о. О. Кривобочок ТІ  

 

Духовне розпізнавання св. Ігнатія Лойоли 

 

«Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих, то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним. Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати, усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога. З цього уроку він почерпнув немало світла і почав з більшою охотою розважати над своїм минулим життям і великою потребою понести покуту за нього» (Заповіт прочанина, 8-9). 

Це початок духовного досвіду св. Ігнатія Лойоли. З цього досвіду пізніше постануть «Духовні Вправи» як книжка і як практика виконання духовних вправ. А в цій книжці є дві серії правил духовного розпізнавання або правил розпізнавання духів. 

Пригляньмося суттєвим елементам досвіду, який описав Ігнатій, і який він постійно вдосконалюватиме. 

1. Спостереження за своїм внутрішнім світом: думками і почуттями. 

2. Усвідомлення зв’язку між думками і почуттями: думки породжують почуття. 

3. Аналіз причинно-наслідкового зв’язку між думками і почуттями приводить до відкриття світу невидимих духів і їхньої дії в ньому. 

4. Розуміння різниці дії різних духів. 

Згодом прийде наступне розуміння: як думки породжують почуття, так і почуття породжують думки, розрізнення духовного і не-духовного досвіду в думках і почуттях, що слід робити в різних видах внутрішнього досвіду. 

Християнська віра вчить, що є три види спокус, на які наражається кожна людина: 

1) ті, які походять від самої людини; 

2) ті, які походять із зовнішнього видимого світу; 

3) ті, які походять із невидимого світу поганих духів. 

Якщо дивитися на це через призму теорії та практики духовного розпізнавання св. Ігнатія, то це християнське вчення – мала частина вчення про духовне розпізнавання св. Ігнатія, до того ж суто теоретична: абстрактні знання, повністю відірвані від реального досвіду. Щоби було зрозуміліше – чи читач цих рядків, який у своєму житті відчуває та переживає різні спокуси, здатний розрізнити їх і посортувати згідно з трьома поданими видами? Ще по-іншому – чи читач цих рядків відчуває й розуміє в своєму житті дію Бога й чорта, чи Бог і чорт, як і їхні дії – це тільки теоретичні знання: вірю, що Бог і чорт існують, бо так мене вчить моя католицька віра, але в моєму реальному житті ні Бог, ні чорт ніяк себе не проявляють? 

Предтечами св. Ігнатія були отці пустелі, які, з одного боку, подавали теоретичні засади – згадати хоча би Евагрія Понтійського, його каталог помислів, які пізніше Церква асимілювала й подала як головні гріхи, так і практичні вказівки, які вони застосовували в індивідуальному духовному керівництві. Але духовний доробок св. Ігнатія Лойоли й, особливо, його вчення про духовне розпізнавання – це плід його особистого досвіду й дару Божої благодаті. Він, можна сказати, по-схоластичному аналізує, розрізняє й систематизує внутрішній світ людини, який називає внутрішніми порухами. Розділяє їх на два головні види: почуття і думки. Він розпочинає від власного досвіду, який постійно поглиблює, і на основі емпіричних даних створює свою теоретичну систему з практичними вказівками, яку можна застосувати до досвіду кожної людини й яка пережила століття й далі актуальна, незважаючи на весь поступ психології за цей час. А його вчення бере людину цілісно – як її духовний, так і психічний виміри. 

Вчення про духовне розпізнавання св. Ігнатія можна розглядати з різних аспектів, з різних точок зору й з різних методологій: брати окремі пункти й аналізувати їх в світлі конкретних психологічних чи антропологічних доктрин, брати цілісно як невід’ємну частину духовних вправ з їх конкретними цілями на різних етапах: гріх, благодать, прощення, вибір тощо. 

Про це написано вже багато книжок. Тут я хотів би звернути увагу на деякі аспекти геніальності св. Ігнатія Лойоли й ігнатіянської духовності: 

1. Теоретичні релігійні знання, доктрини й правди віри внутрішньо пережити. Мовою східної духовності – розум з’єднати з серцем або теорію з’єднати з практикою. 

2. Різні виміри людської особи, такі як розум і почуття, звести, наскільки це можливо до спільного знаменника, тобто з’єднати їх – це внутрішня інтеграція особи: внутрішній дуалізм розум-почуття стирається, зменшується, зникає. 

3. Це саме стосується й дуалізму психічний-духовний виміри – інтегрувати їх в одне ціле. Знову ж таки – наскільки це можливо: людські здатності, зусилля плюс дар Божої благодаті.