13
Три подібні, але
різні форми звертання до Ісуса показують поступальний
розвиток їхнього духу.
Ісус зупиняється і
питає: Що
бажаєте, щоб учинив я вам? Переважна більшість людей
не чують цього голосу Бога, тому що вони зосереджуються
не на Богові, а на своїх релігійних практиках, на своїх
молитвах. Під час Служби Божої систематично моляться
„Господи, помилуй”, в індивідуальних молитвах „Господи,
Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного” і т.д.
Але не слухають Бога, не знають, що Він їм говорить, і
тому не відповідають Йому – не доходять до рівня діалогу.
І їхні молитви – це монолог, бездумне бубніння різних
текстів молитви, їх ідол. Людина чинить ідолопоклонство,
хоча думає, що молиться.
Мт. 6, 7: „А як молитеся, не проказуйте
зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть
вислухані за своє велемовство”.
Третя форма
звертання: „Господи”. В
перших двох випадках вони кричали: „Змилуйся над
нами!” Але таке прохання абстрактне. І тому вони
подібні до хворих, які йдуть до лікаря, кажуть, що
їм погано, що їх сильно болить, що їх треба
лікувати, рятувати їм життя – і все: нічого
іншого не говорять. Що їх болить, яка частина
тіла, тощо? В такому випадку лікар сам задає
питання: що тебе болить, як болить, чи довго
болить і т.д. Ісус також задає питання: „Що
хочете, щоб Я вам зробив?” „Нехай нам розкриються
очі”. Вони розуміють свою головну проблему –
сліпота. Не довколишній світ з його
політичними, економічними, соціальними
проблемами, не злі люди, які не хочуть їм
допомогти. Ні. Проблема – сліпота. Вони
показують високий духовний рівень: вони
достатньо зрілі, щоб усвідомити свій гріх і свою
головну проблему. І після оздоровлення вони
приєднуються до учнів Ісуса. Приклад цих сліпців
показує, що дуже важливо розуміти не тільки
загальний свій стан – грішника в цьому світі, а
також конкретну головну свою проблему в даний
момент свого життєвого шляху. Отже,
самопізнання, самоаналіз, іспит совісті і
духовне розпізнавання.
Приклад аналізу
даних євангельських текстів показує, що дослівне
сприйняття тексту, як опису конкретної історичної події,
недостатнє. Необхідно в кожному тексті намагатися
відчитати алегорію чи метафору чогось глибшого, і
застосовувати її до свого конкретного
життя.
Як я умру, на
світі запалає
Покинутий вогонь
моїх пісень,
І стримуваний
пломінь засіяє,
Вночі запалений,
горітиме удень.
І прийде той, чий
образ я носила
З піснями вкупі в
серденьку свому.
«Вона для тебе сей вогонь лишила»,
–
Його пізнавши,
скажуть всі йому.
Він гордо скаже: «Ні!» – і гордо здійме чоло,
І гордо піде геть,
не глянувши назад.
Як перше не
прийняв, так і тепер не прийме
Ласкаво-прикрих жалів і
порад.
Благаю вас, пісні,
мої пісні крилаті,
За ним услід, мов
іскорки, летіть,
Побудьте з ним в
його самотній хаті,
Верніться і мені
про нього розкажіть.
Коли коханий мій і
там у самотині
Так само гордо
відречеться нас,
Тоді, мої пісні,
нехай у домовині
Край мого серця
поховають вас.
Коли ж він з тугою
та з гірким сльозами
Згадає втрачену,
зневажену любов,
Тоді, мої пісні,
розстанемось ми з вами,
Лишіть мене в
труні, летіть до нього знов.
Леся
Українка

|