14  

Самоаналіз і шукання справжніх причин проблеми є дуже важливою складовою духовного розвитку людини. І не байдуже, як людина робить самоаналіз і шукає причину своїх бід. У наших роздумах звернімося до первородного гріха, який є архетипом будь-якого людського гріха. 

Бт. 2, 23: ”І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого” – до первородного гріха людина була в повній гармонії з Богом і з іншою людиною. Адам і Єва жили в любові: Ромео і Джульєтта. 

Бт. 3, 12: „А Адам від­ка­зав: Жін­ка, що дав Ти її, щоб зо мною бу­ла, во­на по­да­ла ме­ні з то­го де­ре­ва, і я їв” – пі­сля грі­ха Адам втра­чає гар­мо­нію з Бо­гом і з Євою, свою про­ви­ну пе­ре­кла­дає на неї: Ро­мео пе­ре­тво­рю­є­ть­ся в Отел­ло. Це са­ме від­бу­ва­є­ть­ся і під час спо­ві­ді: ка­ян­ник, спо­ві­даю­чись зі сво­їх про­вин, од­но­час­но сві­до­мо чи не­сві­до­мо шу­кає вин­них – я жи­ву в не­дос­ко­на­ло­му сві­ті, пов­но­му спо­кус­ни­ків, які ме­не до цьо­го спо­ку­шу­ють. От­же, в кін­це­во­му ре­зуль­та­ті я не вин­ний, я жерт­ва. 

Жінка, що дав Ти її – Єва – не причина, а наслідок. Причина – Ти, Боже. Отже, не затримуючись на найближчій причині, а намагаючись усвідомити те, що знаходиться далі, що на перший погляд невидиме, я шукаю подальші причини – аж до остаточної, першої, за якою нема нічого. І знаходжу її: причиною всіх моїх бід є Бог як першопричина всього існуючого та моєї гріховності в тому числі. 

Сучасні християни-каяники не здатні аналізувати так глибоко. Більшість людей бачать причину свого гріха лише в близьких людях: чоловік, жінка, діти, батьки. Частина спроможна перенести провину далі: соціальні проблеми в країні, політичні, економічні тощо. Якби я жив в Америці, то не мав би таких проблем, отже – не грішив би. Але дійти до Бога? – моя побожність не дозволить мені цього зробити. 

В духовних книжках можна прочитати, що людина повинна пробачити спочатку всьому світові, потім – собі самій, і потім – Богові. Але важко знайти опис процесу цих етапів прощення. До етапів прощення ми можемо дійти, спочатку пройшовши етапи ненависті: до всього світу, до себе самого, до Бога. З досвіду духовного керівника знаю, що теоретично людина неспроможна цього зрозуміти. Той, хто хоче спершу зрозуміти, а потім вже робити – нічого не зробить. Лише той, хто починає робити це без зрозуміння, може пройти ці етапи. 

Якби оті проміння золоті 

у струни чарами якими обернути, 

я б з них зробила золотую арфу, – 

в ній все було б ясне – і струни, й гуки, 

і кожна пісня, що на інших струнах 

бринить, мов голос вітряної ночі, 

бриніла б на моїй злотистій арфі 

тим співом, що лунає тільки в снах 

дітей щасливих. Туга б відкотилась 

від гуків тих геть-геть удалину, 

мов білі тумани, пройняті сонцем, 

що здалека леліють, наче злото, 

не хмарою, а мрією здаються. 

І жалі всі, в гармонію з’єднавшись, 

озвались би, мов хори в емпіреях... 

Леся Українка