ДУХОВНЕ РОЗПІЗНАВАННЯ   

[ПРАВИЛА РОЗПІЗНАВАННЯ ДУХІВ] 

[313] ПРАВИЛА, 

які допомагають відчувати і розуміти, принаймні до певної міри, 

різні порухи, викликані в душі: добрі, щоб їх прийняти, і погані, щоб їх відкинути; 

найбільш придатні для Першого тижня 

МНЕМОНІЧНА СХЕМА ДЛЯ ЛЕГКОГО ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ 

Перший тиждень має 14 правил духовного розпізнавання. Хресна дорога має 14 зупинок або стоянь. Кожне правило духовного розпізнавання чіпляємо до відповідної зупинки хресної дороги. 

Зупинка 1 – Пилат засуджує Ісуса Христа.

[314] Правило перше. Тим, хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог зазвичай підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб надовше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та вадах. Добрий же дух у таких людях діє протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму.

Простіше: людина грішить, йде до зла: злий дух діє на почуття, добрий дух – на розум. Стрілка вниз означає духовне падіння.

Зупинки хресної дороги знаємо напам’ять. Тепер ці два малюнки треба так з’єднати, щоб перша зупинка хресної дороги викликала в пам’яті асоціацію з першим пунктом духовного розпізнавання. 

Пилат осуджує Ісуса Христа – Пилат грішить, злий дух дій на його почуття, емоції, нижчі інстинкти, збуджуючи страх у серці: «Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш» (Ів. 19, 9), добрий дух діє на розум, на моральні переконання: «Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього» (Мт. 27, 19). 

Закарбувати в пам’яті: коли Пилат осуджує Ісуса, то добрий дух діє на розум, крутиться біля голови, злий дух діє на почуття, крутиться біля серця. Добрий дух діє через дружину Пилата, злий – через розлючений натовп. Уявити й відчути, як злий дух через натовп розпалює страх в серці Пилата, а добрий дух через його дружину промовляє до розуму Пилата. Побачити, почути, відчути органами чуття. 

Зупинка 2 – Ісус бере на себе хрест. 

[315] Правило друге. У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі. Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу. Натомість доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб людина могла чинити поступ у творенні добра. 

Простіше: людина очищається від гріхів, йде до добра: злий дух діє на розум, добрий дух – на почуття. Стрілка вверх означає духовне піднесення. 

У випадку Ісуса про очищення з гріхів не може бути й мови. Ми порівнюємо Ісуса з людиною лише аналогічно, ради мнемонічних цілей, тобто швидкого й тривкого запам’ятовування. 

Ісус бере на себе хрест, щоб спасти все людство – людина бере на себе свій хрест, коли очищається з гріхів і йде до добра. Це важкий шлях, злий дух діє на розум, показуючи різні перешкоди на цьому шляху, підкидаючи спосіб мислення і показуючи поведінку людей, далеких від Бога, як взірець для наслідування, пробує збудити людський індивідуалізм, людське «его»: «Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти!» (Мт. 27, 42). Добрий дух діє на почуття, збуджує в серці любов: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,не радіє з неправди, але тішиться правдою,усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» (1 Кор. 13, 4-7). 

Уявити: Ісус бере хрест, злий дух діє на розум, єхидно шепоче на вухо – не донесеш, хрест важкий, дорога довга, ти немічний, кинь хрест. Добрий дух діє на почуття, збуджує любов, яка не вираховує, а любить, і з любові людина чинить неймовірні шляхетні речі. 

Зупинка 3 – Ісус падає під хрестом перший раз. 

У мнемотехніці асоціації створюються не лише за принципом подібності, але й за принципом протилежності, відмінності. Третє і четверте правила духовного розпізнавання можна з’єднати з відповідними зупинками хресної дороги за принцом протилежності. Але легше поміняти третє і четверте правило місцями і з’єднати з хресною дорогою за принципом подібності, бо послідовність правил у даному випадку не має значення. 

[317] Правило четверте. Про духовне спустошення. Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі, приміром, затьмарення душі, душевне сум’яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; все це схиляє до зневіри, браку надії і любови. Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа. Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення. 

Спустошення: затьмарення, сум’яття, занепокоєння, потяг до низьких та земних речей. Наслідки: бездіяльність, байдужість, сум, відокремленість від Бога. 

Тут нам не треба створювати другий малюнок. Уявляємо спустошення як фізичне й духовне виснаження Ісуса, Він падає, стає бездіяльним, байдужим, сумним, відчуває відокремленість від Бога. Не забуваймо, що це мнемотехніка, а не Христологія. Мета лише одна – запам’ятати, що таке духовне спустошення. Тут нам допоможе уява почуттів: уявити й відчути в собі все негативне. Також допоможе уява органів чуття: уявити й відчути фізичний біль, втому, жару, спрагу. Це буде добрим приготуванням до молитви органами чуття, яку св. Ігнатій подає вже в першому тижні духовних вправ і розвиває у другому. 

З п’ятого правила можемо тут додати, що в стані спустошення на нас впливає злий дух. Щоб закріпити цей образ у пам’яті міцніше, доповнимо його картинкою спокушання Ісуса в пустелі. Злий дух до Нього підступив саме тоді, коли Він був на межі фізичного виснаження, тобто в стані великого спустошення: «Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!» (Мт. 4, 3). 

Зупинка 4 – Ісус зустрічає свою Матір. 

[316] Правило третє. Про духовну втіху. Втіхою називаємо такий стан душі, коли в ній зароджується певний внутрішній порух, завдяки якому вона спалахує любов’ю до свого Творця і Господа; внаслідок цього вона не може любити жодного створіння на землі заради нього самого, а лишень у Творці всього сущого. Подібним чином досвідчуємо таку втіху, коли душа проливає сльози, які спонукають її – чи то з жалю за свої гріхи, чи через Страсті Господа нашого Ісуса Христа, чи з якихось інших причин, що безпосередньо пов’язані зі служінням Йому та Його прославою, – до любови до свого Господа. Зрештою, втіхою називаємо будь-яке зростання надії, віри і любови, а також внутрішню радість, яка закликає і притягує до речей небесних і до спасіння своєї душі, сповнюючи її миром і супокоєм у Творці й Господі. 

Втіха: любов, внутрішня радість, мир, спокій, сльози, які спонукають до любові. 

Психічний і духовний вплив матері на дитину великий. Нам потрібна не тільки любов мами, але й її повне зрозуміння, сприйняття та акцептація нас такими, якими ми є, наших виборів, покликання, життєвого шляху і місії в житті. Марія – досконала Мати, вона розуміє і підтримує свого Сина в усьому, і тому зустріч з Матір’ю у такий трагічний момент наповнює Ісуса втіхою, вона для Нього – взірець для наслідування: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1, 38). 

З п’ятого правила можемо тут додати, що в стані втіхи на нас впливає добрий дух. 

Зупинка 5 – Симон Кириней допомагає Ісусу нести хрест. 

[318] Правило п’яте. Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення або тоді, коли попередньо відчували втіху. Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення. 

Під час спустошення не приймати рішення, які ведуть до зовнішніх змін, а бути твердим у попередніх рішеннях. Тобто, жодних зовнішніх змін. 

Згадаймо себе у ситуаціях проблем, бід, нещасть тощо, тобто коли нам погано. Ми хочемо швидко вийти з такого стану до попереднього, коли було добре, тому в таких ситуаціях гарячкуємо і прагнемо відразу щось робити, міняти. А в такому стані нами легко може маніпулювати злий дух, тому не треба робити жодних зовнішніх змін. 

Ісус у стані духовного спустошення, кожний крок дається дуже важко й боляче, находять спокуси кинути свій хрест, уникнути Голгофи. Симон Кириней допомагає Ісусові виконати свою місію, тобто бути непохитним у попередньому рішенні. Симон Кириней – як символ твердості й непохитності в рішеннях, важкий хрест на його плечах – символ важкого стану, тобто спустошення. 

Симон Кириней як протилежність Петра у наступній ситуації, коли Петро намагається змінити рішення Ісуса: «А Він обернувся й промовив Петрові: Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (Мт. 16, 23). 

Зупинка 6 – Вероніка витирає Ісусу обличчя. 

[319] Правило шосте. Хоча під час спустошення ми не повинні змінювати свої рішення, та все ж вельми корисно проводити у собі внутрішні зміни, спрямовані проти такого спустошення, наприклад, більше уваги приділяючи молитві та розважанням, ретельніше проводячи іспит сумління і старанніше здійснюючи покуту. 

Під час спустошення проводити внутрішні зміни: молитва, іспит совісті, покута. 

Коли нам погано, болить, то ми перебуваємо у ситуації, вона нами керує. Зовнішні зміни – це спроба вийти з ситуації, яку сприймаємо як щось зовнішнє, механічне, випадкове. Такий світогляд хибний, бо зовнішня ситуація є віддзеркаленням нашої внутрішньої ситуації, яка є причиною зовнішньої ситуації. Зовнішній вихід з ситуації або зовнішнє виправлення того, що було пошкоджене, не змінить внутрішньої ситуації, тобто не змінить причини, яка буде постійно породжувати зовнішню ситуацію. Усунути слід причину, тобто змінити внутрішню ситуацію, свій внутрішній стан. А кардинально це може зробити лише Божа благодать, яку ми випрошуємо молитвою, медитацією, прощенням, покутою тощо. 

Вероніка, слабка жінка, не може допомогти Ісусові фізично, як Симон Кириней, але може допомогти Йому через співчуття, емпатію, солідарність, любов. І зовнішній простий жест витирання обличчя є символом внутрішньої допомоги, потішання, що допомагає Ісусові зробити внутрішні зміни: внутрішньо заспокоїтись, осягнути мир, спокій, душевну рівновагу. 

У важких ситуаціях нам слід заспокоїтись і звернути увагу на своє серце, почуття, думки, мотиви тощо, почати молитись. 

Зупинка 7 – Ісус вдруге падає під хрестом. 

[320] Правило сьоме. Переживаючи спустошення, треба думати, що Господь вирішив випробувати наші сили, аби побачити, як ми чинитимемо опір різним спонукам та спокусам ворога; позаяк можемо так робити з Божою допомогою, якої завше достатньо, хоч і не відчуваємо цього виразно. Бо й справді, навіть якщо Господь позбавив нас неабиякого запалу, великої любови та всеосяжної ласки, Він все ж завжди дарує нам ласку, якої достатньо для вічного спасіння. 

Спустошення – Боже випробування. 

Уявімо собі, що зустрічі з Симоном Киринеєм, Марією і Веронікою були для Ісуса підтримкою, Божим даром і благодаттю. Друге падіння – Бог випробовує Його, забираючи ці дари, щоб Він сам далі ніс свій хрест. 

Для того, що закарбувати це в пам’яті, згадаймо праведного Йова – всі біди й нещастя були для нього випробуванням, привели його до Бога: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе» (Іова 42, 5). 

Зупинка 8 – жінки плачуть над страждаючим Ісусом. 

[321] Правило восьме. Той, хто відчуває спустошення, має намагатися зберігати терпіння, опираючись у такий спосіб нападові, якого зазнає, і пам’ятати, що невдовзі втіха до нього повернеться, якщо у боротьбі зі спустошенням докладатиме зусиль, описаних у шостому правилі. 

Під час спустошення зберігати терпіння, щоб опертись спокусі зовнішніх змін і чинити внутрішні зміни. 

Спустошення – терпіння – сльози. Під час спустошення не можна робити зовнішніх змін, отож терпіти в цьому стані. Сльози є проявом терпіння і допомагають перетерпіти важкий період, очищають нас. 

Жінки плачуть, терплять разом з Ісусом у спустошенні, ніякої іншої активності не проявляють: «Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй благання моє, не будь мовчазний до моєї сльози» (Пс. 39, 12). 

Зупинка 9 – Ісус втретє падає під хрестом. 

[322] Правило дев’яте. Існують три основні причини, що викликають у нас відчуття спустошення. 

По-перше, буваємо байдужими, лінивими чи недбалими у тому, що стосується духовних вправ; відтак духовна втіха залишає нас із нашої ж вини. 

По-друге, спустошення є випробуванням: чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих ласк. 

По-третє, спустошення допомагає нам набути істинного пізнання і розуміння, а також внутрішнє усвідомлення того, що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і ласка від Господа Бога; і щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордости чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи. 

Причини спустошення: лінивство; випробування; щоб зрозуміти, що все – Божий дар. 

Перша причина: лінивство – це наша особиста провина. 

Друга причина: випробування – щоб ми пізнали межі своїх сил. 

Третя причина: набути істинного пізнання – зрозуміти, що все – Божий дар, а не наші заслуги. 

Перша причина – наш гріх. 

Друга причина – практичне самопізнання. 

Третя причина – інтелектуальне розуміння. 

Перша причина – ми самі; друга і третя причина – Бог. 

Уявляємо себе на місці Ісуса. Третє падіння, з якого ми не можемо піднятись – це стан нашого глибокого спустошення. Думаємо про причини. Перше: пізнати свою гріховність: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» (1 Ів. 1, 8). Пізнання своє гріховності – це початок першого тижня духовних вправ, коли воно доходить до кульмінаційної точки – медитації про пекло, то відчуваємо найбільший біль, повне богозалишення. Ось тут переходимо до другої причини – це Боже випробування. «На безчестя кажу, що ми ніби стратили сили» (1 Кор. 11, 21). Але Бог ніколи не навантажує нас понад наші сили, дає нам стільки випробувань, скільки ми спроможні витримати. Це практичне пізнання своїх духовних і психічних сил. Другий етап першого тижня – досвід Божої любові й прощення. Тут ми доходимо до третьої причини – починаємо розуміти таїну Божої любові, прощення, відкуплення – все це є для нас незаслуженим Божим даром: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2, 8-9). 

Зупинка 10 – з Ісуса здерли одяг. 

[323] Правило десяте. Той, хто відчуває втіху, має думати про те, як діятиме, коли знову переживатиме спустошення, і накопичувати нові сили на цей час. 

Під час втіхи думати про спустошення, тобто не впадати в ейфорію, екзальтацію, усвідомлюючи, що такий стан не вічний і ми його втратимо. Не бажати залишитись у такому стані назавжди: «І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі» (Мт. 17, 4). 

Наш організм – фізичний, психічний, духовний легше переносить легкі зміни, ніж важкі. Коли ми перебуваємо в спокійному стані, то перехід до спустошення, чогось болючого легше перенести, ніж перехід від втіхи до спустошення. Уявіть собі таку ситуацію: ви маєте якусь працю, за яку вас ніхто ніколи не хвалить. Раптом хтось починає критикувати. Це болить. Але якщо вас за вашу працю постійно хвалять, захоплюються нею, ви перебуваєте в стані втіхи, то якщо хтось раптом починає критикувати, то біль набагато більший.  

Уявімо себе на місці Ісуса. З нас здирають одяг – щось у нас відбирають, принижують. Це стан раптового спустошення, до якого треба приготуватись попередньо, коли ми перебували в стані втіхи. Якщо приготуємось добре, то згадаємо попередні пункти, що не можна робити зовнішніх змін, робити внутрішні зміни і терпіти. 

Частина реколектантів потрапляє у пастку попередніх реколекцій: чудовий досвід і втіху попередніх реколекцій намагається повторити в наступних, пережити ці самі почуття, прозріння, отримати ці самі благодаті. А Бог веде людину іншим шляхом. Треба бути чуйним на Божий голос і слухати його, а не свої бажання і прагнення, дати можливість Богові вести себе, а не створювати свої плани, програми й пробувати реалізувати їх самому. 

Зупинка 11 – Ісус прибитий до хреста. 

[324] Правило одинадцяте. Відчуваючи втіху, потрібно якомога більше впокорюватися та принижуватися, розмірковуючи про те, як мало ми варті під час спустошення, позбавлені ласки або втіхи. 

Навпаки, переживаючи спустошення, слід думати про те, що тієї ласки, яку маємо, достатньо, щоби протистояти всім ворогам, звернувшись по допомогу до свого Творця і Господа. 

В ігнатіанській духовності це називається agere contra – діяти навпаки, в протилежну сторону. По-простому: збуджувати в собі протилежний стан. 

Під час втіхи принижувати себе, бо в стані екзальтованості можуть вирости крила, які нас піднесуть і вдарять головою об стелю – з можливим летальним результатом, бо в такому стані людині «море по коліна»: «Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!» (Лк. 22, 33). 

[14] Заувага чотирнадцята. Коли керівник помітить, що той, хто виконує вправи, зазнає втіхи і діє з неабияким запалом, то має застерегти його, щоб не дав поквапно та необдумано якоїсь обіцянки чи не склав якогось обіту. 

Під час спустошення, щоб не дійти до розпачу, згадувати про благодать і молитись: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5, 44); «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Мк. 9, 24). 

[7] Заувага сьома. Якщо керівник зауважить, що той, хто виконує вправи, відчуває спустошення і зазнає спокус, то має поставитися до нього не суворо й жорстко, а лагідно і привітно, підбадьорюючи його і додаючи йому сил для поступу в майбутньому, розвінчуючи лукаві підступи ворога людської природи і готуючи до втіхи, якої він невдовзі зазнає. 

Уявімо, що нас прибивають до хреста. Це стан великого спустошення, болю, ненависті. В мене є вибір: бути добрим чи поганим розбійником? Відчуваю присутність Ісуса. Що я виберу? Збуджую в собі позитивні почуття, щоб перебити ними негативні: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» (Лк. 23, 42). По аналогії: у стані втіхи дію навпаки – впокорюю і принижую себе. 

Останні три правила стосуються тактики злого духа, і їх легко запам’ятати. Злий дух діє як жінка, спокусник, полководець. 

Жінка – рішуча, коли чоловік слабкий, слабка, коли чоловік рішучий. 

Спокусник – хоче залишатись сам невиявленим і щоб людина не виявляла спокуси, яких зазнає, тобто ізолювати людину від інших людей у її внутрішніх переживаннях. 

Полководець – розробляє план атаки і б’є у найслабше місце. 

Наша поведінка: agere contra – діяти навпаки, в протилежну сторону. 

У спокусах бути рішучими, розповідати про них духовному керівникові, найбільшу увагу звертати на свої слабкі місця. 

Зупинка 12 – Ісус вмирає на хресті. 

[325] Правило дванадцяте. Своєю поведінкою ворог нагадує жінку; він виявляє слабкість, коли наштовхується на опір, і силу, коли дозволяємо йому діяти. 

Коли жінка свариться з чоловіком, який рішуче опирається, то зазвичай занепадає духом і тікає; якщо ж, навпаки, у чоловіка не вистачає духу, і він починає поступатися, то гнів, мстивість і злість жінки стають майже безмежними. 

Так і ворог, як правило, слабне, втрачає відвагу і відступає зі своїми спокусами, коли той, хто займається духовними вправами, рішуче протистоїть його спокусам, чинячи прямо протилежне. Якщо ж, навпаки, зіткнувшись віч-на-віч зі спокусами, починаємо боятися і занепадати духом, то не знайдеться на землі жорстокішого звіра, ніж ворог роду людського, коли з незмірною підступністю заходиться здійснювати свої прокляті наміри. 

У спокусах не занепадати духом, а рішуче боротись з ними, як з нападами жінки. 

Уявімо першу й останню спокуси Ісуса Христа: «Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!» (Мт. 4, 3); «Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!» (Мт. 27, 40). Як у першій, так і в останній спокусі Ісус рішуче опирається: «А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Мт. 4, 4). «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Лк. 23, 46). 

Зупинка 13 – Ісус знятий з хреста. 

[326] Правило тринадцяте. Поза тим, ворог діє як спокусник, потай, роблячи все, щоби його не виявили. І справді, негідник, намагаючись лукавими словами звабити доньку шановного батька або дружину доброго чоловіка, прагне, аби його слова та намовляння залишалися в таємниці. Навпаки, він страшенно невдоволений, коли донька батькові чи дружина чоловікові розкриває його оманливі слова й облудні наміри, бо ж добре бачить, що йому вже не вдасться довести справу до кінця. 

Так само й ворог людського роду, наражаючи праведну людину на свої хитрощі та намовляння, хоче, щоби вона приймала і зберігала їх у таємниці. Проте коли людина відкриває їх перед досвідченим сповідником чи іншою духовною особою, обізнаною з його лукавством та злістю, то це аж ніяк не припадає йому до вподоби, бо ж він одразу бачить, що не зможу успішно звершити свій підступний намір, оскільки його хитрощі виявлено. 

Злий дух хоче сам залишитись у таємниці і щоб його дії залишались у таємниці. Отож, слід робити протилежне – розповідати про свої спокуси духівникові. 

«А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!» (Мт. 27, 40). Уявляємо, що спокусник діє не безпосередньо, а через натовп, щоб його не виявили. Ісус не піддався спокусі – не зійшов з хреста сам, а був знятий іншими. 

Зупинка 14 – тіло Ісуса вкладають до гробу. 

[327] Правило чотирнадцяте. Можна скористатися ще іншим порівнянням: ворог поводиться як полководець, котрий хоче захопити і пограбувати якесь місто. Як воєначальник, розклавши табір та з’ясувавши силу і план фортеці, атакує її з найслабшого боку, так і ворог людського роду кружляє довкола людини, вивідуючи звідусіль всі наші богословські, засадничі та моральні чесноти, а тоді нападає і намагається захопити нас там, де знаходить найслабше місце, яке найбільше потребує засобів для того, аби сягнути вічного спасіння. 

Усвідомити, що злий дух – це дуже інтелігентне і хитре створіння, таке як єзуїт. Він усе добре прораховує, його самого і його атаку дуже важко помітити. Згадаймо біблійний опис первородного гріха: кілька невинних речень у діалогу з Євою, і … падіння усього людства. 

«А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну.Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу... Відказав їм Пилат: Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте.І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили» (Мт. 27, 62-66). Після смерті Ісуса справа ще закінчилась, залишилось ще одне слабке місце – воскресіння. Первосвященики і фарисеї прораховують усе до найбільших дрібниць, ставлять сторожу, щоб вдарити по цьому слабкому місці. 

Погляньмо на останній рисунок. Правила духовного розпізнавання першого тижня діляться на чотири категорії правил:  

1) дві категорії людей: ті, які грішать, і ті, які очищаються від гріхів; 

2) духовне спустошення; 

3) духовна втіха; 

4) тактика злого духа. 

Виділимо їх окремо, пригляньмося їм уважно. Можна створювати свої власні асоціації, користуючись своєю уявою і фантазією. Перші спонтанні асоціації, які відразу виходять з підсвідомості, найбільш тривкі. 

 1) дві категорії людей

              2) духовне спустошення

                     3) духовна втіха

            4) тактика злого духа