Випробування і дар навчання
Друга Божа причина у допусканні духовного спустошення, як пише Ігнатій, є та, що випробування таким спустошенням об’являє цінні правди про наш духовний стан: « По-друге, спустошення є випробуванням: чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих благодатей». У шостому правилі Ігнатій говорив про духовне спустошення як про випробування, допущене Богом для того, щоб, чинячи опір, ми вчилися боротися зі спустошенням. У дев’ятому правилі Ігнатій знову повертається до духовного спустошення як до випробування, ще раз зосереджуючись на дарі, який Бог прагне нам дати через це випробування: щоби ми отримали духовний урок, який зміцнить нас у боротьбі зі спустошенням. Порівняння Даніеля Джіла добре відображає випробування, яке Ігнатій описує в дев’ятому правилі. В такому випробуванні Бог припиняє давати «втіху і благодать». Коли це відбувається, то «ми потрапляємо в ситуацію, подібну до тої, коли солдатові не платять: найманець залишає поле битви, а патріот продовжує битися» [1] . Дві групи солдатів присутні в армії; найманці воюють за гроші, патріоти захищають свою країну, яку люблять. Приходить час, коли ресурси вичерпуються і солдати не отримують грошей. Тоді найманці кидають свою зброю і припиняють воювати; вони воюють тільки за гроші, і коли їх не отримують, то припиняють воювати. Але патріоти вірно б’ються навіть без платні, бо їхні серця твердо зосереджені на меті й не зважають на платню [2] . У подібний спосіб Ігнатій стверджує, що Бог допускає духовне спустошення, аби випробувати: « чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих благодатей». Якщо візьмемо слова Ігнатія так, як вони написані, то здається ніби Бог говорить: «Ось тут побожна особа, яка ревно молиться і служить із любов’ю. Подивимося, чи ця особа найманець чи патріот. Подивимося, чи під час духовного спустошення, коли немає духовної втіхи, ця особа чинитиме зусилля в молитві й служінні, чи ця особа стійко триматиметься навіть без «нагороди» духовною втіхою». Бог випробовує нас у такий спосіб, допускаючи духовне спустошення. Через таке випробування щось проявляється; через таке випробування проявляється ясне відчуття нашої духовної ідентичності («чого ми варті») і чи будемо стійкими в служінні під час випробування («як далеко можемо просунутися»). Таке навчання приносить великі духовні плоди. У розділі 2 ми згадували про внутрішнє помутніння Луції, коли вона поверталася додому з реколекцій, наповнених благодаттю; під час інтенсивного духовного спустошення вона знайшла багато «підстав» для сумнівів у автентичності пережитих реколекцій. Після періоду боротьби вона подзвонила керівникові реколекцій і в розмові з ним знайшла відповіді на свої страхи й підтвердження Божого дару під час реколекцій. Тепер Луція пише керівникові: «Це справді Божа благодать спонукала мене подзвонити вам, а ваші слова й молитви об’явили мені правду. Я тепер усвідомила, як ніколи раніше, як Бог мене любить, як я Його потребую; і я тепер мотивована, як ніколи раніше, «зосередитися на Ісусові», наслідувати Його, служити Йому, виконувати Його волю» [3] . Урок, отриманий від такого випробування духовним спустошенням, очевидний у «як ніколи раніше», яке окреслює духовну дійсність цієї жінки після періоду спустошення; після спустошення вона духовна «як ніколи раніше» – тобто перед періодом духовного спустошення. Випробування навчило її двох основних правд по-новому і глибше: «Я тепер усвідомила, як ніколи раніше, як Бог мене любить». Вона також повніше усвідомила, «як я Його потребую». Такий урок «у плоті» цих основних правд показує, чому Бог допустив випробування духовним спустошенням під час її повернення додому. Це «як ніколи раніше» не обмежене самим розумінням; наступний дар дано їй на рівні волі. Вона « мотивована, як ніколи раніше», зосередитися на Ісусові: вдивляючися пильно в Ісуса (Євр. 12, 2), наслідувати Ісуса, служити Ісусові й виконувати Його волю. Отож, проявляється духовний ріст після випробування духовним спустошенням. Ми можемо відмітити, що таке навчання і зріст відбуваються за Божим планом тому, що Люція чинить опір духовному спустошенню. Вона не піддається думкам, які виникають під час духовного спустошення, і має сміливість ділитися своїм досвідом із керівником реколекцій, у такий спосіб звільняючись із лещат духовного спустошення [4] . Оскільки вона це робить, то духовне спустошення не зменшує благодаті реколекцій. Навпаки, випробування духовного спустошення осягає мету, ради якої Бог його допускає; Люція вивчила потужний духовний урок і зростає в бажанні любити і наслідувати Ісуса Христа. Мета Бога у допущенні духовного спустошення була осягнута. Інша особа вчиться на досвіді духовного спустошення і пише: «У цьому досвіді спустошення я усвідомлюю, яка я безсила в нав’язливій тенденції важко працювати, і яку велику потребу маю в Божій силі в царині моєї слабкості. Постійна Божа любов дає мені здатність глибше побачити, як Він мене любить. Це допомагає мені оцінити мої спосібності в праці з бездомними» [5] . «Досвід спустошення» веде до зрозуміння: «У цьому досвіді спустошення я усвідомлюю…» Пізнання у цій царині поглиблює самопізнання, яке створює можливості для нового визволення з обмежень. Тут пізнання зосереджене на «нав’язливій тенденції» важко працювати і на «постійній Божій любові до мене». Ця любов дає можливість особі «глибше побачити, як Він мене любить». Духовне спустошення породжує глибокий урок: ясне розуміння поневолення тенденцією до надмірності, відчуття особистої любові Бога і нову здатність любити себе у духовно здоровий спосіб. «Досвід спустошення», як говорить ця особа, також «допомагає» їй оцінити Божі дари в праці з убогими. Окрім того, ми чуємо, як Ісус ніжно промовляє до неї з великою любов’ю: «Ліпше для тебе, щоб я відійшов». Знання, які отримуємо через духовне спустошення, якщо чинимо йому опір, як показують ці приклади, різноманітні [6] . Таке спустошення може показати нам наші обмеження у такий спосіб, що станемо чуйними до шкідливих духовних вчинків; воно може нам виразно показати найвідповідніший напрямок для духовного росту. Чинячи опір духовному спустошенню, ми також можемо зі здивуванням зрозуміти, що духовного спустошення не треба боятися, бо, з Божою допомогою, ми можемо пройти через це духовне випробування неушкодженими і навіть утвердженими в своєму духовному зростанні. Справді, як стверджує Тонер, без випробування спустошенням ми залишатимемося духовними дітьми [7] . Чинячи опір духовному спустошенню, ми отримуємо нове розуміння і твердо йдемо в напрямку духовної зрілості. Ігнатій говорить нам, що саме для цього Бог допускає це випробування. У життєписі св. Франциска з Ассізі читаємо, що один братчик боровся зі спокусами й був у розпачу. Він знав, що Франциск розуміє його внутрішній конфлікт, і якось, коли вони були на самоті, попросив святого чоловіка: «Молися за мене, добрий отче, бо я переконаний, що якщо будеш ревно за мене молитися, то я відразу позбудуся цих спокус. Бо це понад мої сили, і я знаю, що для тебе це не новина». Ми можемо собі уявити, якою втішною була відповідь Франциска братові у важкій ситуації: «Св. Франциск сказав йому: «Вір мені, сину, бо через ці випробування ти вірніше служиш Богові; і знай, що чим більше ти підданий спокусам, тим більше я тебе люблю». І додав: «Я кажу тобі правду, що ніхто не може вважати себе слугою Бога, поки не буде підданий спокусам і бідам. Подолана спокуса – це спосіб, у який Господь тримає біля себе душу свого слуги» [8] . Цей брат вважав свої страждання знаком духовної слабкості, а Франциск визнав це як знак справжнього Божого слуги. В своїй любові до цієї пригніченої людини Франциск об’являє серце Бога: «знай, що чим більше ти підданий спокусам, тим більше я тебе люблю». Франциск говорить, що такі спокуси і страждання навіть з’єднують; якщо їм опираються і їх долають, то через це Бог ще більше любить серце людини. Ігнатій хоче нас підбадьорити, описуючи другу причину допущення випробування духовним спустошенням. [1] Gil, Discernimiento, 202. [2] Це порівняння нагадує опис Ігнатія різних відповідей на заклик Христа Царя взяти участь у боротьбі з «усіма ворогами» ( ДВ, 95) у його спаситель ній місії. Див. ДВ, 91-98. [3] Quoted in Toner, Spirit of Light or Darkness, 39. [4] Це буде темою тринадцятого правила Ігнатія: розмовляти про навіювання і спокуси ворога з компетентною духовною особою, обізнаною з підступами ворога. [5] Quoted in Maureen Conroy, The Discerning Heart: Discovering a Personal God (Chicago: Loyola University Press, 1993), 87. Автор подає цитату без подальших деталей стосовно особи, яка про це свідчить. [6] See Toner, Commentary, 187-90. [7] Там само, 188.
[8]
Thomas
of
Celano,
Second
Life,
no.
118,
in
St.
Francis
of
Assisi,
Writings
and
Early
Biographies:
English
Omnibus
of
the
Sources
for
the
Life
of
St.
Francis,
ed.
Marion
Habig
(Chicago:
Franciscan
Herald
Press,
1973),
460.
| ||