15  

Поміркуймо глибше. В сповіді я не сповідаюся зі своїх гріхів, а виливаю свої жалі на довколишній світ і людей, а кожна людина є якби тінню Бога. Говорячи просто і безпосередньо, я виливаю свій жаль перед Богом на Нього самого, прошу покращити моє життя, усунути цю ситуацію, в якій я знаходжуся, отже прошу Бога зникнути з мого життя. Прагнучи життя в Бозі, я насправді воюю з Ним, борюся за свою автономію, самодостатність, стараюся усунути Бога зі всіх сфер свого життя. Вся моя богомільність – це прагнення блудного сина розірвати всі стосунки з батьком, бути повністю вільним від усього. 

Погляньмо на Таїнство Покаяння в іншій площині. Уявімо собі таку ситуацію: я їду в автомобілі. Мій гріх – це якби я зіпсував якусь деталь автомобіля. Чим більший гріх – тим більше пошкодження. Великий гріх – знищення системи гальмування. Якщо я їду з великою швидкістю, то аварія неминуча. Що таке сповідь як Таїнство, тобто як видимий знак невидимої благодаті, отже що таке сакраментальна сповідь? 

Пі­сля дот­ри­ман­ня всіх умов спо­ві­ді: ви­знан­ня тяж­ких грі­хів (тоб­то пе­ре­ступ яко­їсь з де­ся­ти за­по­ві­дей Бо­жих і яко­їсь Цер­ков­ної), не­дос­ко­на­лий жаль за грі­хи, пос­та­но­ва по­пра­ви я от­ри­мую роз­рі­шен­ня свя­ще­ни­ка – від­пу­щен­ня грі­хів. Але що оз­на­чає від­пу­щен­ня грі­хів? Чи це оз­на­чає, що Бог по­ла­го­див сис­те­му галь­му­ван­ня ав­то­мо­бі­ля і ава­рії не бу­де, що мій ав­то­мо­біль вже від­ре­мон­то­ва­ний? Ні, галь­ма да­лі не­справ­ні і ста­не­ть­ся ава­рія. І то­му Та­їн­ст­во По­ка­ян­ня ме­не не лі­кує. Пі­сля спо­ві­ді мої про­ви­ни да­лі ме­не му­чать, не да­ють спо­кою. Са­ма спо­відь не чи­нить ме­не кра­щим – пі­сля спо­ві­ді я за­ли­шаю­ся та­ким, яким був до неї. Що дає ме­ні спо­відь? Спо­відь зми­ває з ме­не са­му про­ви­ну, тоб­то по­ка­ран­ня за неї, від­чи­няє бра­ми не­ба. Але спо­відь не усу­ває на­слід­ків про­ви­ни, не дає ме­ні внут­ріш­ньо­го ду­хов­но­го оз­до­ров­лен­ня, я да­лі зна­хо­джу­ся в зіп­су­то­му ав­то­мо­бі­лі, до то­го ж не сам, а з мо­ї­ми рід­ни­ми і бли­зьки­ми людь­ми, які за­зна­ють на со­бі на­слід­ки мо­го грі­ха: „Гос­подь дов­го­тер­пе­ли­вий, і ба­га­то­ми­ло­сти­вий, Він про­щає про­ви­ну та пе­ре­ступ, і не очи­стить вин­но­го, а ка­рає про­ви­ну бать­ків на тре­тіх і на чет­вер­тих по­ко­лін­нях” (Чис. 14, 18). 

Багато християн дуже легковажно ставляться до сповіді – як до духовної хімчистки, яка все очищає. Це називається інструменталізацією Таїнства Покаяння. В цій медитації будемо намагатися глибше зрозуміти своє ставлення до сповіді. 

Де поділися ви, голоснії слова, 

що без вас моя туга німа? 

Розточилися ви, як весняна вода 

по ярах, по байраках, по балках. 

Чом не станете ви, як на морі вали, 

не гукнете одважно до неба, 

не заглушите туги прибоєм гучним, 

не розіб’єте смутку моєї душі 

міцним напрасним натиском бурі? 

                   Я не на те, слова, ховала вас 

і напоїла кров’ю свого серця, 

щоб ви лилися, мов отрута млява, 

і посідали душі, мов іржа. 

Промінням ясним, хвилями буйними, 

прудкими іскрами, летючими зірками, 

палкими блискавицями, мечами 

хотіла б я вас виховать, слова! 

Щоб ви луну гірську будили, а не стогін, 

щоб краяли, та не труїли серце, 

щоб піснею були, а не квилінням. 

Вражайте, ріжте, навіть убивайте, 

не будьте тільки дощиком осіннім, 

палайте чи паліть, та не в’яліть! 

Леся Українка