« Так він подолав цю спокусу і зберіг спокій»  

Деякі приклади покажуть сказане в цьому розділі. У листі до Терези Рехадей Ігнатій описує ефект снігової кулі дії ворога, якщо йому рішуче не опиратися. Якщо ворог «чинить усі можливі перешкоди, аби звести нас із вибраного шляху», то подальший результат його дії залежить від нашої відповіді на початку його дій: 

«Не тільки це, але й якщо він бачить, що ми слабкі й дуже впокорені цими шкідливими думками, то йде далі, навіює нам, що Бог, наш Господь, зовсім забув про нас, і веде нас до думки, що ми повністю віддалені від Нього і що все, що вже зробили, і все, що бажаємо зробити, не має жодної вартості. У такий спосіб він намагається довести нас до стану повного знеохочення [1]. 

«Якщо ми слабкі й дуже впокорені» [2]: якщо ж побожні особи рішуче не відповідають на початку, тоді, як Ігнатій говорить у дванадцятому правилі, ворог не обмежується початковою дією: «він йде далі… і веде нас до… У такий спосіб він намагається довести нас…» Це ефект снігової кулі дії ворога, якщо особи не відповідають рішуче на початку його дії. Дія ворога, якщо їй не опиратися і дозволити сніговій кулі зростати, остаточно веде до «стану повного знеохочення»; такий внутрішній стан, зрозуміло, виставляє нас на велику духовну небезпеку. І тому Ігнатій продовжує в листі до Терези Рехадей: 

«У такий спосіб ми можемо бачити, що викликає наш страх і слабкість: ми занадто довго в цей час розглядаємо свої слабкості. Ми дозволяємо оманливим навіювання опустити нас. І тому потрібно остерігатися опонента». 

« Ми дозволяємо оманливим навіюванням опустити нас». Саме з таких пут Ігнатій прагне звільнити Терезу й усіх, хто любить Господа, нагадуючи їм, що ворог суттєво слабкий, і якщо вони рішуче опиратимуться «його оманливим навіюванням» від початку, то звільняться від нього. 

Наступна розповідь ілюструє цю динаміку снігової кулі під час щоденної молитви [3]: 

«Стів закінчив сьомий рік семінарії і готується до дияконату як приготування до священства. Отож, він дійшов до моменту остаточного рішення про богопосвячений стан життя. Приготування до рукоположення включає восьмиденні ігнатіянські реколекції за кілька тижнів до церемонії. Він радий можливості глибшої молитви у цей вирішальний період життя і охоче готується до цих днів мовчання і духовної віднови. Стів часом палить цигарки, і вирішує не палити під час реколекцій. 

Реколекції розпочалися, і Стів входить у денний ритм літургійної молитви з іншими семінаристами, у особисту молитву зі Святим Письмом, з індивідуальними зустрічами з керівником. Йому допомагає мовчання, він насолоджується красою природи довкола реколекційного дому. Він переживає під час молитви духовну втіху й наповнений відчуттям благодаті реколекцій. 

На четвертий день після вечері Стів відчув, що втратив попереднє відчуття спокою. Він йде на прогулянку, але сумний внутрішній неспокій триває. Стів запалив цигарку. Потім він йде до своєї кімнати виконати останню медитацію дня, не радий, що не дотримав обіцянки не палити під час реколекцій. Починає молитися в неспокою й поганому відчутті. 

Молитва розпорошена й суха, важка для Стіва, і він закінчує медитацію після сорока п’яти хвилин. Вранці наступного дня він пробудився пізно і ледве встиг на Утреню з іншими семінаристами. Упродовж дня він молиться у звичайному ритмі, але медитації порожні й важкі. Бог здається далеко, коли Стів докладає зусиль до молитви, то збільшується фрустрація. З’являються думки: «Ти перед дияконським рукоположенням, ти хочеш бути священником. Подивися на себе! Ти навіть не можеш виконати обітницю не палити вісім днів. Ти не можеш виконати всю медитацію. Після стількох років навчання твої молитви зовсім безплідні. Якщо ти не можеш робити такі прості справи, то як зможеш взяти на себе відповідальне священство до кінця життя?» 

У другій половині дня Стів має розмову з керівником і відверто розповідає йому про досвід з попереднього дня. Вербалізація переживань зменшує фрустрацію та сумніви, і керівник допомагає Стіву розпізнати внутрішні духовні порухи. Спокій повертається до Стіва, він продовжує реколекції з добрими намірами, і через кілька тижнів буде рукоположений на диякона. Його рукоположення – це початок подячного року дияконату й шлях до плідного священства». 

Очевидно, що Стів – побожна особа, яка прагне любити Господа й служити Йому. Але ввечері четвертого дня реколекцій він переживає те, що можна назвати принаймні не-духовним спустошенням: «він втратив попереднє відчуття спокою… сумний внутрішній неспокій триває… в неспокою й поганому відчутті». Очевидно, що Стів на цьому етапі не має духовного усвідомлення, він не може назвати те, що відчуває як спустошення, і ще менше здатний розпізнати – це духовне чи не-духовне спустошення. Під час спустошення Стів робить дві зміни в попередніх постановах: запалює цигарку і скорочує час медитації ( ДВ 13). 

Наступного ранку «сумний внутрішній неспокій» стає духовним спустошенням і переростає у загальне почуття. Під час молитви Стів відчуває повну безпомічність і зростання фрустрації. Перед рукоположенням він починає сумніватися в своєму покликанні: «Якщо ти не можеш робити такі прості справи, то як зможеш взяти на себе відповідальне священство до кінця життя?» Тут ми дуже близько до «стану загального знеохочення», який Ігнатій описує Терезі Рехадей. Ефект снігової кулі дії ворога виразно видно по мірі того, як розгортається духовна динаміка. Досвід Стіва вказує, що ефект снігової кулі не потребує багато часу: він може статися за кілька хвилин, за кілька годин (як у випадку Стіва) чи тижнів і місяців. Відповідь завжди ця сама: намагатися чинити опір оманливим навіюванням ворога якнайшвидше. У світлі дванадцятого правила розвиток розпізнавання означає розвиток здатності розпізнати – усвідомити, зрозуміти, відповісти – на самому початку дії ворога. 

Це розповідь про успіх. Стів не піддається сумнівам щодо покликання, які відчуває, але сумлінно виконує реколекції й доходить до рукоположення. «Його рукоположення – це початок подячного року дияконату й шлях до плідного священства». Його бажання щиро розмовляти з керівником про свою боротьбу ламає лещата духовного спустошення і спокуси ворога. Але слід припустити, що якщо Стів рішуче би тримався попередніх рішень ввечері, коли відчув навіювання змінити ці рішення, то наступний ефект снігової кулі міг би і не статися. « Так і ворог, як правило, слабне, втрачає відвагу і відступає зі своїми спокусами, коли той, хто займається духовними вправами, рішуче протистоїть його спокусам, чинячи прямо протилежне». З допомогою керівника Стів тепер може «розпізнати внутрішні духовні порухи» з новою ясністю. Його випробування стало «уроком» і він зробив важливий крок у духовному розвитку як особа розпізнавання. 

У дванадцятому правилі Ігнатій описав свій досвід. В Автобіографії він описав випадок, який стався на початку його перебування в Манресі відразу після навернення: 

« До тієї пори він постійно знаходився майже в одному й тому ж душевному стані незмінної радости... У ті дні… його стала діймати одна надокучлива думка, яка наче засвідчувала важкість життя, що його він провадив, і виливалася у запитання: «Як же ти витримаєш таке життя ті сімдесят років, які маєш прожити?» Відчуваючи, що вона походить від ворога, він внутрішньо, з великою силою відповідав: «Ниций негіднику! Чи можеш ти пообіцяти мені бодай годину життя?» Так він подолав цю спокусу і зберіг спокій » [4] . 

Як тільки «надокучлива думка» стала «його діймати», то Ігнатій відповів «з великою силою». Його відповідь спокусі негайна, енергійна й рішуча; і спокуса зникла. Немає ефекту снігової кулі, немає «стану загального знеохочення»; навпаки, Ігнатій «зберіг спокій». Тут дуже добре видно суттєву слабкість ворога під час спокушання. Дванадцяте правило Ігнатія, як і попередні правила, зродилися не зі спекулятивних роздумів, а з досвіду. Якщо побожні особи намагатимуться відповідати так само рішуче підступам ворога, то вони, як і Ігнатій, визволять себе від цих підступів і, як і Ігнатій, «зберігатимуть спокій». 

В одному з ранніх Життєписів св. Франциска з Ассізі читаємо: 

«Отже, святий поставив собі за мету перебувати в радості серця та зберігати помазання Святого Духа і «мир радости»» (Пс. 45, 8). Він із найбільшою обережністю уникав хворобливого смутку, і якщо смуток тільки трошки прокрадався в його розум, то відразу починав молитися. Бо він може сказати: «Якщо слуга Бога, як може трапитися, чимось розпорошений, то може відразу молитися і перебувати в присутності небесного Отця, поки Він «не поверне радість спасіння»» (Пс. 51, 14). 

Франциск також швидко й рішуче відповідає на перший маленький порух неспокою: «і якщо смуток тільки трошки прокрадався в його розум, то відразу починав молитися». Негайна, молитовна й рішуча відповідь ворогові, який «слабне, коли зустрічається із силою», унеможливлює ефект снігової кулі. Відповідь Франциска – це саме те, чого Ігнатій навчає у дванадцятому правилі, навчання, завдяки якому ми можемо зруйнувати пута ворога. І ми, як і Франциск, зможемо перебувати «в радості серця» та зберігати «помазання Святого Духа і мир радости».