11
Вони роблять
неймовірне зусилля волі, починають кричати: Господи, Сину
Давидів. Господи – це
визнання віри, визнання Його божественності й
надприродних можливостей.
Слуга Божий
Митрополит Андрей так розпочинає Молитву про Божу Мудрість:
Великий і всемогутній Боже! Зішли на мене з високих і
святих Своїх небес і від престолу Своєї святої слави Твою
святу мудрість, що сидить поруч Тебе. Дай мені мудрість
Твого уподобання, щоб я в житті умів те, що Тобі миле,
гаряче бажати, мудро шукати, у правді признавати і
досконало виповняти на славу й честь Твого святого Імені,
„на хвалу слави Твоєї
благодаті”.
У цих сліпців
бачимо гаряче бажання, мудре шукання і
признання у правді. Перше звертання „Сину
Давидів” недосконале, Бог не відповідає.
Але, незважаючи на те і на зовнішні перешкоди,
вони ще більше волають до Бога про порятунок,
шукають, і їхнє друге звертання „Господи, Сину
Давидів” – це великий крок вперед, людина
таким зверненням спрямовує свій зір до неба,
усвідомлює вертикальну площину своїх проблем,
свій духовний вимір. Усвідомлює свій стан в цьому
світі – стан грішника, причиною якого є не
зовнішній світ з його бідами і нещастями, а сама
людина: її внутрішній стан. Усвідомлення своєї
гріховності – це усвідомлення необхідності
надприродних засобів допомоги, що може дати
лише Бог. На цьому рівні усвідомлення
розпочинається справжнє сакраментальне життя
християнина – участь в Церковних богослужіннях і
в Святих Таїнствах: в першу чергу в Таїнствах
Покаяння і Євхаристії, практика молитви. Якщо
християнин не осягне цей рівень, то його
богомільне життя – пародія, яка легко
переростає в тупий
фанатизм.
У цій медитації
постараймося ввійти в своє сакраментальне життя і
усвідомити всі недоліки.
Мріє, не зрадь! Я
так довго до тебе тужила,
Стільки
безрадісних днів, стільки безсонних
ночей.
А тепер я в тебе
останню надію вложила.
О, не згасни ти,
світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти
ж так довго лила свої чари
в серце жадібне
моє, сповнилось серце ужерть,
вже ж тепера мене
не одіб’ють від тебе примари,
не зляка ні
страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших
мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не
мрій, я зрікаюсь життя.
Вдарив час, я
душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає
мені вороття.
Тільки – життя за
життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти
живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив
і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не
здобувши нового добра.
Мріє, колись ти
літала орлом надо мною, –
дай мені крила
свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать
вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться
згинуть за теє – дарма!
Леся
Українка

|