Метафора дванадцятого правила  

Метафора, яку Ігнатій використовує у правилі 12, вимагає, з очевидних причин, обговорення. Ми подамо правило так, як його подає Ігнатій, і потім обговоримо відповідні проблеми. Він пише:

« [325] Правило дванадцяте. Своєю поведінкою ворог нагадує жінку; він виявляє слабкість, коли наштовхується на опір, і силу, коли дозволяємо йому діяти. Коли жінка свариться з чоловіком, який рішуче опирається, то, зазвичай, занепадає духом і тікає; якщо ж, навпаки, у чоловіка не вистачає духу, і він починає поступатися, то гнів, мстивість і злість жінки стають майже безмежними. Так і ворог, як правило, слабне, втрачає відвагу і відступає зі своїми спокусами, коли той, хто займається духовними вправами, рішуче протистоїть його спокусам, чинячи прямо протилежне. Якщо ж, навпаки, зіткнувшись віч-на-віч зі спокусами, починаємо боятися і занепадати духом, то не знайдеться на землі жорстокішого звіра, ніж ворог роду людського, коли з незмірною підступністю заходиться здійснювати свої прокляті наміри». 

Різні автори по-різному сприймають це правило, але жоден не може уникнути труднощів із фігурою жінки, яку тут використовує Ігнатій. Томас Грін просто пише: «Нагадує жінку. Це небезпечне порівняння у нашу феміністичну епоху» [1] . Що ми можемо на це сказати? 

Даніель Джіл, роздумуючи над цим питанням, виразно відмічає, що Ігнатій не порівнює ворога просто з жінкою, а з « жінкою, яка свариться з чоловіком». Отож ми маємо справу з неприродною ситуацією: вона не описує справжню природу жінки і чоловіка, яких Бог створив не для взаємних сварок, а для спільної любові й взаємодопомоги [2] . 

Такі самі «неприродні» риси ми бачимо також у метафорах правил 13 і 14. Мужчина, який любить жінку (правило 13) – не справжній коханий, який віддає себе у справжній любові до неї й щирому бажанні її щастя. Він спокусник, фальшивий коханий ( false lover) [3] , який намагається спокусити її з егоїстичних намірів. Також і воєначальник (правило 14) – не шляхетна особа, яка веде людей у справедливу битву, а розбійник, який прагне завоювати, щоб «пограбувати якесь місто». 

Оскільки Ігнатій за допомогою цих трьох метафор описує ворога, єдина мета якого – завдати людині духовну шкоду, то не дивно, що ці «неприродні» риси знаходимо у кожній з трьох поданих фігур. У цих трьох останніх правилах Ігнатій розширює назву ворога до «ворога людського роду», наголошуючи, що ворог проти того, що природне людській особі. І тому у цих трьох правилах Ігнатій не роздумує про справжню природу жінок, про тих, які люблять, чи про лідерів. Він намагається показати три антигуманні риси дії ворога і описує три нещасні випадки, коли особи відмовилися від повноти людського розвитку за Божим задумом: жінка і чоловік, які сваряться, а не допомагають одне одному; мужчина, який «використовує» любов, шляхетну рису людини, з егоїстичним наміром; вождя, який веде не до будування, а до руйнування. 

Тоді зрозуміло, що жодні жінка й чоловік, які мають гармонійні та міцні стосунки, жоден чоловік, який щиро і самовіддано любить жінку, з якою розмовляє, жоден лідер, який чесно працює для добра тих, кому служить, не можуть бути ілюстрацією правила Ігнатія. У метафорах цих трьох правил Ігнатій не бере до уваги цих осіб. Оскільки вони живуть згідно з повнотою своєї людської природи, то не можуть слугувати прикладом рис того, кого Ігнатій у цьому правилі називає «ворогом людського роду». 

Але все-таки, як пишуть Катерина Дікман, Марія Гарвін та Єлизавета Ліберт стосовно метафори Ігнатія у правилі 12: «Метафора повинна працювати не тільки для оповідача, але й для реципієнта» [4] . Оскільки ця метафора, говорячи загально, сьогодні не «працює для реципієнта», то коментатор обминає її й не міняє на іншу метафору, тобто не продовжує рух між двома частинами правила – від метафори до її застосування – як написав Ігнатій, а повністю ігнорує метафору, зосереджуючись тільки на другій частині правила. Як вже було сказано, при коментування цього правила вживають обидва підходи. 

Прикладом зміни метафори може бути метафора Давида Флемінга про розпещену дитину. Якщо «особа тверда» з такими розпещеними дітьми, то діти «припиняють поводитися погано». Але якщо особа «проявляє поблажливість чи слабкість, то такі діти немилосердно намагаються отримати те, що хочуть, тупаючи наперекір ногами або намагаючись лестощами схилити особу на свою користь» [5] . Але ця метафора може «працювати для реципієнта» краще від оригінальної метафори, і з її допомогою думка Ігнатія у правилі 12 може бути виражена. Що це за думка?