали
цінностей. Зовнішні дії повинні бути наслідком
внутрішніх змін. Щось подібне відбувається і при
звичайному духовному керівництві. Християнин,
настроєний лише на зовнішню активність, буде
запитувати: що йому робити в конкретній
життєвій ситуації. А відповідь духівника буде
сприймати так, як юнак слова
Ісуса.
Повернімося до
ієрархії потреб Маслоу. Юнак осягнув перший і
другий рівень: потреби тіла та безпеки. Він
прагне чогось більшого – вічного життя, тобто
духовних цінностей. Але духовні цінності, тобто
п’ятий рівень потреб, він ототожнює з третім і
четвертим рівнем. Тобто, реально він прагне
земних, а не небесних цінностей, хоча цього не
усвідомлює. Він хоче переходити на наступні
рівні, не втрачаючи попередніх, тобто, згідно з
теорією Маслоу.
Але Ісус Христос
говорить йому щось інше: попередні цінності ти
повинен утратити, лише тоді будеш мати шанс
перейти на п’ятий рівень. Отже, плавний перехід
від земного до духовного нереальний – повинен
бути стрибок.
Піди, продай добра свої
– зробити це означає зробити цей
стрибок, до чого юнак не готовий. Чи не це саме
відбувається з нами – плутання земного і
небесного.
Піди, продай добра свої
– означає зміни свій спосіб мислення,
свою шкалу цінностей радикально, а не лише
частково. Духовне не може бути додатком до
земного, а стояти на першому місці. В цій
медитації просімо Бога, щоб ми глибше
усвідомили все це в своєму
житті.
Обгорта мене туга,
болить голова.
Стіни й стеля
гнітять, мов темниця...
Де ж ви, де, мої
щирі, одважні слова?
Де поділась моя
чарівниця.
Молода моя муза, і
горда, й смутна,
Жалібниця-порадниця
тиха?
Я ж без неї тепера
така самотнá
Серед сього
безкрайого лиха.
Сеє лихо моє, мов
туман восени.
Без
краси-блискавиці, без грому,
Без раптового
вихру буйної весни.
Що гуляє по гаю
густому.
Навіть муза
боїться вступити сюди,
В сей осінній
туман небарвистий,
Кличе здалека:
«Встань і за мною ходи
Тим шляхом, що
сіяє сріблистий.
Кожна зірочка
снігу нам буде в очах,
Наче справжняя
зірка, зоріти,
Будуть зорі
встилати розложистий шлях,
Наче шлях
тріумфатора квіти.
Будуть сніжнії
зорі таночки вести
З буйним вітром,
мов коло дівоче,
Адже правда, моя
вихованко, і ти
До зірок полинула
б охоче?..»
Вабить, кличе
далекая муза мене,
Мов гарячка
наводить примари,
А навколо туман,
наче море сумне...
Чом його не
розвіють сі чари?
Леся
Українка.

|