«Це був кінець усіх моїх тривог, усіх моїх вагань» 

Другий приклад, взятий з творів Томаса Мертона, покаже ширше динаміку назад-уперед, якою на практиці характеризується тринадцяте правило Ігнатія. Молодий Мертон відвідав монастир трапістів у Гетсемані, Кентукі. Тут виникло питання, яке пізніше не покидало його: Чи Господь кличе мене стати трапістом у Гетсемані? Мертон продовжує викладати в Університеті Св. Бонавентури в штаті Нью-Йорк, і розмірковує над цією думкою. 

Питання покликання, в якому змішалися привабливість і сумніви, щораз більше поглинало Мертона. Він знав, що повинен про це поговорити з духовним керівником, але вагався, і місяці минали безплідно. Він пише: 

«В моїй голові точилася боротьба. 

Але тепер проблема перемінилася в одне практичне питання: чому я на цю тему з кимось не проконсультуюся?... 

Це тим більш реально, що тут, в Університеті Св. Бонавентури, є священник, якого я знаю вже рік, мудрий і добрий філософ, отець Філотей… Я знав, що можу йому довіряти найінтимніші духовні проблеми. Чому я з ним не радився? 

Мене стримувала одна абсурдна і божевільна річ: ніби сліпий імпульс, розгублений, темний, ірраціональний… ніби прихований підсвідомий страх, що я почую чітку й остаточну відповідь, що не маю покликання. Це був страх остаточної відмови» [1] . 

Мертон стоїть перед дуже важливою духовною проблемою свого життя. Він знає, що потрібно на цю тему поговорити з духовно компетентною особою. Відповідною духовною особою він вважає францисканського професора, якого знає і поважає. Мертон, як і Тереза, починає уявляти, що станеться, якщо він озвучить свої надії й сумніви щодо покликання. Як і Тереза, він уявляє, що якщо поговорить з о. Філотеєм, то це буде кінець його надії на покликання. Він говорить, що відчуває страх, «що я почую чітку й остаточну відповідь, що не маю покликання». І уявний сценарій ефективно не дає йому про це говорити. 

Минають місяці, а він усе ще нерішучий. Але приходить один листопадовий день, коли рішення не можна вже відкладати: 

«Врешті, в четвер ввечері я раптово відчув глибоке переконання: 

«Прийшов час стати трапістом…» 

Але сумніви ще не зникли. Але тепер я не міг вже зволікати. Я повинен вирішити цю справу раз і назавжди і отримати відповідь. Я повинен поговорити з кимось, хто допоможе. Це можна зробити за п’ять хвилин. І тепер цей час настав. Тепер. 

З ким мені слід поговорити? Отець Філотей, ймовірно, в своїй кімнаті внизу. Я спустився по сходах і вийшов у двір. Так, в кімнаті о. Філотея світилося. Добре. Зайду до нього й побачу, що він скаже. 

Але замість цього я ступив у темряву і вирушив до гаю… 

У тиші гаю мої кроки гучно віддавали, коли я ступав по гравію. Я йшов і молився. Біля каплиці Маленької Квітки було дуже темно. «Ради Бога, допоможи мені!» 

Я повернувся назад до будинку. «Добре. Тепер я справді готовий зайти до нього й поговорити. Ось така ситуація, отче. Що Ви думаєте? Чи мені слід вступити до трапістів?» 

В кімнаті отця Філотея ще світилося. Я рішуче зайшов у хол, але коли був за шість футів від дверей, то щось мене ніби зупинило і тримало так, що я відчував це фізично. У моїй волі щось заклинило. Я не міг ступити й кроку, хоча хотів цього. Перешкода мене штовхнула… я повернувся і вибіг назовні ще раз. 

Я знову попрямував до гаю… Знову голосно ступав по гравію. Я був у тиші гаю, серед вологих дерев. 

Не думаю, що в моєму житті ще були моменти, коли моя душа відчувала таку нагальність і таку особливу муку». 

Після інтенсивної молитви, самотньо у вечірній темряві, Мертон набрався хоробрості повернутися до будинку, «обійшовши довшою дорогою каплицю Діви Марії з Люрду й футбольне поле», і був готовий до нової спроби: 

«Коли я зайшов у хол, то побачив, що в кімнаті отця Філотей не світилося… Моє серце завмерло. 

Але ще була одна можливість. Я пройшов через двері в коридор і повернув до спільної кімнати ченців. Я ніколи не насмілювався підійти до цих дверей близько. Я ніколи не смів. Але зараз я піднявся, постукав у скляну панель, відчинив двері й заглянув всередину. 

Там був тільки отець Філотей. 

Я спитав, чи можу з ним поговорити, і ми пішли до його кімнати. 

Це був кінець мого неспокою, моїх зволікань. 

Як тільки я представив йому свої сумніви й питання, то о. Філотей сказав, що не бачить жодних застережень щодо мого вступу до монастиря і стану священника. 

Це може виглядати ірраціонально, але в цей момент ніби полуда спала з моїх очей; подивившись у минуле на свої турботи й проблеми, я ясно побачив, якими порожніми й марними вони були…. Різні випадки та обставини перебільшували й спотворювали в моїй голові стан речей. Але тепер усе стало на свої місця. Я знову відчув спокій і впевненість – усвідомлення, що все стоїть на своєму місці, і що переді мною відкривається ясна й рівна дорога… 

Я піднявся як хтось, покликаний до життя зі смерті. Я ніколи не відчував такий спокій, непорушний мир і впевненість, які наповнили моє серце». 

Текст Мертона – це ясна ілюстрація тринадцятого правила Ігнатія, і потребує тільки невеликого додаткового пояснення. Знову, як у випадку з Терезою, маємо розходження між уявним і дійсним сценарієм: перший обіцяє кінець надії, другий – підтверджує надію й дає нове життя. Це розходження ясно вказує на підступ навіювань ворога зберігати це в таємниці. Ворог навіює побожним особами зберігати це в секреті для їхнього добра; насправді воно слугує тільки «підступам і намовлянням» ворога. Після розмови, як стверджує Мертон, підступи ворога зовсім зникли: «сумніви і питання» замінилися «миром і впевненістю». 

Важливо також відмітити «назад-і-вперед» динаміку, яка внутрішньо розіграється у серці Мертона («я спробую поговорити» – «я боюся говорити») і зовнішньо у просторі (двір – гай – коридор – гай – спільна кімната). Мертон у цій послідовності описує те, що побожна особа часом може відчувати, коли бажає поговорити з відповідною духовною особою. Вона може, як Мертон, потрапити в пастку між таким самим бажанням розмовляти і страхом розмовляти. Вона може, як Тереза і Мертон, уявити болючі наслідки розмови з відповідною духовною особою. Як і Мертон, вона може місяцями зволікати з такою розмовою. І коли, як Мертон, набереться хоробрості говорити, то звільниться від страхів і знайде новий «мир і впевненість» для своєї духовної подорожі. Якщо побожна особа відчуває спонуки назад і вперед, це «бажання-поговорити / страх-поговорити», тоді слід згадати тринадцяте правило Ігнатія. Якщо вибере розмову, то знайде звільнення.