Пізнай себе!
Пізнай самого себе… Цей класичний духовний афоризм має дуже важливе значення стосовно чотирнадцятого правила Ігнатія. Саллі, Джейн, Джім і ця жінка мають різні вразливі місця; вони і всі побожні люди повинні займатися самопізнанням, яке допоможе їм ідентифікувати своє найслабше духовне місце. Наступні питання допоможуть визначити найслабше місце: Які ситуації постійно мене знеохочують? Що часто забирає в мене духовну енергію? Чи існують обставини, в яких мене часто охоплює страх? Що мене вимотує? Коли я відчуваю духовну безпомічність? Чи існують ситуації, в яких я постійно відчуваю духовну слабкість? Чи є щось, що найбільше позбавляє мене сили любити й служити іншим? Чи є щось, що постійно відволікає мене в молитві? Що спонукає мене сумніватися, що Бог мене любить? Чи є постійні взірці такого досвіду? Якщо побожні особи відкриють такий взірець, то легко зможуть ідентифікувати свої найслабші місця, найбільш піддані нападам ворога. Зростаючи в духовному самопізнанні, вони, насправді, спрямовують ворога проти нього самого. Помічаючи частотність нападів на конкретне місце свого духовного життя, вони можуть ефективно зосередити свою духовну енергію на зростанні. Якщо крім особистих рефлексій, які тут запропоновані, вони ще й розмовлятимуть із відповідною духовною особою, то отримають велику допомогу в своїх зусиллях ідентифікації найслабшого місця. Знову ж таки: не добре нам бути самими… Якщо вони відкриють своє найслабше місце, то зможуть починати його зміцнювати. Використовувати можна будь-який духовний засіб: молитву, щоденний іспит сумління на цю тему, нотатки в духовному щоденнику, регулярні розмови з духовним керівником, духовне читання тощо [1]. Постійна практика чотирнадцятого правила в щоденному житті запевняє постійне зростання побожних людей у духовному житті. На духовній дорозі вони відчуватимуть молодість і свіжість із радісним усвідомленням постійного прогресу [2]. [1] Щоденний іспит, про який тут згадувалося, це ігнатіянський частковий іспит сумління ( ДВ, 24-31). Про нього Ашенбреннер пише: «Якщо ми стаємо чуйними і достатньо серйозними щодо Божої любові, то починаємо усвідомлювати, що щось слід змінювати… Але Господь не хоче, щоб ми змінювали все відразу. Зазвичай у нашому серці є одне місце, яке Він кличе до навернення, яке завжди є початком нового життя. Він внутрішньо підштовхує нас в одній сфері й нагадує, що якщо ми справді ставимося до Нього серйозно, то в цій сфері щось потрібно змінити» (“ Consciousness Examen ,” Review for Religious 31 [1972]: 19).
[2]
«
Через
зростання
однієї
чесноти
зростають
усі
чесноти»
(John
of
the
Cross,
The
Ascent
of
Mount
Carmel,
book
I,
chapter
12,
5
,
in
The
Collected
Work
of
St.
John
of
the
Cross,
trans.
Kieran
Kavanaugh
and
Otilio
Rodriguez
[Washington,
D.C.:
Institute
of
Carmelite
Studies,
1973],
100).
| ||