Думка, яка формує терпеливість
У правилі 7 Ігнатій радить особам у стані духовного спустошення роздумувати, що таке спустошення – це випробування, допущене Господом для їх духовного зросту; опираючись спустошенню, вони вчаться опиратися. Такі роздуми підбадьорять їх і зміцнять сили у боротьбі з духовним спустошенням. Тут Ігнатій ще раз запрошує під час духовного спустошення прийняти своєрідний вид мислення, який допомагатиме опиратися спустошенню: « пам’ятати , що невдовзі втіха до нього повернеться». Раніше ми говорили про те, як духовне спустошення хоче оволодіти духовним минулим і майбутнім. Ігнатій, як ми бачили, під час духовного спустошення відчував «себе далеко і відокремленим» від Божих Осіб «так, ніби він ніколи їх не відчував і ніколи вже не відчує». Ворог обманює і намагається переконати, що теперішній стан триватиме постійно. У Достоєвського теперішнє спустошення часто супроводжується почуттям «чогось постійного, вічного, яке передбачає роки безнадії, холодної та смертельної біди» [1] . Коли Джейн розпочинає шостий день реколекцій у глибокому духовному спустошенні, то відчуває, може не усвідомлено, що решта дня і до кінця реколекцій перебуватиме в такому спустошенні; через таке відчуття спустошення стає майже нестерпним. У стані духовного спустошення відчуття Аліси, що її зусилля не тільки тепер, але й пізніше будуть «безнадійними й непотрібними», додає їй більше болю. Думки, що духовне спустошення пануватиме над нами в майбутньому, – це загальна риса спустошення і основний фактор тягаря, який переживають ті, які його досвідчують. Якщо людина в стані духовного спустошення починає молитися, то швидко «переконується», що весь час молитви буде в спустошені; і таке почуття – це суттєва частина спонуки просто перестати молитися. Якщо побожна особа досвідчує духовне спустошення на початку дня чи розпочинаючи якесь служіння, то часто дуже швидко «переконається», що весь день і служіння буде наповнене важкою пусткою. Якщо вона піддасться такому навіянню, то залишається тільки маленький крок до послаблення чи припинення зусиль. Отож, дієвість норми Ігнатія, щоб люди в стані духовного спустошення думали, що « невдовзі втіха до них повернеться», очевидна. Вони повинні роздумувати й рефлектувати, що ворог не має влади над майбутнім, що майбутнє, як і всі речі, перебуває в руках Бога, що Божий план спасіння керує нашим життям (Рим. 8, 28). Короткий вислів Ігнатія містить жвавість і надію; фальшиві інсинуації, що теперішнє спустошення неминуче продовжуватиметься у майбутньому, зустрічається з думками, що втіха повернеться, що у майбутньому спустошення зникне, і людина знову зазнає тепло Божої любові й близькості. І не тільки повернеться; зі своєрідним видом духовної сміливості Ігнатій заохочує людей в стані духовного спустошення думати, що втіха повернеться невдовзі. Коли Аліса пригнічено відчуває, що її духовне спустошення триватиме тижнями і місяцями, то Ігнатій запрошує її думати про правду, що ця «постійна, вічна… безнадійна» перспектива фальшива і що духовна втіха повернеться до неї скоріше від інсинуацій спустошення, скоріше від її очікувань. Коли Джейн сумно відчуває, що духовним спустошенням позначаться наступні дні реколекцій, то Ігнатій заохочує її думати про правду, що її теперішній «неспокій, замішання… відчуття знеохочення» переміняться у духовну втіху скоріше від того, що навіює спустошення, скоріше від її сподівань. Попередні вказівки щодо такого думання під час духовного спустошення застосовуємо знову тут: таке думання не прийде спонтанно, а вимагає свідомих зусиль, і якщо ми їх постійно докладаємо, то так думати щораз легше. Незважаючи на те, яким би заохочуючим не було думання, але його одного недостатньо; думання потрібно поєднати з дією, тоді відбудеться звільнення від тисків духовного спустошення. Ігнатій пише: «І пам’ятати, що невдовзі втіха до нього повернеться, якщо у боротьбі зі спустошенням докладатиме зусиль, описаних у шостому правилі». Це зумовлює чотири засоби, про які ми вже знаємо: молитва, медитація, іспит сумління і відповідні покутні практики. Духовна втіха повернеться скоріше, ніж це навіює темрява духовного спустошення, але Ігнатій ніби хоче сказати, що вона повернеться скоріше, якщо ми ревно використовуватимемо духовні засоби, які маємо. Це щось ніби спіраль благодаті. Якщо особи в стані духовного спустошення думають, що спустошення не триватиме вічно, а духовна втіха скоро повернеться, то тоді, укріпленні такими думками, вони матимуть силу застосовувати чотири засоби, згадані в шостому правилі. І якщо вони пильно використовують ці чотири засоби, то такі думки приходитимуть щораз легше. Особи, які зі смиренною довірою до достатньої Божої благодаті думають і діють у такий спосіб, твердо стають на шлях долання духовного спустошення. Ми входимо у сферу божественної благодаті й людських зусиль, які діють разом; такі особи можуть сказати разом із св. Павлом: «Благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1 Кор. 15, 10). На простому прикладі можемо показати застосування правила 7 на практиці. Антон має звичку в суботу вранці годину молитися в церкві. Минулий тиждень був тижнем духовного спустошення, і Антоній в суботу вранці не має бажання йти до церкви. Він збирається йти до церкви, але водночас підсилюється думка не йти до церкви. Молитви минулого тижня здаються сухими й безплідними; Антон упевнений, що сьогодні це повториться, тому не має бажання марнувати час на порожню молитву. Роздумуючи так, Антон відчуває, що щось йде не так. Він розпочинає думати, що діється в нього всередині; тепер «я-в-спустошенні» стає «я-рефлектуюче-надсобою-в-спустошенні». Такий перехід дає Антону нове розуміння. Він усвідомлює, що тепер не час змінювати попередню постанову (правило 5 – не робити змін під час духовного спустошення), а потрібно наполегливо чинити опір самому спустошенню. Збираючись до церкви, він просить у Бога допомоги вірно молитися. Антон роздумує над словами св. Павла: «Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8, 26). Він відчуває задоволення, думаючи, що Святий Дух, Утішитель, допомагає нам у нашій слабкості, коли ми намагаємося молитися. Він згадує минулі суботні молитви, які починалися сухо, але під кінець молитви ставали часом багатого досвіду Бога. Антон йде до церкви і вірно молиться годину, відчуваючи спокій, який підтримуватиме його упродовж дня. Антон працював, аби бути терпеливим, не піддатися, а вірно витримати час духовного спустошення. Він думав, як вчить Ігнатій, що духовна втіха скоро повернеться, скоріше від навіювань спустошення, можливо під час цієї молитви. Він сумлінно використовує деякі з засобів, поданих у правилі 6; він розпочинає іспит сумління, потім – благальну молитву і медитацію над корисними правдами віри. Божа благодать і мудрі духовні зусилля Антона проти спустошення ефективні, і його духовна мандрівка щасливо продовжується.
[1]
Fyodor
Dostoevsky,
Crime
and
Punishment,
trans.
Sidney
Monas
(New
York:
Signet
Classics,
1968),
413.
Emily
Dickinson
also
captures
perfectly
this
quality
of
pain:
“Pain
has
an
element
of
blank
/
It
cannot
recollect
When
it
began,
or
if
there
were
A
day
when
it
was
not.
/
It
has
no
future
but
itself
...”
(R.
Linscott,
ed.,
Selected
Poems
&
Letters
of
Emily
Dickinson
(New
York:
Doubleday,
1959),
89.
| ||