Духовна втіха і спустошення: звичайне чергування
Інструкція правила 8, щоб особи в стані духовного спустошення думали про духовну втіху, яка скоро повернеться, спонукають нас подумати про ігнатіянське розуміння духовного досвіду взагалі. Для Ігнатія постійне чергування цих двох порухів – це нормальний взірець кожного духовного життя. Ні духовна втіха, ні духовне спустошення не тривають постійно; одне чергується з іншим. Переживаючи духовну втіху, не треба дивуватися, що вона перейде в духовне спустошення; і коли ми, як говорить Ігнатій у цьому правилі, переживаємо духовне спустошення, то маємо думати, що воно неминуче заміниться духовною втіхою, і у такий спосіб позбавляємо спустошення його сили. За духовною втіхою йде духовне спустошення, за духовним спустошенням йде духовна втіха, і так постійно – це нормальне чергування, яке досвідчував кожний учень Господа упродовж століть і також сьогодні [1] . Як духовна втіха, так і духовне спустошення – це елементи люблячого провидіння Бога; перше дане Богом, а друге допущене Богом; і обидва – це «уроки», які Бог дає нам для духовного росту. Св. Джуліана з Норвича подає разючі приклади таких чергувань у книзі Свідчень. Вона пише: «І після цього Він наповнив мою душу вищою духовною насолодою. У цій насолоді я відчувала вічну впевненість, потужно захищену від будь-якого болісного страху. Це відчуття було таким глибоким і таким духовним, що мене огорнув повний спокій, звільнення і розслаблення, що на землі не було нічого, що могло би мені завдати шкоду» [2] . Очевидно, що Джуліана переживає тут глибоку духовну втіху. Але ця втіха короткотривала. Вона продовжує: «Але це тривало недовго, потім я змінилася, стала іншою, пригніченою і втомленою своїм життям, і знущалася над собою, і навіть не мала бажання жити далі. Я відчувала, що крім віри, надії та любові ніщо не принесе мені полегшення, але не відчувала їх». Побожні особи разом із Джуліаною часом можуть жалібно сказати про свою попередню духовну втіху: «Але це тривало недовго». Її духовна втіха закінчилася і прийшло інтенсивне духовне спустошення. Але потім відбулося наступне чергування, і духовна втіха знову замінила духовне спустошення: «І тоді Бог знову дав мені втіху і душевний мир, радість і таку блаженну і потужну впевненість, що я не відчувала ні страху, ні жалю, ні фізичного чи духовного болю, ніщо вже не могло мене турбувати». Чергування відбувалося знову і знову: «І тоді я знову відчула біль, а після того – задоволення і радість, раз – одне, раз – друге, знову й знову, і так тривало десь двадцять хвилин. У хвилини радості я могла сказати разом із св. Павлом: Ніщо мене не позбавить любові Христа; а в хвилини болю я могла сказати разом із св. Петром: Господи, рятуй мене, гину». У покірному описі свого досвіду Джуліана описує досвід кожної людини, яка шукає Господа; такі особи, як і Джуліана, відчувають духовне піднесення і опущення, спочатку вверх, потім вниз, спочатку натхнення, потім пригнічення, спочатку радість, потім смуток… Постійне чергування духовної втіхи і духовного спустошення різної тривалості та інтенсивності, поєднане з періодами спокою, коли ніщо не відчувається – це нормальний духовний досвід. Джуліана розуміє, що Бог допускає таке чергування з якоюсь метою: «Це відбувалося для того, щоб навчити мене, щоб я зрозуміла, що для деяких душ корисний такий досвід – якийсь час відчувати втіху, а іншого разу втратити її і залишитися зі своїми силами. Бог хоче, щоб ми знали, що Він чуває над нами в скорботі й у радості». Ігнатій у восьмому правилі пропонує духовне звільнення у тому самому руслі. Якщо побожна людина переживає духовне спустошення, яке неминуче, то може вважати, що тільки «вона єдина» переживає таке чергування, що інші, більш духовніші люди, завжди відчувають лише щось побожне, завжди здатні в молитві відчути близькість Бога, і дуже рідко відчувають або ніколи не відчувають безнадію чи відокремленість від Бога. Факт, що хтось після духовної втіхи відчуває духовне знеохочення і відокремленість від Бога, видається йому очевидним знаком слабкості й браку духовного зросту. Якщо людина зрозуміє, як Ігнатій і Джуліана, що чергування духовної втіхи і духовного спустошення – це нормальний духовний досвід, притаманний усім людям, то в її житті щось може сильно змінитися. Поклик любові Бога до духовного зросту звучить як у духовній втісі, так і в духовному спустошенні. Бог кличе розвиватися як через світло й енергію, отримані в духовній втісі, так і через силу, яку здобуваємо, опираючись духовному спустошенню. Чим більше стаємо людьми розпізнавання, усвідомлюючи в собі духовні порухи й розуміючи їх, чим більше стаємо здатними прийняти те, що від доброго духа, і відкинути те, що від ворога, тим більшими будуть плоди духовної втіхи в серці й меншими тривалість, інтенсивність і шкода від духовного спустошення. Ігнатій пропонує ці правила з інструкціями, як поводитися з цією духовною дійсністю, і вказівками для дії, щоби допомогти в таких важливих ситуаціях. [1] Практично, оскільки тривалість та інтенсивність кожного поруху різна, то чергування цих порухів не буде симетрично пропорційним. Довші й інтенсивніші періоди одного поруху чергуватимуться з коротшими і слабшими порухами іншого, і навпаки. Також будуть періоди спокою, коли не відчуваємо жодного поруху. Ігнатій описує цей досвід серця, коли не відчуваємо ні духовної втіхи, ні духовного спустошення, так: «Коли панує спокій, мається на увазі пора, коли душу не тривожать різні духи, і вона використовує свої природні можливості вільно і спокійно» ( ДВ 177).
[2]
E.
Colledge
and
J.
Walsh,
Julian
of
Norwich:
Showings
(New
York:
Paulist
Press,
1978),
204.
The
subsequent
quotations
are
all
taken
from
pp.
204-5
of
this
volume.
| ||