19
Щоб правильно
говорити, необхідно спочатку правильно слухати. Сліпці
почули щось про Ісуса і тепер починають кричати. Але
цього недостатньо. Треба чути не тільки те, що інші
говорять про Ісуса, а вміти почути самого Ісуса – знання
про Бога повинно трансформуватися в безпосереднє знання
самого Бога. Тобто, богослов’я як розмова про Бога
повинно в нашому особистому житті перетворюватися в
богослов’я як розмову з самим Богом. Момент духовної
зрілості починається тоді, коли людина перестає пакувати
свої мозки філософією і богослов’ям, і починає розмову з
живим Богом, а не з побожними
книжками.
Слух, мова і зір.
Завдяки зору і слухові людина отримує інформацію з
довколишнього світу, завдяки мові відповідає, реагує на
отриману інформацію. І від функціонування цих органів
відчуття залежить якість існування людини – фізична,
психічна і духовна. Але органи відчуття без розумових і
духовних здатностей людини – лише зовнішній мертвий
інструмент, як складна комп’ютерна техніка без
програмного забезпечення, як хардвеа без
софтвеа.
В цій медитації
постараймося усвідомити – чого нам бракує для розмови з
живим Богом.
Не дивіться
докірливо, любі мої,
я не винна в сьому
перед вами,
вам давала я думи
і мрії свої
в час, як бавила
інших словами.
Не спиняла я сліз,
хоч потоком лились,
поки порох не
змила могильний
з ваших образів
чистих, і знов, як колись,
тривок з вами
живий став і сильний.
Кров з лиця, блиск
очей я давала для вас
без жалю, не
боронячись, вільно,
аж наблизивсь для
всіх нас відродження час
і життя знов
поплинуло спільно.
Хоч дрібниці,
клопоти і злидні життя
нас надовго, бува,
розлучають –
так і перше було –
в тім нема забуття, –
рідні рідну таки
зустрічають.
Зустрічають
зненацька на тих стежечках,
де ми вкупі,
бувало, ходили,
в пісні голос
озветься і слово в думках,
все живе – і
зникають могили.
Жах і смерть, все,
що прикре й нечисте зника,
і ніщо не стоїть
межи нами...
От і знову настала
хвилина така,
я сама, мої любі,
- я з вами!
І немає вже сліз в
тій жаданій порі,
коли ми стоїмо на
розмові, –
ви ж для мене не
мертві, страшні упирі,
ви – створіння
живої любові.
Леся
Українка

|