«Дві дуже щасливі години» 

Перед тим, як продовжувати, важливо звернути увагу на саму духовну втіху без її стосунку до духовного спустошення, яке пізніше прийде. Це принесе корисну рівновагу нашим розмовам про духовну втіху і допоможе дати їй властиве місце в нашому духовному житті. Спершу втіха – безкорисливий Божий дар, який дає нам нову енергію згідно з Божим задумом, як Божий погляд любові, який вливає благодать у наші серця, а потім уже має додаткові цілі.

Наступне свідчення Єлизавети Сетон дуже добре зображає таку точку зору. Єлизавета з перспективи кількох років описує духовний досвід, який пережила влітку в Коннектикут у віці п’ятнадцяти років. Вона пише:

 «У 1789, коли мій батько перебував у Англії, одного травневого дня з радісним серцем я стрибнула у візок, який їхав до лісу за хмизом, за милю від дому; хлопець, який керував візком, почав зрізати хмиз, а я пішла в ліс, незабаром знайшла вихід на галявину; там ріс великий каштан і кілька маленьких, я знайшла під ним товстий мох і тепле сонце. Тут це було м’яким ліжком, повітря наді мною було прозорим блакитним склепінням, незліченні мелодії весни і радість, солодка конюшина й дикі квіти, які я назбирала по дорозі, невинне серце настільки, наскільки людське серце може бути невинним, наповнене ревною любов’ю до Бога і подивом до Його творіння…

Бог був моїм Отцем, моїм усім. Я молилася, співала гімни, плакала, сміялася, розмовляла з собою про те, як Бог помістив мене далеко від усіх нещасть. Я ще лежала, насолоджуючись небесним миром, який зійшов на мою душу; і я впевнена, що для мене ці дві дуже щасливі години – це десять років зросту духовного життя…»  [1] 

Ми знову стоїмо на святій землі… Упродовж двох годин Єлизавета переживає те, що виразно є інтенсивною формою духовної втіхи. Останні слова красиво описують фундаментальний дар, який Бог дає через духовну втіху: «і я впевнена, що для мене ці дві дуже щасливі години – це десять років  зросту духовного життя». Це найсуттєвіше, чому Бог дає духовну втіху: через неї наша віра поглиблюється, в наших серцях зростає любов, все наше єство розширюється до нового духовного життя. Це час, про який Ігнатій говорить у п’ятому правилі, коли « нас забезпечує проводом і порадами добрий дух». Наше основне завдання під час духовної втіхи завжди те саме: прийняти благословенну дію Бога в нас через духовну втіху.

Жодна інша духовна мотивація не повинна відволікати нас від просто отримання Божого дару під час духовної втіхи, навіть та, про яку Ігнатій говорить у десятому правилі про приготування до майбутнього духовного спустошення під час духовної втіхи. Раїса під час трьохгодинної глибокої радісної молитви не повинна почуватися зобов’язаною відкласти набік Божу дію в ній для того, щоб свідомо готуватися до наступного духовного спустошення; Тереза так само не повинна почуватися зобов’язаною під час благодаті в саду. Вони й усі інші люди, яким Бог дає духовну втіху, не зобов’язані виконувати інші духовні завдання, щоб ці завдання не тяжіли над свободою просто отримати й насолоджуватися даром Бога тоді, коли Він хоче дати їм цей дар.

Після трьох годин інтенсивної духовної втіхи для Раїси приходить час послаблення Божої втіхи, тепер вона може вільно спрямувати свої думки туди, куди захоче. Це саме відбувається і з Терезою, коли після пережиття великої благодаті в саду, решта дня її серце наповнене теплою радістю. Це саме і в випадку Єлизавети, коли, повертаючись додому після двох годин благодаті в лісі, вона ще відчуває щастя наповнення Божою любов’ю. Подібний час приходить і до Джейн, коли, після перших днів реколекцій з духовною втіхою, вона сідає в своїй кімнаті й відчуває у серці спокій. Всі ці особи прийняли Божий дар духовної втіхи. Тепер, коли їхні серця наповнені світлом і радістю, вони можуть прийняти рішення готуватися до майбутнього духовного спустошення. Якщо вони це зроблять, тоді духовна втіха буде для них іншим благословенням, бо, крім отриманого дару втіхи, через рішення готуватися вони краще приготуються до майбутнього духовного спустошення.

У цьому випадку, коли на шостий день реколекцій Джейн досвідчуватиме спустошення, то вона відчуватиме менше знеохочення і ефективніше чинитиме опір. І її спустошення менше болітиме і пройде швидше, ніж тоді, коли вона не буде приготованою. Десяте правило Ігнатія допомагає нам приготуватися до духовного спустошення. Це те, що Ігнатій заохочує нас робити: під час духовної втіхи приготуватися до наступного духовного спустошення. Як це робити? Ігнатія подає просту відповідь у двох частинах; під час духовної втіхи потрібно думати про те, що нам допоможе набрати сили для спротиву духовному спустошенню, яке прийде.