Ні наївне «вивищення», ні розпачливе «приниження»
Хоча кожна половина одинадцятого правила містить у собі багате вчення, але справжня сила цього правила у з’єднані двох половин в одне правило: « Відчуваючи втіху, потрібно… розмірковуючи про те, як мало ми варті… переживаючи спустошення, слід думати про те, що тієї благодаті , яку маємо, достатньо…» Особа розпізнавання, приймаючи дар духовної втіхи і витривало чинячи опір під час духовного спустошення, зберігає форму духовної рівноваги. Смиренна під час духовної втіхи («принижуючи» себе тоді, коли перебуває на духовній «висоті») і довірлива під час духовного спустошення («піднімаючи» себе тоді, коли перебуває духовно «внизу»), вона духовно зростає через чергування цих двох протилежних порухів із деякою духовною рівновагою і зрілістю. Ця рівновага – це зростаючий плід постійних зусиль жити під час духовної втіхи з таким смиренням, а під час духовного спустошення – з такою довірою. Все, що Ігнатій говорив до цього моменту у своїх правилах – це намагання допомогти нам осягнути таку рівновагу. Ігнатій дуже влучно описує Терезі Рехадей духовну рівновагу, яку пропонує в одинадцятому правилі: «Під час втіхи ми повинні принижувати й впокорювати себе, і думати, що скоро прийде випробування спокусами; якщо прийшли спокуси, темрява чи смуток, то ми повинні діяти всупереч ним і не дозволити неприємним враженням впливати на нас у будь-який спосіб, і терпеливо чекати на втіху Господа, який очистить нас від проблем і темряви» [1] . Необхідною передумовою такої рівноваги є щоденне духовне усвідомлення. Всі побожні особи досвідчують таке чергування духовної втіхи й духовного спустошення; але сам такий досвід не формує особу розпізнавання. Духовну рівновагу можна втримувати тільки завдяки зсуву з «я-в-втісі/ спустошенні» ( myself-in-consolation/ desolation) до «я-рефлектуюче-надсобою-в-втісі/ спустошенні» ( myself-reflecting-onmyself-in-consolation/ desolation) [2] . Як ми вже говорили на початку наших роздумів, вибір жити з постійним духовним усвідомленням – це початок розпізнавання і двері до духовної свободи [3] . [1] Letter of June 18, 1536, in San Ignacio de Loyola: Obras Completas, ed. Ignacio Iparraguire and Candido de Dalmases (Madrid: Biblioteca de Autores Cristianos, 1982), 662 (my translation). [2] «Авва Пімен сказав: «Чування, самопізнання і розпізнавання; це провідники душі» (Benedicta Ward, trans., The Sayings of the Desert Fathers [Kalamazoo, Mich.: Cistercian Publications, 1975], 35). [3] Як ми раніше відмітили, Ігнатій описує як практикувати щоденне духовне усвідомлення в щоденному іспиті сумління, який для Ігнатія є основною вправою в усьому духовному житті.
| ||