13  

Три подібні, але різні форми звертання до Ісуса показують поступальний розвиток їхнього духу. 

Ісус зупиняється і питає: Що бажаєте, щоб учинив я вам? Переважна більшість людей не чують цього голосу Бога, тому що вони зосереджуються не на Богові, а на своїх релігійних практиках, на своїх молитвах. Під час Служби Божої систематично моляться „Господи, помилуй”, в індивідуальних молитвах „Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного” і т.д. Але не слухають Бога, не знають, що Він їм говорить, і тому не відповідають Йому – не доходять до рівня діалогу. І їхні молитви – це монолог, бездумне бубніння різних текстів молитви, їх ідол. Людина чинить ідолопоклонство, хоча думає, що молиться. 

Мт. 6, 7: „А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство”. 

Тре­тя фор­ма звер­тан­ня: „Гос­по­ди”. В пер­ших двох ви­пад­ках во­ни кри­ча­ли: „Зми­луй­ся над на­ми!” Але та­ке про­хан­ня аб­ст­ракт­не. І то­му во­ни по­діб­ні до хво­рих, які йдуть до лі­ка­ря, ка­жуть, що їм по­га­но, що їх силь­но бо­лить, що їх тре­ба лі­ку­ва­ти, ря­ту­ва­ти їм жит­тя – і все: ні­чо­го ін­шо­го не го­во­рять. Що їх бо­лить, яка час­ти­на ті­ла, то­що? В та­ко­му ви­пад­ку лі­кар сам за­дає пи­тан­ня: що те­бе бо­лить, як бо­лить, чи дов­го бо­лить і т.д. Ісус та­кож за­дає пи­тан­ня: „Що хо­че­те, щоб Я вам зро­бив?” „Не­хай нам роз­кри­ю­ть­ся очі”. Во­ни ро­зу­мі­ють свою го­лов­ну про­бле­му – слі­по­та. Не дов­ко­лиш­ній світ з йо­го по­лі­тич­ни­ми, еко­но­міч­ни­ми, со­ці­аль­ни­ми про­бле­ма­ми, не злі лю­ди, які не хо­чуть їм до­по­мог­ти. Ні. Про­бле­ма – слі­по­та. Во­ни по­ка­зу­ють ви­со­кий ду­хов­ний рі­вень: во­ни дос­тат­ньо зрі­лі, щоб ус­ві­до­ми­ти свій гріх і свою го­лов­ну про­бле­му. І пі­сля оз­до­ров­лен­ня во­ни при­єд­ну­ю­ть­ся до уч­нів Ісу­са. При­клад цих сліп­ців по­ка­зує, що ду­же важ­ли­во ро­зу­мі­ти не тіль­ки за­галь­ний свій стан – гріш­ни­ка в цьо­му сві­ті, а та­кож кон­крет­ну го­лов­ну свою про­бле­му в да­ний мо­мент сво­го жит­тє­во­го шля­ху. От­же, са­мо­пі­знан­ня, са­мо­ана­ліз, іс­пит со­віс­ті і ду­хов­не роз­пі­зна­ван­ня. 

Приклад аналізу даних євангельських текстів показує, що дослівне сприйняття тексту, як опису конкретної історичної події, недостатнє. Необхідно в кожному тексті намагатися відчитати алегорію чи метафору чогось глибшого, і застосовувати її до свого конкретного життя. 

Як я умру, на світі запалає 

Покинутий вогонь моїх пісень, 

І стримуваний пломінь засіяє, 

Вночі запалений, горітиме удень. 

І прийде той, чий образ я носила 

З піснями вкупі в серденьку свому. 

«Вона для тебе сей вогонь лишила», – 

Його пізнавши, скажуть всі йому. 

Він гордо скаже: «Ні!» – і гордо здійме чоло, 

І гордо піде геть, не глянувши назад. 

Як перше не прийняв, так і тепер не прийме 

Ласкаво-прикрих жалів і порад. 

Благаю вас, пісні, мої пісні крилаті, 

За ним услід, мов іскорки, летіть, 

Побудьте з ним в його самотній хаті, 

Верніться і мені про нього розкажіть. 

Коли коханий мій і там у самотині 

Так само гордо відречеться нас, 

Тоді, мої пісні, нехай у домовині 

Край мого серця поховають вас. 

Коли ж він з тугою та з гірким сльозами 

Згадає втрачену, зневажену любов, 

Тоді, мої пісні, розстанемось ми з вами, 

Лишіть мене в труні, летіть до нього знов. 

Леся Українка