Суттєва слабкість ворога
У такий спосіб ми підходимо до серцевини правила 12 і до виду дії ворога, який Ігнатій хоче передовсім показати. Як завжди у цих правилах, його послання звучить як надія: ворог суттєво слабкий. Якщо йому опираємося твердо й рішуче, то він стає слабким і безпомічним. Якщо побожна особа «не лякається і не занепадає духом», а вибирає «діаметрально протилежну» поведінку стосовно спокус ворога, тоді ворог « слабне , втрачає відвагу і відступає зі своїми спокусами». Фундаментальна слабкість ворога проявляється при рішучому протистоянні. Джіл стверджує, що ворог по своїй суті боягуз. Як боягуз він атакуватиме лише тоді, коли зустрічається зі слабкістю, а якщо йому рішуче опиратися, то він утікає [1]. Ворог суттєво слабкий: це важливе вчення для всіх побожних людей, які шукають Бога. Часто вони мають зовсім протилежне розуміння ворога і його спокус. Вони схильні вважати себе слабкими й безпомічними, а спокуси ворога – сильними і навіть нестерпними. Такі люди можуть відчувати, що нездатні опиратися шкідливим навіюванням («Ти не можеш цього зробити! Ти не спроможний рішуче опиратися. Ти так часто падав у минулому, і знову падатимеш у майбутньому. Ти занадто слабкий…»). Тут Ігнатій говорить саме про надихаючу надію, основану на солідній духовній правді: ворог суттєво слабкий, і якщо побожні особи смиренно й з довірою до достатньої Божої благодаті твердо опиратимуться, то побачать, як ворог « слабне , втрачає відвагу і відступає зі своїми спокусами». Слід відмітити дві речі. Першу ми можемо назвати «ефектом снігової кулі» спокус ворога. Коли снігова куля тільки формується на вершині гори, то її легко зупинити одним пальцем; але коли вона вже наполовину скотиться зі схилу гори, набере ваги й швидкості, то зупинити її надзвичайно важко. На цьому етапі вона може просто вбити людину. Так само, як говорить Ігнатій, якщо спокусам ворога твердо опиратися, коли вони починаються, то вони припиняться. Вони не наберуть сили; вони не збільшать свій вплив на спокушуваного. Якщо ж на них відповідати нерішуче, дозволяти спокусам діяти, то вони зростають, «снігова куля» збільшується і атаку зі зростаючою силою. Чим довше піддаємося навіюванням ворога, тим важче йому опиратися. По-друге, це веде до важливого практичного спостереження: вирішальним моментом в опорі спокусам ворога є їхній початок. Все інше залежатиме від того, як побожні особи діятимуть із самого початку. Якщо вони відповідатимуть рішуче, які тільки спокуси з’являються, чинячи, як учить Ігнатій, навпаки («Чому не відкласти молитву на пізніше?» «Ні, я молитимуся так, як було заплановано»), то ефекту снігової кулі не буде. Вони подолають спокуси тоді, коли це можливо духовно зробити «одним пальцем». Якщо ж вони дозволять шкідливим навіюванням діяти у їхніх серцях («Чому не відкласти молитву на пізніше?» «Так, це слід… Тепер від молитви немає користі… Пізніше піде краще…»), то це підсилить їхню силу і, ймовірно, особи їм піддадуться [2]. Якщо в такій ситуації побожна особа, навчена духовною мудрістю дванадцятого правила св. Ігнатія, згадає про суттєву слабкість ворога, усвідомить, що тепер, коли спокуси щойно з’явилися, це вирішальний момент для рішення – твердо й рішуче чинити протилежне до навіювань ворога, то малоймовірно, що спокуси їй зашкодять. Вона звільниться від них й далі йтиме до Бога. [1] Gil, Discernimiento, 231. [2] У цьому полягає різниця між відповіддю Єви (Бут. 3, 1-6) і Ісуса (Мт. 4, 1-11) навіюванням спокусника. Перша відповідь нерішуча, діалог зі змієм і, в міру того, як спокуса розгортається, вона стає сильнішою і долає Єву. Друга відповідь: рішуче відкидання навіювань спокусника, як тільки вони з’явилися.
| ||