14. Підсилити слабкі місця (правило 14)  

Авва Пімен сказав, що авва Амоній сказав: 

«Людина може все життя носити з собою сокиру, 

але ніколи не зможе зрубати дерево; 

в той час як досвідчена людина зрубає 

дерево кількома ударами. 

Він сказав, що сокира – це розпізнавання» 

Апофтегмати Отців Пустелі 

Кмітливо спрямована атака 

Останнє правило Ігнатія стосується його вчення про атаки ворога і як їх долати на іншому рівні. У правилі 12 він зосередився на початку оманливої дії ворога і заохочував твердо опиратися уже в цей початковий момент. Рішучий спротив на самому початку обману усуває його ще до того, які він переросте в снігову кулю. Початок – це час, коли найсуттєвіша слабкість ворога проявляється найбільше, і його найлегше подолати. 

Але побожним людям не треба чекати цього початку, щоб протистояти підступам ворога. Люди розпізнавання можуть приготуватися до підступів ворога ще до того, які ці підступи почнуть діяти. Вони можуть пізнавати, коли в їхньому духовному житті ворог найчастіше на них нападав, і приготуватися заздалегідь. Якщо так робитимуть, то ворога можна буде блокувати ще до його атаки. Це останнє доповнення до розпізнавання, щоб усвідомити, зрозуміти і чинити опір, і саме цього Ігнатій вчить у цих чотирнадцяти правилах. 

Ігнатій ще раз звертається до метафори, яку прикладає до побожних людей і до того, як ворог намагається їх звести. Текст звучить так: 

« [327] Правило чотирнадцяте. Можна скористатися ще іншим порівнянням: ворог поводиться як полководець, котрий хоче захопити і пограбувати якесь місто. Як воєначальник, розклавши табір та з’ясувавши силу і план фортеці, атакує її з найслабшого боку, так і ворог людського роду кружляє довкола людини, вивідуючи звідусіль всі наші богословські, засадничі та моральні чесноти, а тоді нападає і намагається захопити нас там, де знаходить найслабше місце, яке найбільше потребує засобів для того, аби сягнути вічного спасіння ». 

У правилі 12 Ігнатій висвітлює суттєву слабкість ворога, якщо йому рішуче опиратися на початку спокус, у правилі 13 – бажання ворога, щоб його підступи зберігати в таємниці. У правилі 14 Ігнатій зосереджується на проникливому відчутті ворога нашого найслабшого місця в духовному житті й безпомилкового вибору атаки на це місце. 

У цьому правилі, як і в двох попередніх, Ігнатій описує неприродну людську ситуацію [1]. Полководець [2] – це не шляхетна особа, яка веде своїх послідовників до шляхетної мети. Він, скоріше, кмітливий вожак шайки розбійників і злодіїв, який має бажання тільки « завойовувати і грабувати». Ми вивчимо метафору Ігнатія, додавши до неї деякі творчі деталі, і спробуємо накласти її на досвід побожних осіб. 

Ми можемо уявити ландшафт в Іспанії часів Ігнатія: маленьку фортецю на високому пагорбі, з якої видно довколишню територію. Фортеця захищена кам’яними мурами й вежами, і до неї можна ввійти лише через браму в мурі. Якогось дня мешканці вежі бачать здалека озброєну зграю грабіжників, яка до них наближається. Розбійники наблизились і розбили табір на безпечній віддалі, недосяжній для зброї мешканців. 

Мешканці бачать, як ватажок розбійників разом із своїми помічниками під’їжджає ближче до мурів, але на безпечну відстань. Поволі й обережно він об’їжджає фортецю, занотовуючи ландшафт довкола неї, товщину мурів у різних частинах, розташування веж і центральних воріт. Завершивши дослідження вежі, ватажок кмітливо ідентифікує найслабше місце в обороні фортеці. Він збирає в один кулак усі свої сили й точно атакує найслабше місце, найменш приготоване для захисту. Дійсно, « сила і план» фортеці міцні настільки, наскільки міцне найслабше місце. Міцні й товсті стіни довкола фортеці не врятують мешканців, якщо ворота, башта чи якась інша частина фортеці занедбана і слабка. 

Отже, це метафора: ворог « поводиться як полководець, котрий хоче захопити і пограбувати якесь місто», « та з’ясувавши силу і план фортеці, атакує її з найслабшого боку». Тепер Ігнатій накладає метафору на духовну тему. 

Ворог, як стверджує Ігнатій, атакує побожну особу у подібний спосіб. « Ворог людського роду кружляє довкола людини, вивідуючи звідусіль всі наші богословські, засадничі та моральні чесноти» [3]. Ігнатій говорить, що ворог вивчає кожний аспект нашого духовного життя і « нападає і намагається захопити нас там, де знаходить найслабше місце, яке найбільше потребує засобів для того, аби сягнути вічного спасіння». Саме туди, де побожна особа найслабша (і де найменше хоче бути атакованою), ворог атакуватиме і намагатиметься «захопити нас». Як і в метафорі, ворог проникливо відчуває найслабше духовне місце особи і безпомилково атакує його. І знову, як і в метафорі, духовна «сила і план» особи проти ворожих атак настільки міцні, наскільки міцне найслабше місце. 

Приклад Саллі з попереднього розділу слугуватиме ілюстрацією того, як чотирнадцяте правило можна застосувати. Ми процитуємо ще раз частину її досвіду й розглянемо його в світлі чотирнадцятого правила: 

«Саллі – жінка глибокої віри й віддана служінню Господові… і багато людей вдячні їй за її віру й люблячу присутність у парафії і в родині… Саллі всім серцем віддається служінню, і часом дуже втомлюється. Останнім часом вона знову важко працювала, і тепер вичерпана». 

Мовою Ігнатія, Саллі – жінка, яка « в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого». Вона живе глибоким духовним життям і відчуває радість у Господі. Її життя – це джерело благословення для багатьох інших. Саллі, по суті, живе «богословськими, кардинальними і моральними чеснотами» дуже інтенсивно й плідно. Укріплення та захист її духовного життя, в основному, гнучкі й міцні. 

Але тут випливає одне місце, в якому Саллі «найслабша і найвразливіша». У це слабке місце ворог постійно і, як здається, з якимось успіхом «б’є і намагається взяти» її духовну твердиню. Саллі періодично має схильність до працеголізму, вичерпуючи себе фізично та емоційно. Її не-духовне спустошення стає трампліном для духовного спустошення. Під час спустошення, як ми бачили, «молитися щораз важче, вона починає сумніватися у вартість свого служіння Господу і чи варто продовжувати свою працю». 

У цьому конкретному випадку Саллі, з допомогою подруги Жанни, усвідомлює, опирається й долає духовне спустошення. Але якщо Саллі не буде над цим думати й зміцнювати своє найслабше місце, то у майбутньому знову піддаватиметься таким самим спонукам до процеголізму, вичерпання і духовного спустошення. Скільки таких нищівних атак Саллі може витримати? Навіть тепер, під час духовного спустошення, вона сумнівається, «чи варто продовжувати свою працю». Тут очевидно, що побожним особам дуже важливо ідентифікувати й зміцнити найслабші місця у своїх духовних укріпленнях та захисті.