Терпіння: основна чеснота під час духовного спустошення 

Особа в стані духовного спустошення, як говорить Ігнатій, «має намагатися зберігати терпіння»  [1]  . Вираз дуже ясно вказує на зусилля, потрібні для виконання цієї вказівки. Терпіння, про яке говорить Ігнатій, етимологічно вказує на чесноту, властиву людям, підданим випробуванню; вони не уникають терпіння, а вірно його переносять – терплять, поки воно існує  [2]  . Хоробра відповідь Єлизавети на відчуття внутрішнього пригнічення показує терпіння, про яке йдеться Ігнатію; вона не піддається скорботі, а вирішує твердо стояти в любові й служінні під час випробування.

Таке терпіння означає більше, ніж просто «рухатися вперед», коли обставини полегшують це робити, до прикладу, молитися увесь визначений час, коли відчувається духовна втіха, чи служити іншим, коли таке служіння дає відчуття нагороди і духовної енергії. Вірна молитва і любляче служіння під час духовної втіхи – це ефективний спосіб духовно зростати, але це не «терпіння», про яке Ігнатій говорить у восьмому правилі.

Тут, як у випадку з Алісою, Джейн, Анджелою, Єлизаветою й усіма особами в стані духовного спустошення, коли все – внутрішня темрява, сум, почуття безнадії, літеплість, нездатність відчувати Божу любов – спокушає нас просто припинити наші зусилля любові й служіння, ми повинні не піддаватися, а йти вперед із терпінням, вірно виконуючи свої обов’язки. Ми молимося й виконуємо духовні вправи, не зважаючи на сухість; ми продовжуємо служити навіть тоді, коли Бог здається далеко; ми вірно продовжуємо любити, навіть якщо не відчуваємо ревності; ми йдемо вперед й чинимо зусилля любові в родині, в парафіяльній спільноті чи на роботі, не зважаючи на сум, який відчуваємо.

Завдяки такому поясненню тривалого терпіння вибір Ігнатієм виразів стає цілком зрозумілим; ми повинні намагатися зберігати терпіння у стані духовного спустошення. Єлизавета добре описує «намагання зберігати» терпіння під час спустошення: «щоденні обов’язки, виконувані з великим зусиллям, без бажання» і «постанова використати мою біду ради добра душ. Наповнити життя молитвою, працею і благодійністю. У всьому зберігати спокій духу. Більше любити…». Зусилля і постанова, служіння будь-якою ціною, молитва, праця, благодійність, намагання підтримувати спокій духу в цьому стані, намагання жити більшою любов’ю в час темряви, ніж у час миру; це портрет людини, яка працює, щоб залишатися терпеливою під час духовного спустошення.

Така духовна праця подібна, до прикладу, до праці марафонця, який втомлений довгим бігом, але не припиняє бігти до фінішу; або якщо в родині хтось опікується хворою людиною довший час, але не припиняє свої зусилля, поки хворий не вилікується; або до праці студента в кінці семестру, який наполегливо вчиться і здає один екзамен за другим до кінця сесії. І якщо ми у такий спосіб вірно молимося, служимо, виконуємо свої духовні обов’язки і своє покликання взагалі, незважаючи на спокуси духовного спустошення припинити це, ми намагаємося зберігати терпіння. Особам, які так ставляться до духовного спустошення, воно не тільки не завдасть шкоди, але вони зростатимуть завдяки наполегливим зусиллям опиратися спустошенню.