Вбогість і дар смиренного серця  

Ігнатій виражає третю причину в допущенні Богом духовного спустошення так:

« По-третє, спустошення допомагає нам набути істинного пізнання і розуміння, а також внутрішнє усвідомлення того, що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і  благодать від Господа Бога ; і щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордості чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи».

Тут, перший раз у своїх правилах, Ігнатій залишає короткий, лаконічний стиль, яким він користувався до цього моменту, і пояснює своє вчення, не шкодуючи слів. Зміна стилю означає, що третя причина дуже важлива в розумінні Ігнатія  [1] . Насправді, третя причина торкає ключову тему усіх Духовних Вправ Ігнатія: євангельська покора, вкорінена в євангельську вбогість, є дверима до Божої благодаті й наслідування Ісуса в своєму житті ( ДВ 146).

Основна нитка пробігає через приклади, представлені в поясненні другої причини. Після досвіду духовного спустошення під час повернення з реколекцій Луція пише: «Я тепер усвідомила, як ніколи раніше, як Бог мене любить, як я Його потребую». Випробування болісних годин духовного спустошення веде цю жінку до виразного усвідомлення потреби Бога; вона пізнає у потужному досвіді темряви й помутніння духовним спустошенням свою духовну обмеженість і потребу в Богові й Його благодаті.

Інша особа пише подібно: «У цьому досвіді спустошення я усвідомлюю, яка я безсила в нав’язливій тенденції важко працювати, і яку велику потребу маю в Божій силі в царині моєї слабкості». Знову ж таки, досвід спустошення пробуджує гостре усвідомлення як особистої слабкості, так і «великої потреби в Божій силі». Як у випадку Луції, так і у випадку цієї особи усвідомлення не послаблює, а скоріше підсилює довірливу залежність від люблячої допомоги Бога. Духовно вони стали сильнішими завдяки тому, що під час духовного спустошення відчули велику потребу в Божій благодаті.

Це, як говорить Ігнатій, – наступна причина для допущення Богом досвіду духовного спустошення для побожних людей. Такі особи визнають, що в скорботі духовного спустошення вони більше, ніж перед тим, відчувають правду слів Ісуса: «Без мене нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). Під час духовного спустошення вони інтенсивніше відчувають, « що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і  благодать від Господа Бога».

Отож, час духовного спустошення дуже виразно об’являє їм, що все духовне зростання – це Божий дар: що духовна втіха, яку вони переживають, – це чистий Божий дар. Досвід сухості і важкості духовного спустошення, як говорить Ігнатій, потрібний для того, « щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордості чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи». Ігнатій, Анджела, Аліса, Джейн та інші люди, після досвіду духовного спустошення вже не витимуть собі «гніздо»; вони виразно розуміють, що духовна втіха – чистий і вільний дар люблячого Бога.

Таке розуміння підсилює євангельську покору, яка веде «до всіх інших чеснот» ( ДВ 146); воно в таких людях підсилює вбогість духу, яка відчиняє двері Небесного Царства (Мт. 5, 3). Така покора відчиняє серця для наступних благословень Бога, який «покірливим дає благодать» (1 Пт. 5, 5). Ми знову чуємо, як Господь спокійно повторює: «Ліпше для вас, щоб Я відійшов», отож, ліпше, щоб через випробування духовного спустошення вони отримали духовні плоди.