«Щойно я закінчила говорити, мої сумніви зникли» 

Деякі приклади застосування правила 13 у конкретних ситуаціях продемонструють навчання Ігнатія. Спочатку ми розглянемо один випадок із життя св. Терези з Лізьє, який дуже виразно показує тринадцяте правило Ігнатія. Це несподівана «буря», яку Тереза переживає ввечері перед останніми обітами в Кармелю [1] . З самого дитинства Тереза була дуже впевнена, що Бог кличе її до кармелітського чернечого життя, і йшла за цим покликом із непохитною постійністю. Як перед вступом до Кармелю, так і в Кармелю під час приготування до останніх обітів Тереза не мала жодних сумнівів щодо свого покликання кармелітки. І раптово, ввечері перед урочистістю, вона відчула великий неспокій щодо свого покликання. Її відповідь показує її виразне усвідомлення, розуміння і здатність до рішучих духовних дій. 

Тереза пише: 

« Нарешті настав прекрасний день мого вінчання, він був безхмарний, але напередодні в моїй душі розігралася така буря, якої я ще не бачила» [2] . 

«В моїй душі розігралася така буря»: ми вже відчуваємо потребу духовного усвідомлення. Духовний неспокій, особливо дуже інтенсивний, «буря, якої я ще не бачила», з’являється напередодні останнього вибору Терезою чернечого життя. 

Вона продовжує: 

« Жоден сумнів щодо свого покликання ще не спадав мені на думку, треба було пізнати й це випробування. Ввечері, коли після утрені я проходила Хресною Дорогою, моє покликання здалося мені ніби мрією, марою... я вважала, що бути в Кармелі – це дуже гарно, але біс пробуджував у мені впевненість, що я не створена для цього життя, що я ввела в оману настоятелів, ідучи дорогою, до якої не маю покликання.... Моя темрява була така велика, що я бачила й ро зуміла тільки одне: Я не мала покликання!... Ах! як зобразити глибокий неспокій моєї душі?» 

Це виразна мова духовного спустошення: « Темрява… глибокий неспокій моєї душі». І глибоке спустошення: «Моя темрява була така велика… Ах! Як зобразити глибокий неспокій моєї душі?» У стані інтенсивного духовного спустошення випливає одна думка з відчуттям абсолютної ясності: вона не має покликання до кармелітського чернечого життя. Тереза говорить: «Моє покликання здалося мені ніби мрією, марою», і говорить про свою « впевненість, що я не створена для цього життя, що я ввела в оману настоятелів, ідучи дорогою, до якої не маю покликання». 

Ігнатій заохочує слідкувати за « думками, породженими спустошенням» (правило 4), і вчить, що « якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух» (правило 5). Ми відчуваємо, як Тереза під час духовного спустошення спокушається змінити попереднє духовне рішення й відмовитися від кармелітського чернечого життя. Тереза, яка володіє великою духовною чутливістю, відразу усвідомлює походження цієї «впевненості», що не має чернечого покликання, і називає ворога автором цих навіювань.

Тепер з’являється наступна риса цієї «бурі»: 

«Мені здавалося (абсурдна річ, яка показує, що ця спокуса походила від біса), що якби я сказала про свої страхи магістрі, вона не дозволила б мені скласти Святі Обітниці, а все одно я хотіла виконувати волю Господа, й радше повернутися у світ, ніж виконувати свою власну волю».  

Тут Тереза точно описує рису ворога, на якій Ігнатій наголошує у правилі 13. У Терези з’являється не тільки відчуття впевненості, зроджене «думками» під час духовного спустошення, вона також відчуває опір розмовляти з магістрою – її відповідною духовною особою – про свої страхи: «Мені здавалося… що якби я сказала про свої страхи магістрі, вона не дозволила б мені скласти Святі Обітниці». 

Духовне спустошення розкриває уяву Терези. Вона уявляє, як розмовляє з магістрою і розповідає їй про свою нову впевненість, що не має кармелітського покликання. Тереза уявляє, як магістра уважно й доброзичливо слухає її й погоджується, щоб Тереза наступного ранку не складала чернечі обіти. Потім вона уявляє, як магістра заохочує її «виконувати волю Господа, й радше повернутися у світ». З болем Тереза уявляє, що озвучення своїх страхів перед магістрою означає кінець усякій її надії стати кармеліткою – найбільшому прагненню її життя. 

І хоча цей болючий сценарій видається реальним, але Тереза виразно усвідомлює, що це «спокуса» ворога діє в ньому: що це «абсурдність», нереальність в її уяві. Вражає її духовне усвідомлення і розуміння всередині духовного спустошення. Тереза під час спустошення є «я-рефлектуюче-надсобою-в-спустошенні ( myself-reflecting-onmyself-in-desolation)» і, як результат цього, отримує повну духовну ясність про внутрішні порухи, які досвідчує. 

«Я покликала магістру і з глибоким збентеженням представила їй стан своєї душі.... На щастя, вона бачила ясніше, ніж я, й цілком переконала мене, зрештою, акт покори, який я виконала, звернувшись до неї, прогнав біса, що, мабуть, думав, ніби я не насмілюся визнати спокусу; щойно я закінчила говорити, мої сумніви зникли». 

« З глибоким збентеженням»: ці слова показують, якими потужними можуть бути навіювання ворога зберігати свої пережиття в таємниці і яку потрібно мати відвагу, щоби подолати ці навіювання. Очевидно, що в цей момент Терезі потрібна така відвага і що вона вирішує діяти з такою відвагою. Якщо говорити мовою розпізнавання, то вона з духовного усвідомлення і розуміння рішуче переходить до властивої дії. Тереза так діє, і все змінюється. 

Магістра молиться в хорі, ймовірно, з усією спільнотою. Тереза повинна набратися великої відваги, щоби перервати хорову молитву магістри, і тому вона «у глибокому збентеженні», але не вагається це зробити. Вона просить магістру залишити хор, магістра погоджується і вони йдуть порозмовляти в тихе місце. 

Тереза повністю відверта з магістрою; вона просто стверджує: «Я представила їй стан своєї душі». Магістра, як Тереза говорить, «бачила ясніше, ніж я» і «цілком переконала мене». Магістра розуміє краще від Терези, що «обман» ворога виразно проявлений: « Вона бачила ясніше, ніж я». І ця більша ясність визволила Терезу: «Вона цілком переконала мене». 

Останнє речення Терези потужно підтверджує те, що Ігнатій говорить у правилі 13: « Щойно я закінчила говорити, мої сумніви зникли». «Щойно»: це духовно потужне слово. Насправді, «якщо хтось виявляє» свої духовні проблеми особі, « обізнаній з його лукавством та злістю, то це аж ніяк не припадає йому до вподоби, бо ж він одразу бачить, що не зможе успішно звершити свій підступний намір, оскільки його хитрощі виявлено». 

Дуже корисно порівняти уявний і дійсний сценарії в досвіді Терези. Уявний сценарій наповнений жалем і означає кінець надії: якщо Тереза розкаже магістрі про свої страхи, то буде змушена залишити Кармель. Дійсний сценарій, навпаки, наповнений радістю й новою надією: Розмова з магістрою визволяє її від страху і підтверджує кармелітське покликання. Розходження між двома сценаріями є мірою брехливості ворога і фальшивості його інсинуацій, що розмова з відповідною духовною особою неминуче призведе до катастрофи. Саме таке розходження і такий обман показують, що під час духовного спустошення людина повинна згадати це правило і перервати духовне мовчання. 

Але Тереза ще не закінчила з ворогом:  

« Щойно я закінчила говорити, мої сумніви зникли, однак, щоб завершити акт покори, я хотіла довірити свою дивну спокусу також нашій Матері, яка просто розсміялася з мене. 

Вранці 8 вересня я відчувала себе залитою рікою миру, і в цьому мирі, «вищому за всяке почуття», я склала Святі Обітниці ». 

Ми вже бачили, як Ігнатій радить реколектантові, який під час духовного спустошення підданий спокусі скоротити час молитви, трохи її продовжити і « звикаючи у такий спосіб не тільки чинити опір ворогові, але й перемагати його» ( ДВ 13). Саме це Тереза тут робить. Вона вже подолала своє збентеження і відверто поговорила з відповідною духовною особою – своєю магістрою новіціяту. Тепер вона робить наступні кроки, намагаючись не тільки чинити опір ворогові, але й повністю його подолати. Тереза вирішує ще раз поговорити про свої страхи, але цього разу з настоятелькою Кармелю, іншою духовно компетентною жінкою, обізнаною з підступами ворога. Відмова настоятельки надати цим страхам хоч якесь значення повністю відкинула будь-яку можливість їх повернення. Темрява зникла, і наступного дня, в стані великої духовної втіхи, Тереза склала в Кармелю останні обіти: « Я відчувала себе залитою рікою миру, і в цьому мирі, "вищому за всяке почуття", я склала Святі Обітниці». 

Тут слід розглянути два питання. Що би сталося, якщо би Тереза піддалася навіюванням ворога зберігати свої переживання в тайні і не розмовляти цього вечора з магістрою новіціяту? Чи в світлі її найболючішого щирого прагнення виконувати Божу волю вона би склала обіти наступного ранку? Якщо би їх склала, то чи зробила би це з відчуттям « залитою рікою миру»? Якщо би вона їх склала без цієї розмови, то що би її пам’ять зберігала в наступні роки і як би впливала на майбутні неминучі важкі моменти життя кармелітки? Її швидке й рішуче рішення розповісти про свої страхи з магістрою новіціяту відразу усунули таку неприємну можливість. 

Окрім того, що би сталося, якщо би Тереза порозмовляла, але не з магістрою новіціяту? Що би сталося, якщо би в замішанні й страхові, «що якби я сказала про свої страхи магістрі, вона не дозволила б мені скласти Святі Обітниці», вона би про це поговорила з якоюсь новичкою чи іншою недосвідченою сестрою? Яку пораду вона би отримала? Чи цього вечора вона би отримала таку ясність щодо покликання і мир? Відчувала би вона мир під час урочистої професії наступного ранку? Як би вона на це дивилася з перспективи років? Очевидно, що в цьому випадку вона би несла якийсь духовний тягар. Відвага Терези і розмова з відповідною духовною особою звільнили її від цих проблем. 

У цьому досвіді Тереза досконало духовно розпізнає. Вона «всередині» і глибоко усвідомлює духовні порухи, які переживає. Навіть у болях і страхах вона розуміє з повною ясністю, що це оманливі спокуси ворога. Вона діє негайно і з безпомилковим духовним інстинктом, розмовляє з відповідною духовною особою. Її проникливе й хоробре розпізнавання духів руйнує підступи ворога, і завдяки цьому випробуванню вона зростає в усвідомленні свого кармелітського покликання, яке є благословенням для всього Божого люду.