19  

Щоб правильно говорити, необхідно спочатку правильно слухати. Сліпці почули щось про Ісуса і тепер починають кричати. Але цього недостатньо. Треба чути не тільки те, що інші говорять про Ісуса, а вміти почути самого Ісуса – знання про Бога повинно трансформуватися в безпосереднє знання самого Бога. Тобто, богослов’я як розмова про Бога повинно в нашому особистому житті перетворюватися в богослов’я як розмову з самим Богом. Момент духовної зрілості починається тоді, коли людина перестає пакувати свої мозки філософією і богослов’ям, і починає розмову з живим Богом, а не з побожними книжками. 

Слух, мова і зір. Завдяки зору і слухові людина отримує інформацію з довколишнього світу, завдяки мові відповідає, реагує на отриману інформацію. І від функціонування цих органів відчуття залежить якість існування людини – фізична, психічна і духовна. Але органи відчуття без розумових і духовних здатностей людини – лише зовнішній мертвий інструмент, як складна комп’ютерна техніка без програмного забезпечення, як хардвеа без софтвеа. 

В цій медитації постараймося усвідомити – чого нам бракує для розмови з живим Богом. 

Не дивіться докірливо, любі мої, 

я не винна в сьому перед вами, 

вам давала я думи і мрії свої 

в час, як бавила інших словами. 

Не спиняла я сліз, хоч потоком лились, 

поки порох не змила могильний 

з ваших образів чистих, і знов, як колись, 

тривок з вами живий став і сильний. 

Кров з лиця, блиск очей я давала для вас 

без жалю, не боронячись, вільно, 

аж наблизивсь для всіх нас відродження час 

і життя знов поплинуло спільно. 

Хоч дрібниці, клопоти і злидні життя 

нас надовго, бува, розлучають – 

так і перше було – в тім нема забуття, – 

рідні рідну таки зустрічають. 

Зустрічають зненацька на тих стежечках, 

де ми вкупі, бувало, ходили, 

в пісні голос озветься і слово в думках, 

все живе – і зникають могили. 

Жах і смерть, все, що прикре й нечисте зника, 

і ніщо не стоїть межи нами... 

От і знову настала хвилина така, 

я сама, мої любі, - я з вами! 

І немає вже сліз в тій жаданій порі, 

коли ми стоїмо на розмові, – 

ви ж для мене не мертві, страшні упирі, 

ви – створіння живої любові. 

Леся Українка