ЗАКІНЧЕННЯ

Визволити полонених  

Господній Дух на мені, 

бо він мене помазав. 

Послав мене нести Добру Новину бідним, 

звіщати полоненим визволення… 

випустити пригноблених на волю 

Лк. 4, 18  

Один із перших послідовників Ігнатія, св. П’єр Фавр, згадує у своєму Memoriale про духовний вплив Ігнатія на нього, коли вони познайомилися як студенти в Парижу. П’єр, дуже інтелігентний, ввічливий і побожний, який здобуде багато сердець під час своєї апостольської праці, з вдячністю згадує про великі благодаті, які Бог дав йому через Ігнатія, коли вони вчилися в університеті. Він пише: 

«Божому милосердю сподобалося дати мені благодать ясно пам’ятати і розмірковувати про дари, які Господь дав мені тоді через цю людину. Спочатку він дав мені розуміння мого сумління, спокус і скрупулів, які я довго носив у собі, не розуміючи їх і не бачачи дороги до внутрішнього миру» [1] . 

П’єр Фавр був одним із перших серед багатьох людей, які звільнилися з довготривалих духовних пут завдяки допомозі Ігнатія Лойоли. П’єр говорить про спокуси і скрупули, яким він довго був підданий, «не розуміючи їх і не бачачи способу отримати спокій». Ця людина віри, щиро описуючи свою безпомічну боротьбу з духовним тягарем, якого не розуміла і не знала, як його подолати, безумовно, говорить за інших побожних людей, які упродовж століть переживали такий самий досвід боротьби й тягарів. 

П’єр говорить також за безліч вірних людей, які, як і він, відкрили в навчанні Ігнатія Лойоли спосіб нарешті зрозуміти порухи в своїх серцях, які показали їм способи виходу з духовної темряви й страху. Як і П’єр, вони змогли побачити спосіб як «отримати спокій». І, як і П’єр, вони розширили свої серця в прославленні Бога, який звільнив їх через учення Ігнатія. Навчання Ігнатія про розпізнавання і духовне визволення, до якого воно веде, були темою цієї книжки. 

У чотирнадцяти правилах Ігнатій говорить усім побожним особам, що смиренне й сумлінне розпізнавання духів – духовне усвідомлення, розуміння і відповідь – можуть їх визволити з рабства духовного спустошення й підступів ворога. Господь, який об’являється у цих правилах, є Господом, який говорить своїм учням: «Хай не тривожиться серце ваше!» (Йо. 14, 1). 

На початку наших роздумів про розпізнавання ми цитували Джона Кассіяна про духовну боротьбу з різними помислами і вчення старців про цю боротьбу. Ми можемо розглянути ті самі слова знову, але з більшим розумінням, завершуючи роздуми про розпізнавання: 

«Хоча причини цих помислів, представлені навчанням старців, усі відразу визнають, але перед тим, як вони проявляться, ніхто про них не знає, хоча вони чинять наш шкоду» [2] . 

Що вірно щодо помислів і відповідного навчання старців, вірно також щодо розпізнавання духів і чотирнадцяти правил Ігнатія. Духовна втіха і духовне спустошення – загальний досвід усіх, хто шукає Бога. Часом усі вони досвідчують афективне навантаження духовного спустошення й супроводжуючі підступи ворога. Вони можуть відчувати знеохочення в молитві й служінні; вони можуть відчувати тяжкість перешкод, сум; вони можуть схилятися до змін під час духовного спустошення; вони можуть вважати ворога сильним, а себе слабкими; вони можуть мати схильність до мовчання під час нападів ворога. Вони досвідчуватимуть такі і подібні оманливі навіювання. 

Такими тактиками ворог «діє в кожній людині», і « ніхто про них не знає» або не знає ясно, так як говорить традиція, поки про них не навчать старці, мудрі в розпізнаванні. В нашому випадку таким старцем є Ігнатій. Він, у спосіб, унікальний для християнської духовної традиції, знайшов ясні й практичні слова, аби описати духовний досвід, який, в дійсності «має кожна людина»: постійне чергування духовної втіхи й духовного спустошення з відповідною благодаттю й підступами. Як тільки Ігнатій описав ці духовні порухи, то їх відразу «впізнали всі». Сила цих правил у великій мірі полягає в тому, що Ігнатій духовно показує нас нам самим. Прийнявши ці правила, багато з нас, як П’єр Фавр, починають розуміти духовні порухи, які невиразно відчували в своїх серцях, але не могли їх зрозуміти. Це нове розуміння – це двері до нової свободи. 

Розвиток вимагає часу, і розвиток розпізнавання не є винятком із загального правила. Прогрес у здатності духовно розпізнавати життя відбувається через постійну молитву, зусилля, розмови з духовним керівником і через усі засоби, які Ігнатій подає в своїх правилах [3] . Те, що Генрі Ньюман пише про молитву, також стосується і розпізнавання: «Сила молитви, яка стає звичкою, повинна набуватися як і інші звички, практикою» [4] . Тереза Авільська постійно наголошує, що витривалість в основних передумовах для розвитку молитовного життя також важлива для розпізнавання духів [5] . Витривале практикування духовного усвідомлення, розуміння і дій у щоденному житті: це, з Божою благодаттю, шлях, який веде до розвитку розпізнавання. 

Одного дня Ісус повернувся до рідного Назарета. Над Йорданом Святий Дух зійшов на Нього і Отець назвав Його «своїм улюбленим Сином» (Лк. 3, 22). «Дух повів» Його в пустелю, де Він бився і подолав спокуси ворога (Лк. 4, 1-13). Тоді, «з силою Духа» Він повернувся до Галілеї, до Назарета (Лк. 4, 14-30). В суботу Він зайшов у синагогу і в присутності зібраних прочитав пророка Ісаю: « Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення… випустити пригноблених на волю» (Лк. 4, 18). 

Це послання звільнення з рабства все ще послання Спасителя сьогодні. Це послання передавав Ігнатій, вірний учень Господа, який звіщав полоненим визволення. Це послання чотирнадцяти правил розпізнавання: випустити пригноблених духовним спустошенням і звільнити обдурених ворогом. Розпізнавання духів – це пошуки цієї свободи, духовна мандрівка, яка веде до Бога, любов якого постійно промовляє до наших сердець.