13. Перервати духовне мовчання (правило 13)  

Христос у його серці слабший від Христа 

в слові його брата; його серце невпевнене, а його брата – впевнене 

Дітріх Бонгеффер 

Спілкування і духовна свобода 

«Не добре чоловікові бути самому» (Бут. 2, 18). Це біблійне твердження, застосовне до людської природи взагалі, стосується також і духовного життя і, в особливий спосіб, розпізнавання духів. Ми вже відмічали, що для Ігнатія спілкування з фахівцем у розпізнаванні – це конститутивна частина розпізнавання духів. Завдяки інструкціям і допомозі в розпізнаванні іншої особи ми зростаємо й намагаємося розвивати свою здатність розпізнавати. Але розмови про свій духовний досвід з компетентною особою залишаються важливою частиною розпізнавання духів; не добре нам бути самими. 

У правилі 13 Ігнатій виразно обговорює цей аспект розпізнавання. Контекст той самий, що і в попередніх правилах, – підступи ворога і як їх долати. У цьому правилі Ігнатій описує бажання ворога, щоб ми мовчали про ці шкідливі підступи; Ігнатій закликатиме нас, як і очікується, робити точно навпаки. Як і в попередньому правилі, спочатку подається метафора, а потім її застосування. Ми спочатку обговоримо текст Ігнатія, і потім вивчимо кілька конкретних прикладів цього навчання.

Текст говорить:  

« [326] Правило тринадцяте. Поза тим, ворог діє як спокусник, потай, роблячи все, щоби його не виявили. І справді, негідник, намагаючись лукавими словами звабити доньку шановного батька або дружину доброго чоловіка, прагне, аби його слова та намовляння залишалися в таємниці. Навпаки, він страшенно невдоволений, коли донька батькові чи дружина чоловікові розкриває його оманливі слова й облудні наміри, бо ж добре бачить, що йому вже не вдасться довести справу до кінця. Так само й ворог людського роду, наражаючи праведну людину на свої хитрощі та намовляння, хоче, щоби вона приймала і зберігала їх у таємниці. Проте коли людина відкриває їх перед досвідченим сповідником чи іншою духовною особою, обізнаною з його лукавством та злістю, то це аж ніяк не припадає йому до вподоби, бо ж він одразу бачить, що не зможе успішно звершити свій підступний намір, оскільки його хитрощі виявлено ». 

Ігнатій висвітлює тут наступну рису ворога: бажання « діяти потай, роблячи все, щоби його не виявили». Метафора, як і в попередньому правилі, зображає неприродну людську ситуацію: не справжню, а скоріше фальшиву любов, яка бажає егоїстично використовувати інших. Метафора ясна. Спокусник бажає, щоб намірена жертва мовчала про його намовляння, бо лише її мовчання дасть йому можливість продовжувати її зваблювати. Якщо ж вона розкаже властивій особі про ці намовляння, то спокусник « добре бачить, що йому вже не вдасться довести справу до кінця». Якщо ж її мовчання переривається, то спокусник зазнає поразку [1]. 

Потім Ігнатій застосовує метафору. Якщо «ворог людської природи» турбує «праведну людину» своїми «хитрощами та намовляннями» (Джейн: «глибока молитва не для тебе», і твоє «прагнення Бога – це тільки ілюзія», Стів: «Якщо ти не можеш робити такі прості справи, то як зможеш взяти на себе відповідальне священство до кінця життя?»), то він «бажає і прагне», щоб це діялося « потай , роблячи все, щоби його не виявили». Ворог хоче, щоб побожні особи, піддані спокусам, приймали (коли «хитрощі та намовляння» тільки з’являються) і не виявляли (коли ці «хитрощі на намовляння» розвиваються) його дію, а мовчали й залишалися самими. Якщо вони мовчатимуть, то він «зможе успішно звершити свій підступний намір» (Джейн у стані знеохочення може перестати молитися; Стів, наповнений сумнівами, може залишити семінарію й відмовитися від священства). 

Ворогові, коли він проявляє «хитрощі та намовляння», « ніяк не припадає до вподоби», коли « людина відкриває їх перед досвідченим сповідником чи іншою духовною особою, обізнаною з його лукавством та злістю». Якщо це стається, то « він одразу бачить, що не зможе успішно звершити свій підступний намір», бо « його хитрощі виявлено» (Джейн виявляє свої проблеми керівникові, долає своє знеохочення і розвивається у молитві; Стів виявляє своє проблеми керівникові, долає свої сумніви й отримує дияконські свячення). Такі духовні дії Ігнатій наполегливо радить у правилі 13: коли побожні особи відчувають підступи ворога, то повинні не мовчати й залишатися самими, а говорити про це з компетентною духовною особою. Якщо так робитимуть, то звільняться від підступів ворога.