о.
О. Кривобочок ТІ
Духовне
розпізнавання св. Ігнатія Лойоли
«Проте між цими думками була певна
різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми
ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від
себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому
великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб
вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень
зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у
святих, то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й
навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався
вдоволеним та радісним. Утім він цього не зауважував і не
зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи
не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати,
усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в
ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити
відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола,
другий – від Бога. З цього уроку він почерпнув немало світла і
почав з більшою охотою розважати над своїм минулим життям і
великою потребою понести покуту за нього» (Заповіт
прочанина, 8-9).
Це
початок духовного досвіду св. Ігнатія Лойоли. З цього
досвіду пізніше постануть «Духовні Вправи» як книжка і як
практика виконання духовних вправ. А в цій книжці є дві
серії правил духовного розпізнавання або правил
розпізнавання духів.
Пригляньмося
суттєвим елементам досвіду, який описав Ігнатій, і який він
постійно вдосконалюватиме.
1.
Спостереження за своїм внутрішнім світом: думками і
почуттями.
2.
Усвідомлення зв’язку між думками і почуттями: думки
породжують почуття.
3.
Аналіз причинно-наслідкового зв’язку між думками і почуттями
приводить до відкриття світу невидимих духів і їхньої дії в
ньому.
4.
Розуміння різниці дії різних духів.
Згодом
прийде наступне розуміння: як думки породжують почуття, так
і почуття породжують думки, розрізнення духовного і
не-духовного досвіду в думках і почуттях, що слід робити в
різних видах внутрішнього досвіду.
Християнська
віра вчить, що є три види спокус, на які наражається кожна
людина:
1)
ті, які походять від самої людини;
2)
ті, які походять із зовнішнього видимого
світу;
3)
ті, які походять із невидимого світу поганих
духів.
Якщо
дивитися на це через призму теорії та практики духовного
розпізнавання св. Ігнатія, то це християнське вчення – мала
частина вчення про духовне розпізнавання св. Ігнатія, до
того ж суто теоретична: абстрактні знання, повністю
відірвані від реального досвіду. Щоби було зрозуміліше – чи
читач цих рядків, який у своєму житті відчуває та переживає
різні спокуси, здатний розрізнити їх і посортувати згідно з
трьома поданими видами? Ще по-іншому – чи читач цих рядків
відчуває й розуміє в своєму житті дію Бога й чорта, чи Бог і
чорт, як і їхні дії – це тільки теоретичні знання: вірю, що
Бог і чорт існують, бо так мене вчить моя католицька віра,
але в моєму реальному житті ні Бог, ні чорт ніяк себе не
проявляють?
Предтечами
св. Ігнатія були отці пустелі, які, з одного боку, подавали
теоретичні засади – згадати хоча би Евагрія Понтійського,
його каталог помислів, які пізніше Церква асимілювала й
подала як головні гріхи, так і практичні вказівки, які вони
застосовували в індивідуальному духовному керівництві. Але
духовний доробок св. Ігнатія Лойоли й, особливо, його вчення
про духовне розпізнавання – це плід його особистого досвіду
й дару Божої благодаті. Він, можна сказати, по-схоластичному
аналізує, розрізняє й систематизує внутрішній світ людини,
який називає внутрішніми порухами. Розділяє їх на два
головні види: почуття і думки. Він розпочинає від власного
досвіду, який постійно поглиблює, і на основі емпіричних
даних створює свою теоретичну систему з практичними
вказівками, яку можна застосувати до досвіду кожної людини й
яка пережила століття й далі актуальна, незважаючи на весь
поступ психології за цей час. А його вчення бере людину
цілісно – як її духовний, так і психічний
виміри.
Вчення
про духовне розпізнавання св. Ігнатія можна розглядати з
різних аспектів, з різних точок зору й з різних методологій:
брати окремі пункти й аналізувати їх в світлі конкретних
психологічних чи антропологічних доктрин, брати цілісно як
невід’ємну частину духовних вправ з їх конкретними цілями на
різних етапах: гріх, благодать, прощення, вибір
тощо.
Про
це написано вже багато книжок. Тут я хотів би звернути увагу
на деякі аспекти геніальності св. Ігнатія Лойоли й
ігнатіянської духовності:
1.
Теоретичні релігійні знання, доктрини й правди віри
внутрішньо пережити. Мовою східної духовності – розум
з’єднати з серцем або теорію з’єднати з
практикою.
2.
Різні виміри людської особи, такі як розум і почуття,
звести, наскільки це можливо до спільного знаменника, тобто
з’єднати їх – це внутрішня інтеграція особи: внутрішній
дуалізм розум-почуття стирається, зменшується,
зникає.
3.
Це саме стосується й дуалізму психічний-духовний виміри –
інтегрувати їх в одне ціле. Знову ж таки – наскільки це
можливо: людські здатності, зусилля плюс дар Божої
благодаті.
|