Відповідь: приготуватися заздалегідь 

Якщо тактика ворога – атакувати побожних осіб з найслабшого боку, який вони найменш здатні захищати, і якщо ця тактика має таку силу руйнувати їх духовно, то як вони повинні на це реагувати? У правилах 12 і 13 Ігнатій описує одну рису ворога (сильний, якщо зустрічається зі слабкістю, бажає триматися в тіні) і як побожні особи повинні на це відповідати (рішуче опиратися, розмовляти з відповідною духовною особою). В обох правилах Ігнатій показує їм ці риси ворога і вчить їх ефективно відповідати, у такий спосіб зводячи нанівець тактику ворога й захищаючи себе від можливої духовної шкоди. 

У правилі 14 мета Ігнатія така сама, хоча тут він натякає на відповідь імпліцитно, а не експліцитно – як у двох попередніх правилах [1]. Якщо ворог зазвичай і найболючіше атакує побожну особу в найслабше місце, тоді кожна особа, подібно як ворог, повинна усвідомлювати своє найслабше місце й зміцнити його перед початком атаки. Тоді ворог, попри свою кмітливу здатність ідентифікувати найслабше місце, буде відбитим ще до початку атаки. 

Ми можемо розвивати метафору далі, виявляючи те, що в ній приховане, але виразно зрозуміле. Ми можемо розглядати ту саму фортецю на пагорбі й уявляти той час, коли мешканці не зазнають нападу. Але з досвіду вони знають, що блукаючі зграї бандитів час від часу на них нападають. Їхні вожді можуть вирішити оглянути мури й укріплення фортеці, щоби приготувати її до майбутніх нападів. У мирний час вони можуть виїхати за ворота, об’їхати фортецю, уважно вивчаючи стіни, башти і ворота. У такий спосіб вони можуть виявити найслабше місце в обороні. Тепер вони розуміють, чому в минулому їх часто атакувати саме в це місце. У мирний час вони укріплюють це місце, відновлюють кам’яну кладку, розширюють і піднімають її. 

Через кілька тижнів мешканці бачать, що до них наближається зграя озброєних бандитів. Вони бачать, як ті розбивають табір, як їхній вожак об’їжджає довкола фортеці, відмічаючи, як у минулі рази, ландшафт, міцність мурів у кожній частині, розміщення і міцність башт, центральні ворота. 

Але цього разу ситуація інша: найслабше місце вже не найслабше. Мешканці приготувалися ще до того, як прибули бандити. Тепер їхній вожак повинен або відмовитися від нападу або взяти до уваги міцну оборону – у випадку атаки. Проникливе відчуття найслабшого місця тепер не діє; тактику вожака передбачили й заблокували ще до того, як він прибув до фортеці. 

Ми тепер можемо застосувати розширену метафору. Побожні особи, подібно до розумних мешканців, повинні вивчити всі свої «богословські, кардинальні та моральні чесноти», тобто всі свої духовні укріплення і захист ще до атаки ворога. Вони повинні точно ідентифікувати свої «найслабші й найвразливіші» місця [2]. Після ідентифікації найслабшого місця вони повинні намагатися укріпити цю сферу свого духовного життя. Якщо так зроблять, то при наступному нападі ворога на це слабке місце не зазнають шкоди. Мудрими роздумами й духовними зусиллями вони вилікують свою потенційну «Ахілесову п’яту» в духовному житті й будуть рішучими в день духовної боротьби [3]. 

Припустимо, до прикладу, що Саллі, попереджена про духовне спустошення її подругою Жанною, вирішує вивчити свою духовну ситуацію. Вона вирішує переглянути останні роки свого життя молитвою і служінням. В міру перегляду, вона з вдячністю помічає багато дарів, які отримала від Бога, і те, як вона була знаряддям благодаті для інших. Їй приємно відчувати, що Бог насправді в центрі її життя, що молитва є для неї благословенням і що вона продовжує зростати у своєму служінні. Але, вивчаючи своє минуле, вона починає розуміти з новою ясністю постійний взірець працеголізму і вичерпання, який веде до духовного спустошення. Вона починає розуміти, що кожному разу, коли цей взірець повторюється, їй потрібно більше часу й енергії для долання не-духовного і духовного спустошення, породженого цим взірцем. Саллі ясно ідентифікувала своє найслабше місце, яке, найімовірніше, буде атаковане, і яке, насправді, атакується найчастіше. 

Потім Саллі вирішує зміцнити це слабке місце. Вона ділиться своїм новим розумінням постійного взірця з духовним керівником (правило 13). Розмова з духовно компетентним слухачем утверджує її розуміння. Разом вони обмірковують, як Саллі може в цьому напрямку розвиватися, кроки, які їй слід зробити для глибшого самопізнання у цій сфері. Вони обговорюють здорові норми активності в її сімейному й парафіяльному житті. 

Саллі вирішує відводити вивченню цієї теми кілька хвилин щодня, робити нотатки в духовному щоденнику з надією, що такі роздуми й записки допоможуть їй глибше ввійти у цей постійний взірець [4]. Вона також надіється, що щоденні вправи у духовному усвідомленні допоможуть їй відчути дію цього взірця відразу, як тільки він проявляється, і ефективно з ним боротися ще до того, як він розгорнеться. Саллі разом з керівником погоджуються розмовляти на цю тему упродовж кількох наступних місяців. Саллі також планує розмовляти про це з Жанною, яка, як вона знає, охоче супроводжуватиме її й допомагатиме на шляху до здоровішого духовного життя. 

Очевидно, що якщо ворог знову нападатиме на Саллі з тими самими спокусами працеголізму, то вона менше їм піддаватиметься. Як мудрі мешканці фортеці, вона вивчила свої «укріплення і оборону» ще до наступної атаки ворога і добре укріпила те місце, яке, як передбачається, ворог атакуватиме в майбутньому. Укріплюючи одне найслабше місце, Саллі укріпила цілість плідного духовного життя любов’ю і служінням. Усе інше в її багатому духовному житті вже більше не наражається на небезпеку через одну «Ахілесову п’яту», стоїть міцно і розвивається. Застосовуючи мудрість чотирнадцятого правила, Саллі перетворила своє найвразливіше місце у передню лінію свого духовного росту. 

Якщо побожні люди, як Саллі, ідентифікують і намагаються укріпити своє найслабше місце, то в результаті розвивається усе їхнє духовне життя. Тоді це найслабше місце вже не підриває їхні духовні «укріплення і оборону». Навпаки, найслабше місце стає місцем потужного духовного росту. Вчення чотирнадцятого правила Ігнатія визволяє їх до розвитку Божої любові. 

[1] Gil , Discernimiento , 223-24, пише про «поступово неповну редакцію» правил 12, 13 і 14. У цих трьох правилах Ігнатій обговорює три тактики ворога. У правилі 12 Ігнатій експліцитно описує дві можливі відповіді (рішучість – слабкість) в метафорі і її застосуванні. У правилі 13, в метафорі та її застосуванні, він експліцитно описує тільки першу відповідь (вибір розмови). Друга можлива відповідь (не розмовляти) і її наслідки (напади ворога триватимуть і викличуть шкоду) залишається імпліцитною, хоча дуже зрозумілою. У правилі 14, в метафорі та її застосуванні, Ігнатій описує тільки тактику ворога (атакує найслабше місце), не описуючи експліцитно можливі відповіді: ні першу (приготуватися заздалегідь), ні другу (занедбання у приготуванні), і наслідки як однієї, так і другої відповіді (атака ворога відбита; ворог напастує особу). Усе це імпліцитно, хоча з явним наміром, як явно вказує порівняння правила 14 з двома попередніми правилами. Джіл коментує: «Св. Ігнатій експліцитно описує те, що хоче висвітлити. Все інше міститься імпліцитно» (224).

[2] Динаміка подібна до динаміки правила 10, в якому, в контексті духовної втіхи і духовного спустошення, Ігнатій радив під час духовної втіхи готуватися й ймовірно повернення духовного спустошення. Тут, у більш специфічному контексті найслабшого місця, Ігнатій знову радить пригодуватися ще до того, як проблема з’явиться.