ПРОЛОГ  

Що таке Розпізнавання Духів? 

Якщо би ми змогли відхилити завісу й уважно дивитися, 

то Бог би безконечно відкривався нам і ми могли би 

бачити і радіти Його активною присутністю в усьому, 

що з нами трапляється. 

У кожній події ми могли би крикнути: «Це Господь!» 

Жан П’єр де Косад 

Аж доки йому трохи не відкрилися очі 

Ми розпочнемо наші роздуми з навернення Ігнатія під час хвороби в Лойола – як він це пізніше розповів своєму товаришеві Луїсові Гонсалвешу да Камара [1]. Це переломний момент у житті Ігнатія. До цього моменту його життя було спрямоване на здобуття військової та лицарської слави. Після цього досвіду Ігнатій присвятив себе служінню вічному Цареві й розпочав шлях до святості, який стане благословенням для наступних поколінь. 

Ми уважно читатимемо оповідання, зосереджуючись на думках і почуттях, які в них описано, і що вони говорять про духовний досвід Ігнатія у цей переломний момент його духовної мандрівки. Це момент, який народжує його вчення про розпізнавання духів. 

Поранений Ігнатій, після хороброї, але невдалої оборони Памплони від французьких військ, повертається до рідної Лойоли. Йому роблять дві хірургічні операція на скаліченій нозі. Здоров’я покращується, але дуже повільно, він надовго прикутий до ліжка. Аби якось збавити час, він просить, щоб йому дали читати якісь книжки. Лицарських романів, які він звик читати, в цьому домі не було, отож йому дали побожні книжки: життя Христа і життєписи святих. Не маючи вибору, він неохоче починає їх читати. 

Але з часом до них пробуджується зацікавлення. Далі йде опис того, що з ним діється під час читання. Наголос на думках і мисленні очевидний: 

«Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося. Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше. З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи: він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду. Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки згадана вище дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих» [2]. 

Основа досвіду Ігнатія: тривала й інтенсивна думка про світські справи, особливо про одну з них. Під час цих довготривалих думок в Ігнатія також активуються інші здатності. Чуттєвість подає свій голос: спрямування на мирську мету сильно «оволоділо його серцем». Сюди також сильно залучена його уява. Далі ми бачимо елемент непоміченої неможливості в усьому цьому мисленні. Ігнатій просто говорить, що він був так занурений в роздуми про мету, що не помітив, що її, по-суті, не можливо осягнути. У розгортанні цього внутрішнього досвіду уже щось звучить не так. 

Друга мета, зроджена з побожного читання, також займає думки Ігнатія і перемішується зі світською метою. Тепер Ігнатій з великою ревністю роздумує про наслідування святих: 

«Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав. Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: «А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?» Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко. Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: «Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити». Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них» [3]. 

Він також довго зосереджувався й обдумував побожну мету: наслідування святих. Акцент на думках дуже очевидний у таких словах: думки, міркував, запитуючи, розважав, доводив і подібних словах. 

Продовжуючи описувати внутрішній досвід, Ігнатій виразно наголошує на застосуванні думок до цих двох протилежних цілей: побожної і світської: 

«Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них» [4]. 

Але тепер відбувся зсув. Хоча до цього часу Ігнатій згадував про чуттєві та імагінативні елементи свого досвіду, але основний акцент клав на думку, розділену між двома протилежними цілями. Тепер, хоча думка залишатиметься важливим елементом, але на перше місце вийде чуттєвість і підготовить потужний момент благодаті, яка повністю змінить життя Ігнатія: 

«Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих, то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним» [5]. 

Обсяг двох контрастних періодів думок той самий, але тепер Ігнатій зосереджується в основному на чуттєвому досвіді, який супроводжує його мислення. Це пояснюють слова, які позначають чуттєві стани: захоплювався, вдоволення, втіху, радісним. 

На рівні думок бачимо рівновагу між двома цілями: побожна й світська мета сильно захоплюють його думки упродовж довгого часу. Вони чергуються між собою. Здається, що різниця тільки в об’єкті думок: побожний чи світський. Щодо рефлексивного досвіду, то він здається однаковим як у часі, так і в заангажуванні. 

Але на чуттєвому рівні було інакше. Тут була суттєва відмінність, яку Ігнатій описує згідно з хронологічним пережиттям цього досвіду: під час і після. Під час періодів, коли думки зосереджувалися на побожній чи світській меті, не було жодної різниці на чуттєвому рівні, думки супроводжувалися задоволенням і радістю. Але після періоду думок усе змінювалося. Коли Ігнатій переставав думати про світську мету, з’ясовував, що такі думки не приносять йому великого вдоволення. Але після роздумів про наслідування святих радість залишалася. Він продовжував відчувати втіху. 

І тоді прийшов момент благодаті: 

«Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати, усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога» [6]. 

Важко перебільшити духовну силу цієї короткої фрази: «Аж доки йому трохи не відкрилися очі». У цей момент Ігнатій стає на повністю нову духовну арену. Ігнатій у своєму серці переживав контрастний чуттєвий досвід, поєднаний із двома контрастними цілями, але він цього не зауважував. Досвід продовжувався, але його духовні очі трошки відкрилися – достатньо для того, щоб зауважити цю різницю в своєму серці. У момент, коли Ігнатій уперше зауважив контрастний духовний досвід у своєму серці, народжується його вчення про розпізнавання духів. Це вчення походить безпосередньо з його особистого досвіду і, в першу чергу, з часу благодаті, коли він був прикутий до ліжка. Ось чому ми розпочинаємо вивчення розпізнавання духів з цього моменту; це основний пункт, з якого походять всі інші. 

Але Ігнатій не задовольняється тільки усвідомленням цієї важливої інформації. Уважним способом, характерним для всієї його духовності, він починає «міркувати» про різницю в почуттях, яку помітив, і «роздумувати над нею». Ці роздуми ведуть його до «усвідомлення з власного досвіду» і до «поступового бачення відмінностей» у чуттєвому духовному досвіді, який він переживає. Тепер він здатний зрозуміти «відмінність між духами, що діяли в ньому»: від диявола і від Бога. 

Ігнатій усвідомив, що деякі види чуттєвості супроводжують різні думки. Контрастні почуття, як він помітив, після того, як думки припинилися (після думок про побожну мету він залишається радісним, а після думок про світську мету стає сумним), стають об’єктом рефлексії. І він висновує, що якщо після думок про мирську мету радість постійно переходить у смуток, то в цій меті немає «відчуття» Божої дії, а скоріше злого духа. А якщо думки про побожну мету спричинюють радість, яка ще довго триває, то в цій меті є «відчуття» Божої дії в серці. 

Історія продовжується. Ігнатій вірно відповідає згідно зі своїм розумінням. Нове усвідомлення і розуміння спонукає його прийняти побожну мету як Божу і відкинути світську мету як від злого духа. Із надзвичайною великодушністю він змінює своє життя згідно з Божим натхненням. Подорожує до Манреси, розпочинає (спочатку нерозторопно) наслідувати святих, подорожує до Єрусалима, надає своєму життю новий напрямок. 

Отож, під час лікування в Лойолі Ігнатій досвідчив духовний процес, в якому наголос ставиться на трьох описаних кроках: 

1) відчувати, усвідомлювати (becoming aware); 

2) розуміти (understanding); 

3) відповісти (taking action) – прийняти, відкинути. 

Потужний вплив цього моменту на все його подальше життя і на життя Церкви навіть до наших днів підтверджує, що ми торкнулися чогось надзвичайно важливого у житті Ігнатія і в духовному житті взагалі. Що би сталося, якщо би його очі не «відкрилися трошки»? Що би було, якщо би він не роздумував над цими новими відчуттями і не відповідав відповідно? Чи вибрав би світську мету, яка його так приваблювала? А що відбувається з нашим життям, якщо наші очі так не відкриваються у щоденному житті? Що станеться, якщо вони відкриються? 

Один тільки початковий досвід розпізнавання духів Ігнатія відразу показує велику цінність духовної ідентифікації порухів серця. Він також показує безцінну користь, яку ми отримаємо, вивчаючи й практикуючи розпізнавання духів. Якщо наша духовна традиція може запропонувати нам інструкції, завдяки яким ми зможемо застосовувати розпізнавання у щоденному житті, то ця традиція пропонує нам безцінний скарб. Чотирнадцять вказівок стосовно розпізнавання, які ми розглянемо у цій книжці, це саме таке навчання. 

Ми проаналізувати тут досвід Ігнатія під час лікування, бо це життєвий контекст і найкраще введення до назви правил, яку розглянемо в наступному розділі. Ігнатій дуже стисло кодифікує досвід в Лойолі, який ми вже описали. В світлі події, яка змінила його життя, поміркована мова тексту стає дуже багатою.