8. Духовне спустошення: час на терпіння (правило 8)
Я хотіла, щоб у моїй сірій долі Щось зацвіло. Пізніше моє скелясте поле Видало виноград і кукурудзу. Емілі Дікінсон Терпінням здобуваємо все. Тереза Авільська
Стійкість під час випробування
Єлизавета Лєсер, одружена жінка глибокої віри й молитви, описує в духовному щоденнику за 18 жовтня 1902 кількатижневу велику внутрішню боротьбу: «Малодушність, слабкість, невпевненість у поведінці щодо інших людей – це шкодило ідеалам, які я плекала; гостра фізична біль і глибоке моральне страждання; у всьому цьому непохитне бажання повернутися до Бога, велика довіра і любов до Нього; щоденні обов’язки, виконувані з великим зусиллям, без бажання; тоді спокій помалу повертався до мене і божественна сила знову мене огорнула; нові й жваві рішення, надія, що Бог допоможе мені сповнювати мої обов’язки, всі мої обов’язки – це те, що діялося зі мною останніми тижнями і що переживала моя душа» [1] . Тут виразно не-духовне спустошення, фізичний та емоційний біль, і також натяки на духовне спустошення. Єлизавета переживає «глибокі моральні страждання» і виконує Божі справи тільки з «великим зусиллям». Вона вірна, незважаючи на те, що все робить «без бажання», це класична мова духовного спустошення. Воно хоробро переживає цей важкий час, не піддається скорботі й твердо довіряє Богові, виконуючи свої щоденні обов’язки: «у всьому цьому непохитне бажання повернутися до Бога» і «щоденні обов’язки, виконувані з великим зусиллям, без бажання». І ця витривала довіра під час випробування приносить плід – духовна втіха повертається: «тоді спокій помалу повертався до мене і божественна сила знову мене огорнула». Вона знову наповнюється енергією і надією: «нові й жваві рішення, надія, що Бог допоможе мені сповнювати мої обов’язки, всі мої обов’язки». Через терпіння і вірну стійкість у боротьбі Єлизавета виходить зовсім неушкодженою з темряви й до неї помалу повертається духовна втіха. Через рік, 3 листопада 1903, вона переживає подібний досвід: «Більше двох місяців пригнічена майже постійним фізичним стражданням і великим неспокоєм за Джульєтту; жалюгідне переконання, що хвороба триватиме до кінця життя й мучитиме мене. Повне зречення, але без радості й будь-якої внутрішньої втіхи. Постанова використати мою біду ради добра душ. Наповнити життя молитвою, працею і благодійністю. У всьому зберігати спокій духу. Більше любити близьких мені людей» [2] . Знову бачимо не-духовне спустошення і прояви духовного спустошення. Тут Єлизавета також конфронтує внутрішню скорботу з терпеливою хоробрістю. Хоча вона не відчуває «радість і внутрішню втіху», але сприймає з «повним зреченням» випробування, яке Бог допускає; і це зречення не пасивне, а поєднане з «постановою використати мою біду ради добра душ». Під час важкого випробування Єлизавета вирішує «наповнити життя молитвою, працею і благодійністю» і прийняти внутрішню поставу «у всьому зберігати спокій духу». Понад усе, ці два місяці темряви стали часом вибору «більше любити близьких мені людей». У цих двох свідченнях Єлизавета дуже тонко показує рису, найпотрібнішу для опору під час спустошення: вірну терпеливість, яка не піддасться під час випробування, а активно й хоробро триватиме до закінчення випробування і повернення у серце миру. У восьмому правилі Ігнатій говорить про терпіння: «[321] Правило восьме. Той, хто відчуває спустошення, має намагатися зберігати терпіння, опираючись у такий спосіб нападові, якого зазнає, і пам’ятати, що невдовзі втіха до нього повернеться, якщо у боротьбі зі спустошенням докладатиме зусиль, описаних у шостому правилі». Правило описує подвійне заохочення для людей в стані духовного спустошення: робити щось (підтримувати поставу терпіння) і пам’ятати про щось (втіха невдовзі повернеться). І таке пам’ятання (в анг. перекладі думання – thinking ), в свою чергу, поєднане з дією; його слід доповнювати старанним використанням засобів, описаних у шостому правилі: молитва, медитація, іспит сумління, відповідна покута. Пам’ятання і відповідні дії, описані в другій частині правила, допомагають «зберігати терпіння», запропоноване в першій частині правила. Тепер ми розглянемо спочатку першу, а потім другу частину правила. [1] Elisabeth Leseur, My Spirit Rejoices: The Diary of a Christian Soul in an Age of Unbelief (Manchester, N.H.: Sophia Institute Press, 1996), 68.
[2]
Там
само,
77.
Джульєтта
–
сестра
Єлизавети,
померла
від
туберкульозу
у
віці
32
роки,
через
два
роки
після
написання
цього
листа.
| ||