9. Чому Бог допускає духовне спустошення? (правило 9)
Все-таки йди своїм шляхом, бо, мабуть, твій шлях найкращий: Розтягни чи зіжми мене, твого вбогого боржника: Це тільки вправи для моїх грудей, Щоби співали краще. Джордж Герберт Мета Бога – зробити душу великою. св. Йоан від Хреста
«Ліпше для вас, щоб я відійшов» (Йо. 16, 7)
У дев’ятому правилі Ігнатій відповідає на питання, яке постає, часом із великим напруженням, у серцях побожних людей, підданих духовному спустошенню: Чому Бог, який мене любить, допускає в мені такий біль? Під час духовного спустошення це питання завжди актуальне, часом навіть нагальне, тим більше – коли спустошення глибоке і тривале: «Кажу до Бога: «Скеле моя, чом мене забуваєш? Чому смутний ходжу я, ворогом прибитий?» (Пс. 42, 9). Чи є побожна особа, яка ніколи так не кричала до Бога з глибини духовного спустошення? Правила Ігнатія були би суттєво неповними, якщо би він не подав духовного розуміння стану духовного спустошення. Часткова відповідь міститься у тому, про що ми вже говорили раніше. У сьомому правилі Ігнатій говорить, що духовне спустошення – це випробування, допущене Богом для того, щоб, опираючись спустошенню, ми вчилися чинити опір. Ми також чули, що в листі до Терези Рехадей Ігнатій описує духовне спустошення як урок, завдяки якому ми отримуємо цінне знання. Дев’яте правило Ігнатій присвячує ясній і детальній відповіді на це питання: «Чому?». Як у випадку інших правил, так і тут його пояснення не просто теоретичні, а у вищій мірі практичні; подаючи причини, чому Бог допускає духовне спустошення, він прагне допомогти нам ефективніше з ним боротися і відкидати. Жуль Тонер вводить це правило, безпосередньо поєднуючи духовне спустошення із словами, які Ісус сказав учням напередодні своїх страстей: «Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде» (Йо. 16, 7) [1] . Ісус сказав своїм послідовникам, що скоро їх залишить, і, оскільки вони Його любили, то Його слова збудили в них смуток. Як і багато людей, які в стані духовного спустошення відчувають «ніби відокремлені від свого Творця і Господа», вони зосереджуються тільки на втраті Господа, і тому сумні. Ми відчуваємо, що вони ледве чують і не розуміють, що Ісус знову говорить про дар Утішителя, Заступника, який прийде до них завдяки відходу Ісуса (Йо. 14, 16, 26; 15, 26). Жаль від близької розлуки огортає їхні серця, і вони не бачать далі. Ісус, який полюбив своїх, і полюбив їх до кінця (Йо. 13, 1), тепер намагається освітити їхню скорботу, пояснюючи їм, чому краще для них пережити Його тимчасову відсутність; якщо Він не покине їх на час своїх страстей і смерті, то вони не отримають трансформуючого дару Святого Духа, так потрібного для їхньої місії. Тонер пише: «Він намагається перевести їхні думки від жалю через передбачувану розлуку до причини, причини, яка випливає з Його любові й з любові Отця до них. Якщо вони усвідомлять, чому Ісус так чинить, то зможуть дати собі раду зі смутком; і зможуть співдіяти з відходом Ісуса й Його місією, і через це зростатимуть так, як хоче Його любов» [2] . Це саме стосується і нас. Якщо під час духовного спустошення ми зможемо перевести увагу зі скорботи, яку відчуваємо, до причини, чому Бог, у своїй любові до нас, допускає, щоб ми відчували «відокремлення», тоді скорбота освітиться, з’явиться розуміння правди, що це дар, даний нам через біль, який укріпить наші сили спротиву спустошенню. Мета дев’ятого правила св. Ігнатія – допомогти нам під час духовного спустошення, щоб ми змінили напрямок думок – від занурення в скорботу до розуміння рятівної причини скорботи. [1] Toner, Commentary, 183.
[2]
Там
само,
183;
emphasis
added.
| ||